Ухвала суду № 52318774, 30.09.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"30" вересня 2015 р.

справа № 808/4630/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Юрко І.В.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 р. у справі №808/4630/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверс"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

В липні 2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ "Юніверс" (код ЄДРПОУ 22159959), за результатами якої складено акт від 23.06.2014 року № 651/08-28-22-12/22159959;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0002492212 від 09.07.2014 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток підприємств в сумі 27 290,00 грн. в тому числі за основним платежем - 21 832,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 458,00 грн. та №0002482212 від 09.07.2014 року, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 25 990,00 грн., в тому числі за основним платежем - 20 792,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 198,00 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року позов задоволено частково, а саме: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів в Запорізькій області 09 липня 2014 року №0002492212 та №0002482212. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що реальний характер господарських операцій ТОВ "Юніверс" підтверджується первинними документами. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів нікчемності означеного договору, фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарських операцій, відсутності зв'язку укладеної

угоди з господарською діяльністю позивача, а також, що укладений правочин порушує публічний порядок відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин у справі, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про відмову у задоволенні позову.

Позивач та відповідач, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу від 11.06.2014 року №600 ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області в період з 11.06.2014 року по 17.06.2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ТОВ "Юніверс" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "Техносфера-2000".

Перевіркою ТОВ "Юніверс" документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентом ТОВ "Техносфера 2000". Висновки відповідача ґрунтуються на отриманому від іншого податкового органу акті №403/2214/30493167 від 13.09.2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Техносфера-2000" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період січень 2011 року - червень 2012 року, яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з підприємствами-контрагентами ТОВ "Техносфера-2000" за період з 01.01.2011 по 30.06.2012.

За результатами означеної перевірки було складено акт №651/08-28-22-12/22159959 від 23.06.2014 р., відповідно до якого відповідачем встановлено наступні порушення:

- п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну сум 21 832,00 грн., в т.ч. по періодах: за 1 кв. 2012 р. в сумі 16 981,00 грн.; за півріччя 2012 р. в сумі 21 832,00 грн.; за 3 квартали 2012 р. в сумі 21 832,00 грн.; за 2012 р. в сумі 21 832,00 грн.

- п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну сум 20 792,00 грн., у т.ч. по періодам: лютий 2012 р. у сумі 12 178,00 грн.; березень 2012 р. у сумі 3 994,00 грн., квітень 2012 р. у сумі 4 620 грн.

На підставі акту перевірки від 23.06.2014 р. відповідачем 09.07.2014 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002492212 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем по податку на прибуток підприємств в сумі 27 290,00 грн. в тому числі за основним платежем - 21 832,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 458,00 грн. та №0002482212, згідно якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 25 990,00 грн., в тому числі за основним платежем - 20 792,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 198,00 грн. (а.с.29-30).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність податкових повідомлень-рішень відповідача №0002492212, №0002482212 09.07.2014 року, з наступних підстав.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

При цьому в пункті 198.2 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарської діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є правовою підставою формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Юніверс" (Покупець) та ТОВ "Техносфера-2000" (Постачальник) укладений договір поставки від 01.02.2012 №ТС-02 (а.с. 72), предметом якого являлась поставка товарно-матеріальних цінностей в асортименті, кількості та якості, зазначеними в рахунку-фактурі.

На виконання умов договору позивачем надані суду первинні документи, які також досліджувались контролюючим органом під час перевірки (додаток №3 до акту перевірки (а.с. 54), та документи, які підтверджують оплату вартості товару, а саме: рахунок-фактура №ТС-301203 від 01.02.2012 на суму 23544 грн., видаткова накладна №ТС-301023 від 01.02.2012 на суму 23544 грн., податкова накладна №5 від 01.02.2012 на суму 23544 грн.; рахунок фактура №ТС-301025 від 01.02.2012 на суму 49524 грн., видаткова накладна №ТС-301025 від 01.02.2012 на суму 49524 грн., видаткова накладна №4 від 01.02.2012 на суму 49524 грн.; рахунок-фактура №ТС-305035 від 05.03.2012 на суму 12708 грн. 96 коп., видаткова накладна №ТС-305035 від 05.03.2012 на суму 12708 грн. 96 коп., податкова накладна №15 від 05.03.2012 на суму 12708 грн. 96 коп.; рахунок-фактура №ТС326032 від 26.03.2012 на суму 11256 грн., видаткова накладна №ТС-326032 від 26.03.2012 на суму 11256 грн., податкова накладна №79 від 26.03.2012 на суму 11256 грн.; рахунок-фактура №ТС305043 від 05.04.2012 на суму 27720 грн., видаткова накладна №ТС-305043 від 05.04.2012, податкова накладна №16 від 05.04.2012 на суму 27720 грн.

Оплата за поставлений товар здійснювалась у безготівковій формі розрахунку, що підтверджується наступними документами: виписка установи банку від 28.02.2012 р. про перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ "Техносфера-2000" суми коштів у розмірі 23544,00 грн. за рахунком №ТС-301023 від 01.02.2012 та суми коштів у розмірі 49524,00 грн. за рахунком №ТС-301025 від 01.02.2012 р.; виписка установи банку від 19.03.2012 р. про перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ "Техносфера-2000" коштів у розмірі 12708,96 грн.. за рахунком №ТС-305035 від 05.03.2012 р.; виписка установи банку від 19.04.2012 р. про перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ "Техносфера-2000" коштів у розмірі 27720,00 грн. за рахунком №ТС-305043 від 05.04.2012 р.

Представник позивача пояснив, що питанням транспортування товару займався його контрагент, та самостійно здійснював доставку товару до покупця, що передбачено пунктом 4.1 договору поставки. Однак, транспортування частини товару здійснювалось через ПП "Нічний експрес", що підтверджується податковими накладними №9613 від 31.01.2012, №20249 від 29.02.2012, №31062 від 31.03.2012, №41614 від 30.04.2012 та №106935 від 31.10.2012.

Разом з цим, позивачем надані та досліджені судом документи на підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ "Техносфера-2000" товарів, а саме їх подальшої реалізації (а.с. 129-200).

Таким чином, витрати, віднесені позивачем до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств за господарськими операціями з ТОВ "Техносфера-2000", підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За період з 01.07.2011 р. по 31.07.2013 р. позивач задекларував податок на прибуток в сумі 9 698,00 грн.

За період з 01.07.2011 р. по 31.07.2013 р. позивач задекларував податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 137 649,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "Техносфера-2000" перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на висновки акта ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької області ДПС №403/2214/30493167 щодо неможливості проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Техносфера-2000" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період січень 2011 - червень 2012 року.

Колегія суддів вважає, що такі доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, а висновки акту перевірки, що ґрунтуються на наведених доказах, не можуть бути покладені у підставу прийняття податкових повідомлень-рішень, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України не ставить право платника податків на формуванні витрат та віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину.

Згідно висновків акту перевірки договори по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Отже, у відповідача відсутні підстави для поширення на позивача негативних наслідків у випадку порушення податкового законодавства ТОВ "Техносфера-2000" по взаємовідносинах з іншими контрагентами. Реальність здійснення господарських операцій позивача по взаємовідносинах з ТОВ "Техносфера-2000" підтверджуються матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

ТОВ "Техносфера-2000" на час здійснення господарських операції з позивачем перебував на обліку як платник податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 137 649,00 грн. до податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 27 290,00 грн. в тому числі за основним платежем - 21 832,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 458,00 грн., оскільки позивачем правомірно віднесені витрати за договором з ТОВ "Техносфера-2000" до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та про відсутність підстав для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 25 990,00 грн., в тому числі за основним платежем - 20 792,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 198,00 грн.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то колегія суддів звертає увагу, що вони фактично відповідають підставам, зазначеним в позові, які були досліджені судом першої інстанції та їм надана відповідна правова оцінка, яка підтримується судом апеляційної інстанції, а тому вони не приймаються до уваги.

Так, посилання заявника апеляційної скарги на те, що згідно постанови СУ ФР ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню №32013080020000030 від 10.04.2013 р. за ч.2 ст.205 КК України, відносно невстановлених осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто придбали суб'єкт підприємницької діяльності - ТОВ "Техносфера-2000" з метою прикриття незаконної діяльності, а саме надання податкової вигоди третім особам, в ході якого встановлено та допитано директора ТОВ "Техносфера-2000", який спростовує факт ведення господарської діяльності, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки належними доказами, насамперед, вироком суду, зазначені обставини не підтверджені.

Посилання заявника на порушення норм процесуального права колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення суду, лише якщо воно призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 р. у справі №808/4630/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: І.В. Юрко