Ухвала суду № 52318767, 23.09.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"23" вересня 2015 р. справа № 804/5089/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

за участю:

представника позивача Колобової С.Б.,

представника відповідача Рижової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 р. у справі № 804/5089/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-науковий центр "Трубосталь"

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

В квітні 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0004372201 від 26.11.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 12 225,00 грн. в тому числі за основним платежем - 8 150,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4 075,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 р. позов задоволено. Постанова мотивована тим, що реальний характер господарських операцій ТОВ ВНЦ "Трубосталь" підтверджується первинними документами, тому позивачем правомірно включено 8 150,00 грн. до податкового кредиту.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити позивачу у задоволенні позову. Заявник апеляційної скарги зазначає про окремі недоліки первинних документів, наданих до перевірки; та вважає, що факт реальності проведених операцій не підтверджується з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні

позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу відповідача від 14.10.2014 року №1379 в період з 29.07.2014 року по 04.11.2014 року відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з постачальником ПП "Крістон" за період діяльності з 01.07.2014 по 31.07.2014 р., за результатами якої складено акт перевірки №3301/22-21/1341972 від 10.11.2014 року (а.с.17-28).

Під час перевірки відповідачем було встановлено наступні порушення:

- п.198.3, п.198.6 ст.198, ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 8 150,00 грн., в т.ч. за липень 2014 - 8 150,00 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що ТОВ ВНЦ "Трубосталь" не підтверджено реальність отримання послуг від ПП "Крістон". Основний вид діяльності ПП "Крістон" - "Неспеціалізована оптова торгівля" не відповідає наданим видам послуг відповідно до актів здачі-приймання робіт (надання послуг), тобто надані види робіт та послуг не пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Крім цього, в актах здачі-приймання робіт не розшифровано вартість транспортної послуги, а саме: відсутня інформація щодо відстані перевезення, тариф перевезення на 1 кілометр, тощо, які є складовими вартості наданих послуг, що не дає можливості підтвердити факт перевезення з урахуванням 8-ми часового робочого дня.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0004372201 від 26.11.2014 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 12 225,00 грн. в тому числі за основним платежем - 8 150,00 грн., за штрафними (фінансо вими) санкціями 4 075,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений п. 198.6 ст. 198 ПК України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, що між позивачем ТОВ ВНЦ "Трубосталь" та ПП "Крістон" у липні 2014 року укладено договір транспортного експедирування №250302 від 25.03.2014 року.

На виконання вищезазначеного договору ПП "Крістон" виписано на ТОВ НВЦ "Трубосталь":

- акти здачі-приймання робіт № 5786 від 03.07.2014 року, № 5797 від 03.07.2014 року, 5960 від 08.07.2014 року, № 6009 від 09.07.2014 року, № 6076 від 10.07.2014 року, № 6173 від 14.07.2014 року, № 6282 від 16.07.2014 року, № 6337 від 17.07.2014 року, № 6395 від 18.07.2014 року, № 6502 від 22.07.2014 року, № 6838 від 30.07.2014 року, № 6896 від 31.07.2014 року, № 6898 від 31.07.2014 року, № 6901 від 31.07.2014 року;

- податкові накладні № 4813 від 06.06.2014 року, № 5190 від 18.06.2014 року, № 5239 від 19.06.2014 року, № 5465 від 25.06.2014 року, № 5466 від 25.06.2014 року, № 5529 від 26.06.2014 року, № 5786 від 03.07.2014 року, № 5797 від 03.07.2014 року, 5960 від 08.07.2014 року, № 6009 від 09.07.2014 року, № 6076 від 10.07.2014 року, № 6173 від 14.07.2014 року, № 6282 від 16.07.2014 року, № 6337 від 17.07.2014 року, № 6395 від 18.07.2014 року, № 6502 від 22.07.2014 року, № 6838 від 30.07.2014 року, № 6896 від 31.07.2014 року, № 6898 від 31.07.2014 року, № 6901 від 31.07.2014 року;

- товарно-транспортні накладні: № 20760220 від 03.07.2014 року, № 3274030 від 03.07.2014 року, № 2103020 від 03.07.2014 року, № 638 від 08.07.2014 року, № 58361 від 08.07.2014 року, № 080701 від 08.07.2014 року, № РН01.2774 від 08.07.2014 року, № 22111020 від 10.07.2014 року, № 2101 від 14.07.2014 року, № Р11 від 14.07.2014 року, № 0000463 від 14.07.2014 року, № 1407/001 від 14.07.2014 року, № 670 від 17.07.2014 року, ТК-0000116 від 17.07.2014 року, № Р6403 від 17.07.2014 року, № 0000000125 від 17.07.2014 року, № 2031020 від 16.07.2014 року, № 5133170 від 17.07.2014 року, № 3453020 від 18.07.2014 року, № 2014/204 від 22.07.2014 року, № 2014/207 від 22.07.2014 року, Р223 від 29.07.2014 року, № 1326 від 31.07.2014 року, № 2 від 31.07.2014 року, № 3 від 31.07.2014 року;

- платіжні доручення: № 3750 від 03.07.2014 року, № 3815 від 04.07.2014 року, № 3945 від 09.07.2014 року, № 4131 від 16.07.2014 року, № 4234 від 22.07.2014 року, № 4345 від 28.07.2014 року.

Перевіркою також встановлено порушення вимог Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні".

Проте, з таким висновком податкового органу погодитися не можна, з огляду на наступне.

Сторонами не заперечується, що всі зазначені вище первинні документи на підтвердження реальності здійснення позивачем господарської операції з ПП "Крістон" за липень 2014 року, були надані податковому органу до перевірки, та відображені в акті перевірки.

Відповідач посилається на дефектність первинних документів, зокрема неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, проте відповідно до ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996- XIV від 16.07.1999 року визначається один з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, а саме - превалювання сутності над формою, згідно якого операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, а тому певну дефектність документів бухгалтерського обліку неможна вважати безумовною підставою для визнання правочинів такими, що не відбулися.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до частини 2 статті 9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, що вказує на безпідставність висновків податкового органу та про невідповідність наведених в них відомостей фактичним обставинам справи.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

З акту перевірки вбачається, що ПП "Крістон" перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що в ході судового розгляду справи в апеляційній інстанції було цілком спростовані доводи податкового органу щодо безтоварності операції, а тому окремі недоліки у веденні бухгалтерського обліку не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту. Так, представником позивача було надано ґрунтовні пояснення, які спростовують доводи апеляційної скарги, що ґрунтуються на припущеннях.

Отже, ПП "Крістон" на час здійснення господарських операції з позивачем перебував на обліку як платники податку на додану вартість, тому позивач правомірно відніс 8 150,00 грн. до податкового кредиту.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 р. у справі № 804/5089/15 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун