Постанова № 52318286, 13.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2015 р. Справа№ 910/26995/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Бородкін Д.І.

від відповідача - Платова Ю.П.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду м. Києва від 23.04.2015 (головуючий суддя: Любченко М.О. судді: Ломака В.С. Нечай О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових

технологій"

до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства

юстиції України

про стягнення 22141047,63 грн.

за зустрічним позовом

Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства

юстиції України

до Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових

технологій"

про визнання права оренди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 по справі №910/26995/14 частково задоволено первісні позовні вимоги. Стягнуто з Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" основний борг в сумі 7681861,35 грн, 3% річних в розмірі 196 862,39 грн, пеню в сумі 10 035,38 грн, неустойку в розмірі 11798 007,42 грн, інфляційні втрати в сумі 1601288,83 грн та судовий збір в розмірі 70264,57 грн. В задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 року по справі №910/26995/14, в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних в розмірі 196862,39 грн, пені в розмірі 10035,38 грн, неустойки в розмірі 11798007,42 грн та інфляційних втрат в сумі 1601288,83 грн. та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні первісного позову в цій частині. Задовольнити зустрічний позов Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" про визнання права оренди нежилих приміщень, що знаходяться на першому та другому поверхах нежилого будинку - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літера "А", згідно з договором оренди нежилого приміщення №10-13 від 27.06.2013 року до 15.12.2014 року.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого - судді Сулім В.В.. судді: Коротун О.М., Гаврилюк О.М..

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 02.06.2015, колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 07.07.2015 (з врахуванням ухвали Київського апеляційного Господарського суду від 12.06.2015 про виправлення описки).

07 липня 2015 року, через відділ документального забезпечення суду, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

07 липня 2015 року, через відділ документального забезпечення суду, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 07.07.2015, подовжено строк розгляду апеляційної скарги Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та відкладено розгляд справи до 10.08.2015.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського №09-52/1072/15 від 10.08.2015, в зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді - доповідача) Суліма В.В. у відпустці, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/26995/14 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/26995/14 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Сітайло Л.Г., судді: Пашкіна С.А., Баранець О.М.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015, в зв'язку з перебуванням судді Баранця О.М. у відпустці, керуючись ст.ст. 4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.2.3.25. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015р. №25, рішенням зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015, сформувати для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/26995/14 колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя - доповідач): Сітайло Л.Г. судді: Пашкіна С.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 11.08.2015, колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 07.09.2015.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015, в зв'язку з перебуванням суддів Пашкіної С.А. та Пономаренко Є.Ю. у відпустці, керуючись ст.ст. 4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.2.3.25. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02.04.2015 №25, рішенням зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2015, сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/26995/14 колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сітайло Л.Г., судді: Баранець О.М., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 07.09.2015, колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до свого провадження.

В судовому засіданні 07.09.2015 оголошено перерву до 13.10.2015.

13 жовтня 2015 року, через відділ документального забезпечення суду, від представника позивача надійшли пояснення по справі.

13 жовтня 2015 року, через відділ документального забезпечення суду, від представника відповідача надійшли пояснення по справі.

В судове засідання 13.10.2015 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

27 червня 2013 року між Приватним акціонерним товариством "Інститут розвитку передових технологій" (орендодавець) та Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення №10-13 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, яке знаходиться на першому та другому поверхах нежилого приміщення - офісного центру, розташованого за адресою: м.Київ, вул.Мельникова, 81, літ."А", загальною площею 2357,40 м2, до якого входить: основна площа 1-го та 2-го поверхів площею 1812 м2 та допоміжна площа першого та другого поверхів, в тому числі, площа загального користування, згідно з пропорційним розподілом - 545 м2.

Згідно з п.1.4 Договору приміщення надається орендарю для розміщення офісу.

Пунктами 3.1, 3.2 Договору сторони погодили, що орендна плата за договором встановлюється в національній валюті. Розмір орендної плати наведено у протоколі узгодження договірної ціни (додаток №1), який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.3.3. договору перша орендна плата вноситься орендарем авансовим платежем після підписання сторонами Акту прийому-передачі приміщення, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми з урахуванням протоколу узгодження договірної ціни на підставі виставлених орендодавцем рахунків протягом 5 банківських днів з дня отримання таких рахунків. Перша орендна плата включає в себе орендну плату: за перший - до кінця поточного місяця та останній місяць оренди - із розрахунку, як повний календарний місяць.

Згідно з протоколом погодження договірної ціни розмір договірної плати за 1 м2 основної площі становить 252,60 грн. з урахуванням податку на додану вартість, а за 1м2 допоміжної площі - 154,20 грн. (з податком на додану вартість). Загальний розмір орендної плати в місяць становить 541851,24 грн.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк оренди становить 35 місяців з дня передачі площі у фактичне користування по акту прийому-передачі приміщення. Останнім днем оренди є 31.05.2016 (п.п.8.1, 8.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору 01.07.2013, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежилі приміщення, що знаходяться на першому та другому поверхах нежилого приміщення - офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 81, літ."А", загальною площею 2357,40 м2, до якого входить: основна площа 1-го та 2-го поверхів площею 1812 м2 та допоміжна площа першого та другого поверхів, в тому числі, площа загального користування, згідно з пропорційним розподілом - 545 м2.

Місцевим господарським судом встановлено, що орендодавець, на виконання умов Договору виставив відповідачу, зокрема, рахунки на оплату оренди за вересень 2013 на суму 541851,24 грн., за жовтень 2013 на суму 541851,24 грн. та за листопад 2013 на суму 541851,24 грн. Відповідач свої зобов'язання за Договором, в частині повної та своєчасної оплати не виконав, внаслідок чого, позивач направив орендарю повідомлення №276-12 від 11.12.2013 про відмову від Договору, на підставі приписів ст.782 Цивільного кодексу України.

Твердження апелянта щодо часткової оплати за користування приміщенням, колегією суддів визнано безпідставними з огляду на наступне.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що розмір орендної плати, згідно з Договором наведено у протоколі узгодження договірної ціни (Додаток № 1), який є невід'ємною частиною Договору. Розмір орендної плати формується орендодавцем з урахуванням рівня цін на ринку аналогічних послуг, індексу інфляції, та витратного механізму, що пов'язаний з утриманням приміщення.

Пунктом 3.6 укладеного між сторонами правочину передбачено, що окрім визначеної в протоколі узгодження договірної ціни орендної плати орендарем відшкодовуються на користь орендодавця фактичні витрати, що пов'язані з утриманням приміщень, а саме експлуатаційні витрати та витрати за надані комунальні послуги.

Відповідно до п. 3.6.1. Договору до складу експлуатаційних витрат входять витрати на: технічно-оперативне обслуговування електрообладнання, технічно-оперативне обслуговування ліфтового обладнання, технічно-оперативне обслуговування вентиляції та кондиціювання, технічно-оперативне обслуговування об'єктів газопостачання, системи димовидалення, водопостачання, технічне обслуговування системи пожежної сигналізації та сповіщення про пожежу, вивіз та знешкодження побутових відходів.

Згідно з п. 3.6.2. Договору до складу витрат з наданих комунальних послуг входять витрати на: постачання активної електроенергії, перетікання реактивної електроенергії, газове опалення, підігрів води, водопостачання, прийняття стічних вод, аналіз стічних вод, водовідведення, приймання дощових вод та наліз води.

Так з наявних в матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що відповідач здійснював оплати за Договором саме за комунальні та експлуатаційні витрати, а не за орендну плату, визначену протоколом погодження договірної ціни.

Таким чином, відповідач за первісним позовом безпідставно ототожнює орендну плату, розмір якої встановлений Додатком 1 до Договору та експлуатаційні витрати, що не входять в поняття орендної плати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову.

Пунктом 8.4. Договору сторони визначили, що цей договір може бути розірваний на вимогу орендодавця, надану орендарю у письмовій формі за 1 (один) місяць до розірвання, якщо орендар більше одного разу порушив терміни здійснення будь-яких платежів за цим договором.

Згідно з ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст.291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір оренди нежилого приміщення №10-13 від 27.06.2013 слід вважати - розірваним з 16.12.2013.

01 жовтня 2014 року орендар повернув частину орендованих приміщень, що розташовані на першому та другому поверхах нежилого будинку - офісного центру за адресою: м.Київ, вул.Мельникова, 81 літ "А", загальною площею 295 м2, до якої входить основна площа 1-го та 2-го поверхів площею 226,8 м2 та допоміжна площа 1-го та 2-го поверхів, в тому числі, площа загального користування, згідно з пропорційним розподілом - 68,2 м2, що підтверджується актом прийому-передачі (повернення) приміщень від 01.10.2013 та актами прийому-передачі ключів від орендованих приміщень першого поверху кабінети №106, №107, №108, №135 та другого поверху кабінет №231 від 01.10.2014.

Місцевим господарським судом встановлено, що остаточно приміщення, що передані в оренду Державному підприємству "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, повернуті позивачу 15.12.2014.

В той же час, заборгованість за оренду плату за період з грудня 2013 по грудень 2014 на загальну суму 6 368 789,93 грн. відповідач не сплатив.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог, в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 7681861,35 грн.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що за прострочення платежів по орендній платі, а також фактичних витрат орендодавця, пов'язаних з утриманням приміщень, а саме експлуатаційні витрати та витрати з наданих комунальних послуг, що відбулося з вини орендаря, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла у період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок місцевого господарського суду щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, який складений арифметично правильно, приходить до висновку про його обґрунтованість.

Твердження апелянта на сплив позовної давності щодо нарахування пені, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки пеня, що підлягає до стягнення нарахована за грудень 2013, тоді як позивач звернувся до суду з позовною заявою 03.12.2014, тобто в межах позовної давності.

Щодо позовних вимог за первісним позовом, в частині стягнення неустойки в розмірі 11798007, 42 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, спірний договір є розірваним з 16.12.2013 на підставі повідомлення про відмову від Договору, згідно з п.п. 1, 2 статті 782 Цивільного кодексу України.

Умовами договору встановлено, що після закінчення строку дії Договору орендар зобов'язаний повернути приміщення орендодавцю в день закінчення строку дії договору. Приміщення повинно бути повернуто орендодавцеві у справному стані, з урахуванням нормального фізичного зносу. Факт повернення орендарем орендодавцю оформлюється сторонами відповідним актом прийому-передачі, який засвідчується підписами та печатками сторін.

Згідно з Актом прийому-передачі (повернення) приміщення повернуто позивачу 15.12.2014.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що орендар, в порушення умов договору та норм чинного законодавства України, не виконав належним чином обов'язку щодо повернення нерухомого майна, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки в розмірі 11798007, 42 грн.

Твердження апелянта про необхідність зменшення розміру неустойки, колегією суддів визнано безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3. ч 1. ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Так, стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 3% річних від простроченої суми не є неустойкою, а положення ст. 625 ЦК України не передбачає можливості їх зменшення судом.

Відповідно до п.5.4 Постанови №12 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зазначено, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Таким чином неустойка, передбачена ст. 785 ЦК України, не може бути зменшена в порядку ст. 83 ГПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що зменшення розміру штрафних санкцій є правом, а не обов'язком суду, яке застосовується у кожному конкретному випадку на підставі встановлених обставин справи.

Крім того, розмір пені, що стягнуто з відповідача становить 10035,38 грн., що не є надмірним в порівнянні з основним боргом.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 по справі №910/26995/14- без змін.

Матеріали справи №910/26995/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді О.М. Баранець

Є.Ю. Шаптала

Повний текст постанови виготовлено та підписано 15.10.2015