Рішення № 52317801, 05.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2015№910/17707/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Грабовської А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/17707/15

за позовом житлово-будівельного кооперативу «Локомотив-9», м. Київ,

до публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м. Київ,

про стягнення 152 687, 55 грн. безпідставно набутих коштів,

за участю представників:

позивача - Трамбовецького А.В. (довіреність від 23.10.2014 №б/н);

відповідача - Андрієвської О.В. (довіреність від 30.06.2015 №683).

Житлово-будівельний кооператив «Локомотив-9» (далі - ЖБК «Локомотив-9»; Кооператив) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПАТ «АК «Київводоканал»; Товариство) 103 625, 41 грн. безпідставно перерахованих на розрахунковий рахунок ПАТ «АК «Київводоканал» в період з 01.09.2011 по 31.08.2014 коштів за холодну воду, яка йде на підігрів; 42 694, 14 грн. втрат від інфляції; 6 368 грн. 3% річних, а всього 152 687, 55 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2015 порушено провадження у справі.

10.08.2015 відповідач подав суду відзив на позов, в якому в задоволенні позовних вимог просив відмовити з огляду на те, що: позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження перерахування коштів, які є предметом спору; нарахування інфляційних втрат та 3% річних всупереч приписам чинного законодавства було здійснено не на восьмий день з моменту отримання вимоги; належність відповідачу коштів за питну воду для підігріву є преюдиціальною обставиною, яка була встановлена у розгляді іншої судової справи.

Крім того, Товариство подало суду заяву про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності щодо заявлених вимог позивача.

04.09.2015 відповідач подав суду додаткові пояснення до відзиву, в яких зазначив, таке: у рішенні господарського суду міста Києва від 16.03.2015 № 910/20800/14 встановлено лише відсутність у відповідача заборгованості за питну воду, яка використовувалася для підігріву; відсутність письмового договору щодо надання послуг з постачання питної води для підігріву не свідчить про ненадання таких послуг взагалі, а факт надання таких послуг свідчить про існування договору на підставі закону; положення частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не застосовуються до договірних правовідносин, що склалися між сторонами.

07.09.2015 Кооператив подав суду заперечення на заяву відповідача про застосування строків позовної давності, в якій зазначив, що в обчисленні строків позовної давності Товариство виходило з того, що фактично 21.05.2015 - у день, коли рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2015 у справі № 910/20800/14 набрало законної сили, йому стало відомо про порушення його права власності на грошові кошти, які були набуті відповідачем без достатніх правових підстав.

Крім того, позивач подав суду заперечення на відзив, в яких зазначив, що: правовідносини сторін мають зобов'язальний характер, тому позивач правомірно посилається на статтю 625 ЦК України; згідно з Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.10.2008 №190, обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності, обсяг гарячого водопостачання оплачується виконавцем послуг з постачання гарячої води за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором; тобто вартість води на підігрів має оплачуватися балансоутримувачем теплового пункту; як встановлено судом, відповідач не має на балансі або у віданні теплових пунктів (бойлерів) та не є виробником гарячої води.

Відповідач 02.09.2015 подав суду клопотання про витребування у позивача копій всіх договорів (з усіма додатками та додатковими угодами), укладених позивачем з усіма особами на постачання питної води, що була використана для надання мешканцям будинку по проспекту Маяковського, 38-Б, послуг з гарячого водопостачання; інформації та документів на підтвердження обсягів фактично спожитої мешканцями зазначеного будинку гарячої води та на підтвердження обсягів виставленої позивачем мешканцям будинку у період з 01.09.2011 по 31.08.2014 гарячої води; докази на підтвердження оплати мешканцями будинку води у зазначений період.

У задоволенні клопотання господарський суд міста Києва мотивовано відмовив.

01.10.2015 представник відповідача подав суду додаткові пояснення по суті спору, в яких зазначив, зокрема, таке:

у Кооперативу відсутні правові підстави щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на кошти, що є предметом розгляду у справі № 910/17707/15, оскільки відповідно до пункту 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав;

позивачем в обґрунтування позовних вимог не було надано належних, та допустимих доказів на підтвердження перерахування на рахунок відповідача заявлених у справі № 910/17707/15 коштів у розмірі 103 625,41 грн., оскільки відповідно до з поданих позивачем платіжних доручень вбачається, що оплата проводилась не лише за надані послуги з водопостачання, а й за послуги з приймання стічних вод (в графі призначення платежу зазначено «плата за воду та каналізацію»), тобто неможливо визначити конкретно визначену суму грошових коштів, що сплачена позивачем за послуги з водопостачання;

посилання позивача на те, що він дізнався про нібито порушення свого права з 21.05.2015 (набрання законної сили рішенням у справі № 910/20800/14) є безпідставним, оскільки в рішенні господарського суду міста Києва від 16.03.2015 зі справи № 910/20800/14, на яке і посилається Кооператив, зазначено, що: « 10.11.2014 відповідач, через відділ діловодства суду, подав письмові пояснення по справі, в яких наголосив на тому, що чинне законодавство України виділяє послугу з централізованого постачання гарячої води як цілісну, яка не розподілена га постачання теплової енергії та постачання холодної води», що свідчить, про те, що до набрання законної сили вказаним рішенням позивачу було відомо про, на його думку, порушення права.

Представник позивача в судовому засіданні 05.10.2015 надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.01.1999 між Державним комунальним об'єднанням «Київводоканал», (правонаступником якого є ПАТ «АК «Київводоканал») (постачальник) та Кооперативом (абонент) укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 6118/4-13 (далі - Договір), за умовами якого:

- постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (пункт 1.1 Договору).

- абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до цього договору (підпункт а пункту 2.2 Договору);

- кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (пункт 3.1 Договору);

- кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, відповідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за чинними нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим пунктом 21.2 правил (пункт 3.4 Договору);

- абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення в порядку, встановленому чинним законодавством, у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів (пункт 3.6 Договору);

- у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акта звірки в цей же термін. За невиконання цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (пункт 3.7 Договору);

- Договір укладається з 15.01.1999 до 31.12.1999 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії (пункти 5.1, 5.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день розгляду справи Договір діє.

Згідно частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2015 зі справи № 910/20800/14 позов задоволено частково, а саме присуджено до стягнення з Кооператива на користь ПАТ «АК «Київводоканал»: 141 988, 77 грн. основного боргу; 286 грн. пені; 28 397, 75 грн. штрафу; 8 699, 27 грн. 3 % річних; 21 755, 04 грн. втрат від інфляції та судовий збір, в решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачем безпідставно включено до суми основного боргу заборгованість за надані послуги з постачання питної води для підігріву стосовно теплового пункту (бойлеру), який не перебуває на балансі відповідача.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зокрема, зазначивши, що Кооператив пропустив строк позовної давності, тобто строк, в межах якого позивач міг звернутися до суду за захистом порушеного права.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У частині першій статті 261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У пункті 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 (далі - Постанова) зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У абзаці другому пункту 2.2 вказаної постанови зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що оскільки у сторін відсутні договірні відносини з приводу постачання відповідачем питної води, яка використовується на виготовлення гарячої води, то ПАТ «АК «Київводоканал» без достатніх на це правових підстав щомісячно здійснював позивачу нарахування (абонентський код 3-50348) за послуги з постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води, яка подавалась на теплові пункти, що знаходяться на балансі приватного акціонерного товариства «Київенерго», а тому кошти у сумі 103 625, 41 грн. (сплачені за період з 01.09.2011 до 31.08.2014) слід повернути Кооперативу як безпідставно отримані Товариством на підставі статті 1212 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України встановлено, що:

особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно i тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником iз чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією iз сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 зі справи № 5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) вiдсутнiсть для цього правових пiдстав або якщо такi вiдпали.

Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.

Отже, оскільки сторонами було укладено Договір, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплата вартості послуг водопостачання та водовідведення за Договором, то господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вимога Кооперативу про стягнення з Товариства перерахованих коштів як безпідставно отриманих в силу статті 1212 ЦК України є необґрунтованою, а отже в задоволенні позовних вимог про стягнення 103 625, 41 грн. слід відмовити.

Оскільки нараховані позивачем 42 694, 14 грн. втрат від інфляції та 6 368 грн. 3% річних є похідними від суми позовної вимоги, що не підлягає стягненню з підстави її необґрунтованості, то і в цій вимозі слід відмовити.

Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи покладаються на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.10.2015.

Суддя О. Марченко