Рішення № 52317690, 08.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2015Справа №910/25573/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «УНІКА»

до Приватного акціонерного товариства страхова компанія "Інтер-Поліс "

про відшкодування шкоди у розмірі 50000,00 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Рудюк О.О. (дов.№697 від 10.09.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства страхова компанія "Інтер - Поліс" про відшкодування шкоди у розмірі 50 000,00 грн.

Позивач зазначає, що виконавши умови договору страхування майнових інтересів власника автомобіля і виплативши йому у зв'язку із пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, отримав право вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки, якими є відповідач, як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної у пригоді особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2014 порушено провадження у справі №910/25573/14 та призначено її до розгляду на 16.12.2014 року.

За наслідками судового засідання 16.12.2014, у задоволення клопотання представників сторін, суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та оголосив перерву до 27.01.2015 року.

За наслідками розгляду справи у судовому засіданні 27.01.2015 судом розглянути клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/25573/14 до вирішення пов'язаної із нею справи №752/15523/14-ц та набрання судовим рішенням у вказаній справі законної сили.

Відділом діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва отримано від позивача заяву про поновлення провадження у справі разом із копією рішення у справі №752/15523/14-ц.

Ухвалою суду від 24.09.2015 провадження у справі поновлено та призначено розгляд справи на 29.09.2015 року.

За наслідками розгляду справи 29.09.20115 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 08.10.2015 року.

05.10.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 08.10.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач для участі у судових засіданнях уповноваженого представника не направляв, проте про дату, час та місце проведення повідомлений належним чином.

Приписи статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що представник відповідача не з'явився до судового засідання, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

24.10.2011 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія «УНІКА» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізінг Україна» (страхувальник та вигодонабувач) укладено договір №245001/4098/0000005 добровільного комплексного страхування на транспорті, за яким предметом страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом марки "Volkswagen", державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до довідки №9405172 про дорожньо-транспортну пригоду, 26.06.2014 по Наддніпрянському шосе у м.Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення) між транспортним засобом марки "Volkswagen", державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, транспортним засобом марки "Toyota", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3 та транспортним засобом марки "Volkswagen", державний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4

Дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України, якого постановою Печерського районного суду м.Києва від 22.07.2014 у справі №757/18539/14-п визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.06.2014 страхувальник звернувся до позивача із заявою №00146206 про подію, що має ознаки страхового випадку за договором №245001/4098/0000005 від 24.10.2011, у якій просив виплату страхового відшкодування здійснити на рахунок СТО.

Вартість матеріального збитку, спричиненого власнику пошкодженого ТЗ марки "Volkswagen", державний номер НОМЕР_1, визначена позивачем на підставі Звіту №27С/07/14 від 11.07.2014, складеного ПП «Галавтоекспертиза», у розмірі 66143,23 грн.

Розмір страхового відшкодування визначений позивачем на підставі рахунку №2310153059-1 від 10.07.2014 із калькуляцією Audatex, виставлених ТОВ «Атлант-М Лепсе», та зазначений у страховому акті №00146206 від 21.07.2014 із у розмірі 65395,57 грн. Також, до даної суму включено 390,00 грн. вартості послуг евакуатора, відповідно до рахунку-фактури №ТК-001/07 від 01.07.2014 із актом виконаних робіт, виставлених ТОВ «Траст Капітал».

Позивач, на виконання умов договору №245001/4098/0000005 від 24.10.2011 та відповідно до заяви страхувальника, виплатив суму страхового відшкодування у розмірі 65395,57 грн. на рахунок СТО ТОВ «Атлант-М Лепсе», що підтверджується платіжним дорученням №005751 від 23.07.2014 року.

Статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3, який керував транспортним засобом марки "Toyota", державний номер НОМЕР_2, на момент скоєння ДТП застрахована Приватним акціонерним товариством страхова компанія "Інтер-Поліс " (відповідач у справі) за полісом №АС/9100814, відповідно до наявної у матеріалах справи копії даного полісу.

Отже, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, тому позивач звернувся до відповідача із заявою №06999 від 09.09.2014 на виплату страхового відшкодування, однак коштів станом на момент звернення із даним позовом так і не отримав.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Цивільним кодексом України встановлено, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду (п. 5 ст. 11 ЦК України).

Наявною у матеріалах справи постановою Печерського районного суду м.Києва від 22.07.2014 у справі №757/18539/14-п встановлено вину ОСОБА_3 у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди під час керування транспортним засобом марки "Toyota", державний номер НОМЕР_2.

На момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, який керував транспортним засобом марки "Toyota", державний номер НОМЕР_2, застрахована Приватним акціонерним товариством страхова компанія "Інтер-Поліс " (відповідач у справі) за полісом №АС/9100814, відповідно до наявної у матеріалах справи копії даного полісу.

Так, під час розгляду справи у суді, провадження у справі зупинялось у задоволення відповідного клопотання відповідача, мотивоване його зверненням до Голосіївського районного суду м.Києва із позовом про визнання договору (полісу №АС/9100814) недійсним.

За результатами розгляду вказаного спору, рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 26.02.2015 у справі №752/15523/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 10.06.2015 у вказаній справі, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Згідно із ч. 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, немає значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, встановлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

З огляду на викладене, відповідачем не доведено та матеріали справи не містять доказів визнання полісу №АС/9100814 недійсним.

Пунктом 37.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, відповідач - Приватне акціонерне товариство страхова компанія "Інтер-Поліс "є відповідальною особою за завдані збитки власнику транспортного засобу марки "Volkswagen", державний номер НОМЕР_1.

Відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, до позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «УНІКА» - як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором №245001/4098/0000005 від 24.10.2011 добровільного страхування наземних транспортних засобів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до ОСОБА_3, як до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як визначено пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.

Положеннями статті 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов"язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Наведеною статтею також визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

При цьому, страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Також зазначена стаття визначає, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Виходячи з вимог ч.ч. 2, 3 ст. 22, ст.1166 та ч.2 ст.1192 ЦК України, розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, у відповідності до чинного законодавства, умов Договору №245001/4098/0000005 від 24.10.2011 та заяви страхувальника, виплатив суму страхового відшкодування у розмірі 65395,57 грн. на рахунок СТО ТОВ «Атлант-М Лепсе», що підтверджується платіжним дорученням №005751 від 23.07.2014 року.

Полісом №АС/9100814, виданим Приватним акціонерним товариством страхова компанія "Інтер-Поліс", встановлено ліміт відповідальності по майну 50000,00 грн. та франшиза у розмірі 0,00 грн.

Статтею 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Враховуючи встановлений полісом №АС/9100814 ліміт відповідальності, заявлена позивачем до стягнення у порядку регресу сума розміром 50000,00 грн. є обґрунтованою.

Разом з тим, відповідно до п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин тому проведення операцій, що не впливають на поновлення справності та роботоздатності автомобіля та не можуть здійснюватися шляхом відновлення чи заміни частин таких як мийка, полірування тощо, не повинне відшкодовуватись за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із страхового акту №00146206 від 21.07.2014, розмір страхового відшкодування визначений позивачем на підставі рахунку №2310153059-1 від 10.07.2014 із калькуляцією Audatex, виставлених ТОВ «Атлант-М Лепсе», до якого включено вартість мийки ТЗ марки "Volkswagen", державний номер НОМЕР_1, у розмірі 156,25 грн.

З системного аналізу вищенаведеного, суд дійшов висновку, про зменшення суми страхового відшкодування на вартість мийки, враховуючи що позивачем не надано доказів на підтвердження виключення даної складової із розміру страхового відшкодування, заявленого до стягнення у межах даного позову, а отже, загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача має становити 49843,75 грн. (50000,00 грн. - 156,25 грн. = 49843,75 грн.)

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо обґрунтованості позовних вимог, які підлягають задоволенню частково.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «УНІКА» до Приватного акціонерного товариства страхова компанія "Інтер-Поліс" про відшкодування шкоди у розмірі 50000,00 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, 69; ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «УНІКА» (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 70А; ідентифікаційний код 20033533) 49843 (сорок дев'ять тисяч вісімсот сорок три) гривні 75 копійок сплаченого страхового відшкодування та 1821 (одну тисячу вісімсот двадцять одну) гривню 30 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 08.10.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 13.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова