Рішення № 52317533, 16.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа №910/18021/15

За позовомПриватного акціонерного товариства Страхова компанія "ВУСО" доПублічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про відшкодування шкоди у розмірі 35 963,41 грн. Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача -Кобець Р.Ю. дов. №ГН-14-Ю від 02.01.2015 р. від відповідача -не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (надалі - ПАТ "СК "ВУСО") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (надалі - ПАТ НАСК "Оранта") про стягнення 35 963,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ "СК "ВУСО" на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №1008276-02-20-01 від 02.09.2013 р. внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки Nissan Qashqai, реєстраційний номер ВО7012ВВ, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки Nissan Qashqai, реєстраційний номер ВО7012ВВ, яким скоєно ДТП, застрахована ПАТ НАСК "Оранта" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/7544110, а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 319,83 грн. та інфляційних у розмірі 10 210,51 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2015 р. порушено провадження у справі №910/18021/15 та призначено розгляд вказаної справи на 07.09.2015 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2015 р. розгляд справи відкладено до 16.09.2015 р.

Представник позивача в судове засідання 16.09.2015 р. з'явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 16.09.2015 р. не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання сторони були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.09.2013 р. між ПАТ "СК "ВУСО", (страховик) та Чижевською Ольгою Ігорівною (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №1008276-02-20-01 (надалі - "Договір"), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом, а саме: автомобілем Nissan Qashqai, реєстраційний номер ВО7012ВВ, на випадок настання страхових випадків, зокрема, пошкодження чи знищення транспортного засобу або його частин внаслідок ДТП.

26.05.2014 р. о 16 год. 00 хв. в смт. Козова по вул Ів. Франка сталася ДТП за участі застрахованого автомобіля Nissan Qashqai, реєстраційний номер ВО7012ВВ, та автомобіля ВАЗ 21013, реєстраційний номер С0518ТІ, під керуванням Юрчак С,В., внаслідок чого відбулося зіткнення, що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.

Факт скоєння ДТП підтверджується довідкою (відомостями) про дорожньо-транспортну пригоду №9392318.

ДТП сталася в результаті порушення водієм Юрчаком Стефаном Васильовичем вимог п.п. 2.3 б, 12.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Козівського районного суду Тернопільської області від 18.07.2014 р. у справі №600/774/14-п, відповідно до якої Юрчака Стефана Васильовича визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення.

Відповідно до рахунку №410 від 31.05.2015 р., складеного ТОВ "Терко Авто Інтернешнл", вартість відновлювального ремонту, завданого власникові автомобіля Nissan Qashqai, реєстраційний номер ВО7012ВВ, в результаті його пошкодження при ДТП складає 41 548,10 грн.

На підставі страхового акту №2838-02 від 16.07.2014 та Доповнення №1 до страхового акту №2838-02 від 27.08.2014 р. позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, перерахував суму страхового відшкодування у загальному розмірі 25 943,07 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №7968 від 16.07.2014 р. та №9706 від 01.09.2014 р.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Із довідки про дорожньо-транспортну пригоду №9392318 вбачається, що транспортний засіб - автомобіль ВАЗ 21013, реєстраційний номер С0518ТЕ, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю Nissan Qashqai, реєстраційний номер ВО7012ВВ, належить Скірському В.Т. та знаходився під керуванням Юрчака С.В.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем ВАЗ 21013, реєстраційний номер С0518ТЕ, встановлена у судовому порядку.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля ВАЗ 21013, реєстраційний номер С0518ТЕ, застрахована ПАТ НАСК "Оранта" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/754410.

Полісом №АС/754410 передбачено, що франшиза становить 510,00 грн., а ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що Юрчак С.В. користувався транспортним засобом на законній підставі, а відтак відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації ним автомобіля ВАЗ 21013, реєстраційний номер С0518ТЕ, була застрахована ПАТ НАСК "Оранта".

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Судом встановлено, що до позивача перейшли всі права потерпілого згідно ст. 512 Цивільного кодексу України, а тому, оскільки правовідносини між потерпілим та страховиком за полісом ОСЦВВТЗ (відповідач) регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", заміна кредитора в зобов'язанні не змінює їх суті та норми, якою вони регулюються.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

У відповідності зі ст. 993 Цивільного кодексу України і ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, що страхувальник (чи інша особа, що одержала страхове відшкодування) має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 18.09.2011 р.) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За змістом ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції від 18.09.2011 р.) виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 р. у справі № 5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі № 910/3655/13 та від 27.01.2014 р. у справі № 910/3023/13.

Матеріалами справи підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Nissan Qashqai, реєстраційний номер ВО7012ВВ, в результаті його пошкодження при ДТП складає 41 548,10 грн., а позивачем було набуто право вимоги до винної особи у розмірі 25 943,07 грн.

При цьому, суд відзначає, що безпосередньо з матеріалів справи вбачається, що автомобіль Nissan Qashqai, реєстраційний номер ВО7012ВВ, - 2013 року випуску, тобто строк його експлуатації на момент настання ДТП не перевищував 7 років. Тому, з огляду на положення п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача суму страхового відшкодування, розмір якого визначено без врахування коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Враховуючи визначені полісом №АС/7544110 розміри лімітів відповідальності та франшизи, а також розмір шкоди, право на вимогу якої перейшло до позивача, відповідач був зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 25 433,07 грн. (25 943,07 грн. - 510,00 грн. франшизи).

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення з ПАТ НАСК "Оранта" на користь ПАТ "СК "ВУСО" суми страхового відшкодування у розмірі 25 433,07 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 319,83 грн. та інфляційних у розмірі 10 210,51 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.

За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражаємося в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Викладена правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6.06.2012 р. у справі N 6-49цс12).

Згідно з приписами постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" грошовим слід вважати будь-яке зобов'язаний, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Слід також зазначити, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2013 p. №10-74/0/4-13).

Таким чином, дія ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не поширюється па правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

Аналогічні висновки містяться у листі Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві".

За змістом постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним. відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у розмірі 319,83 грн. та інфляційних у розмірі 10 210,51 грн. є безпідставними, оскільки дія ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із відшкодуванням збитків та шкоди.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з ПАТ НАСК "Оранта" на користь ПАТ "СК "ВУСО" суми страхового відшкодування у розмірі 25 433,07 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 319,83 грн. та інфляційних у розмірі 10 210,51 грн. необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31; ідентифікаційний код 31650052) суму страхового відшкодування у розмірі 25 433,07 грн. та судовий збір у розмірі 1 292,04 грн.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Дата складання повного тексту рішення 12.10.2015 р.

Cуддя А.В.Яковенко