Рішення № 52317447, 29.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2015Справа №908/4241/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод"

до відповідача Приватного підприємства "Молокозавод-ОЛКОМ"

про стягнення 3 964 939,38 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Родич С.В. (дов.№05/15-15 від 15.05.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київський маргариновий завод" звернулось до Господарського суду Запорізької області із позовом до Приватного підприємства "Молокозавод-Олком" про стягнення 3 964 939,38 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.07.2015 порушено провадження у справі № 908/4241/15 та призначено до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.08.2015 матеріали справи № 908/4241/15 скеровані за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідною ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2015 справа №908/4241/15 прийнята суддею Поляковою К.В. та призначена до розгляду на 10.09.2015 року.

04.09.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками розгляду справи 10.09.2015 суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 29.09.2015 року.

21.09.2015 від позивача через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.09.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, проте про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Разом з тим, 06.08.2015 відповідач надав заяву про визнання позову, у якій не заперечує проти заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Частина 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України встановлює право відповідача визнати позов повністю або частково, а також подати до початку розгляду господарським судом справи по суті зустрічний позов.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ч.5 ст.78 ГПК України).

Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що представник відповідача не з'явився до судового засідання, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.11.2014 між Публічним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" (позивач) та Приватним підприємством "Молокозавод-ОЛКОМ" (відповідач) укладено Договір №4 поворотної фінансової допомоги, за яким позивач надає відповідачу 2 500 000,00 грн. поворотної фінансової допомоги, а відповідач зобов'язується повернути її у повному обсязі в строк, передбачений Договором.

Пунктом 3 Договору передбачено, що позивач перераховує вказану суму безготівковим шляхом на рахунок відповідача у строк не пізніше 27.11.2014 року.

За п.п.5.1.,5.2. Договору, відповідач зобов'язується повернути 09.12.2014 всю суму фінансової допомоги чи неповернуту її частину, у разі довгострокового повернення.

Фінансова допомога підлягає поверненню шляхом її перерахування на рахунок позивача та може бути повернута достроково. (п.п.5.3.,5.4.Договору).

Відповідно до п.5.5.Договору, строк повернення фінансової допомоги, передбачений п.5.1.Договору, може бути продовжено за домовленістю, що оформлюється додатковою угодою до Договору.

Пунктом 6.2.Договору сторони погодили, що за прострочення повернення фінансової допомоги у встановлений п.5.1.Договору строк, відповідач також сплачує суму заборгованості із урахуванням індексу інфляції та 25% річних від простроченої суми.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач на виконання умов Договору перерахував 26.11.2014 на рахунок відповідача 2 500 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою про рух коштів на рахунку позивача, відкритому у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідач, натомість, у порушення договірних зобов'язань, повернення грошових коштів ані в установлений Договором строк, ані на момент звернення позивача із позовом до суду, так і не здійснив.

Разом з тим, відповідачем підписано та скріплено печатками акт звірки взаєморозрахунків, за яким заборгованість відповідача за Договором №4 від 26.11.2014 становить 2 500 000,00 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення також 356164,38 грн. 25% річних та 1108775,00 грн. інфляційних втрат.

Так, під час розгляду справи у суді, відповідачем надано заяву про визнання позову, у якій відповідач зазначає, що не виконує прийнятті за Договором №4 від 26.11.2014 зобов'язання по поверненню грошових коштів, з огляду на скрутний фінансово-економічний стан підприємства. До того ж, відповідач не заперечує проти правильності розрахунку позивачем 25% річних та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.11.2014 сторонами укладено Договір №4 поворотної фінансової допомоги, який за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона(позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики) або таку ж кількість речей такого ж раду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 ст.1049 ЦК України).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач виконав прийняті за Договором зобов'язання та перерахував 26.11.2014 відповідачу 2500000,00 грн. у якості поворотної фінансової допомоги.

Відповідач, натомість, повернення даних грошових коштів так і не здійснив, проте підписав акт звірки взаєморозрахунків, із якого вбачається наявна перед відповідачем заборгованість у розмірі 2500000,00 грн. До того ж, відповідач надав заяву про визнання позову, у якій також підтвердив не виконання договірних зобов'язань по поверненню фінансової допомоги позивачу.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Спираючись на вищевикладені норми чинного законодавства, детально та повно дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення відповідачем суми фінансової допомоги є обґрунтованими та сума розміром 2500000,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 6.2.Договору сторони погодили, що за прострочення повернення фінансової допомоги у встановлений п.5.1.Договору строк, відповідач також сплачує суму заборгованості із урахуванням індексу інфляції та 25% річних від простроченої суми.

Як передбачено частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково у сумі розміром 1031090,77 грн. за зазначений позивачем період з грудня 2014 по травень 2015 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами Договору, а саме п.6.2., сторони погодили, що розмір процентів річних становить 25% від простроченої суми.

Таким чином, здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми 356164,38 грн. 25% річних, суд вважає дану вимогу обґрунтованою у заявленому позивачем розмірі та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню 2500000,00 грн. основного боргу, 356164,38 грн. 25% річних та 1031090,77 грн. інфляційних втрат.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" до Приватного підприємства «Молокозавод-ОЛКОМ» про стягнення 3964939,38 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Молокозавод-ОЛКОМ" (03039, місто Київ, проспект Науки, 3; ідентифікаційний код 31176910) на користь Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (03039, місто Київ, проспект Науки, 3; ідентифікаційний код 00333581) 2500000 (два мільйони п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок основного боргу, 356164 (триста п'ятдесят шість тисяч сто шістдесят чотири) гривні 38 копійок 25% річних, інфляційні втрати у розмірі 1031090 (один мільйон тридцять одну тисячу дев'яносто) гривень 77 копійок та 71648 (сімдесят одну тисячу шістсот сорок вісім) гривень 16 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 29.09.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 05.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова