Рішення № 52316992, 15.10.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.10.15р. Справа № 904/8523/15

За позовом Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" (м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона" (м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 1109/2Т на утримання та технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та гарячого водопостачання в житлових будинках місцевих рад лівобережної частини міста від 01.08.2008 у загальному розмірі 372 678 грн. 19 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 00.01.0165 від 08.07.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність б/№ від 05.05.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержиньсктепломережа" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона" (далі - відповідач) заборгованість за надані послуги згідно договору № 1109/2Т на утримання та технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та гарячого водопостачання в житлових будинках місцевих рад лівобережної частини міста від 01.08.2008 у загальному розмірі 372 678 грн. 19 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 1109/2Т на утримання та технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та гарячого водопостачання в житлових будинках місцевих рад лівобережної частини міста від 01.08.2008 у загальному розмірі 372 678 грн. 19 коп. в частині оплати за надані в період з січня 2015 року по травень 2015 послуги з утримання та технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та гарячого водопостачання в будинках житлового фонду Дніпродзержинської міської ради.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 15.10.2015.

У судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду № 67130/15 від 13.10.2015), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що пунктом 4.4. договору передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється на підставі актів виконаних робіт, шляхом відщеплення грошових коштів, які надходять від споживачів послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, крім того, у відповідності до умов пункту 4.6. договору в разі виникнення заборгованості відповідача перед позивачем за виконані роботи, в зв'язку з несвоєчасним отриманням плати замовником від споживачів за надані послуги, він сплачує позивачу заборгованість по мірі її надходження від споживачів. Так, відповідач зазначає, що заборгованість споживачів на теперішній час складає 16 622 531 грн. 99 коп., а отже, його вина в утворенні заборгованості відсутня, враховуючи вказане відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні 15.10.2015 представником відповідача був викладений зміст відзиву на позовну заяву, з урахуванням вказаних у ньому обставин, представник відповідача просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.08.2008 між Комунальним підприємством "Дніпродзержинськтепломережа", правонаступником якого є Комунальне підприємство Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крона" (далі - замовник, відповідач) укладено договір № 1109/2Т на утримання та технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та гарячого водопостачання в житлових будинках місцевих рад лівобережної частини міста (далі - договір) (а.с.11-12).

Предметом договору є передача замовником виконавцю функцій з утримання, обслуговування та проведення поточного ремонту внутришньобудинкових систем теплопостачання, гарячого водопостачання, згідно рішення Виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 11.09.2008 № 734 "Про впорядкування нарахувань складової тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у частині послуг обслуговування внутрішньобудинкових мереж теплопостачання та гарячого водопостачання" на 252 будинках місцевих рад лівобережної частини міста (загальною площею обслуговування 1594936 кв.м.), згідно переліку (додаток № 1 до договору), який є невід'ємною частиною договору.

Замовник доручає і оплачує, а виконавець приймає на себе утримання, обслуговування та поточний ремонт внутришньобудинкових систем теплопостачання, гарячого водопостачання (пункт 1.2. договору).

Договір набуває чинності з 01.08.2008 та діє по 01.08.2009. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін, у встановленому законом порядку (пункти 8.1. та 8.2. договору).

Доказів розірвання або припинення договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору № 1109/2Т від 01.08.2008, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, згідно з пунктом 4.1. договору гранична вартість виконаних робіт за договором визначається згідно рішення МВК м. Дніпродзержинська від 25.07.2008 № 642 "Про затвердження тарифів на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в м. Дніпродзержинську" відповідно до визначених розмірів складової тарифу за видами послуг, а саме: обслуговування внутрішньобудинкових мереж теплопостачання та гарячого водопостачання. Гранична вартість виконання вищезазначених робіт може бути здійснена в разі введення в дію нових регуляторних актів, які вплинуть на їх вартість.

На виконання умов договору у період з січня 2015 року по травень 2015 року позивачем були надані відповідачу послуги на загальну суму 432 576 грн. 70 коп., що підтверджується наступними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- № ОУ-0000014 від 31.01.2015 на суму 77 430 грн. 31 коп. (а.с.16);

- № ОУ-0000015 від 31.01.2015 на суму 9 084 грн. 92 коп. (а.с.15);

- № ОУ-0000572 від 28.02.2015 на суму 77 430 грн. 38 коп. (а.с.17);

- № ОУ-0000573 від 28.02.2015 на суму 9 084 грн. 86 коп. (а.с.18);

- № ОУ-0001261 від 31.03.2015 на суму 77 430 грн. 19 коп. (а.с.24);

- № ОУ-0001262 від 31.03.2015 на суму 9 085 грн. 15 коп. (а.с.23);

- № ОУ-0001900 від 30.04.2015 на суму 77 430 грн. 29 коп. (а.с.25);

- № ОУ-0001901 від 30.04.2015 на суму 9 085 грн. 03 коп. (а.с.26);

- № ОУ-0002404 від 31.05.2015 на суму 77 430 грн. 47 коп. (а.с.29);

- № ОУ-0002405 від 31.05.2015 на суму 9 085 грн. 10 коп. (а.с.30).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач надав визначені договором послуги, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 432 576 грн. 70 коп., що підтверджується вказаними вище актами, які підписані та скріплені печатками обох сторін.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку, вартості та якості наданих послуг. А також, з вищезазначених актів вбачається, що акти підписані без заперечень - сторони претензій одна до одної не мають. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Крім цього, у період з 31.01.2015 по 31.05.2015 відповідачем було повернуто позивачу металобрухт на загальну суму 1 107 грн. 00 коп., яку сторони заліковували в рахунок часткової оплати за надані послуги, а повернення оформлювали актами із зазначенням суми зі знаком "-". Вказане підтверджується наступними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- № ОУ-0000016 від 31.01.2015 на суму 32 грн. 40 коп. (а.с.14);

- № ОУ-0000017 від 31.01.2015 на суму 72 грн. 90 коп. (а.с.13);

- № ОУ-0000574 від 28.02.2015 на суму 70 грн. 20 коп. (а.с.20);

- № ОУ-0000575 від 28.02.2015 на суму 75 грн. 60 коп. (а.с.19);

- № ОУ-0001263 від 31.03.2015 на суму 27 грн. 00 коп. (а.с.22);

- № ОУ-0001264 від 31.03.2015 на суму 153 грн. 90 коп. (а.с.21);

- № ОУ-0001902 від 30.04.2015 на суму 5 грн. 40 коп. (а.с.27);

- № ОУ-0001903 від 30.04.2015 на суму 105 грн. 30 коп. (а.с.28);

- № ОУ-0002406 від 31.05.2015 на суму 531 грн. 90 коп. (а.с.31);

- № ОУ-0002407 від 31.05.2015 на суму 32 грн. 40 коп. (а.с.32).

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, відповідно до умов пункту 2.1.2. договору замовник зобов'язується своєчасно розраховуватись з виконавцем за фактично виконані роботи, передбачені пунктом 1.1. договору, а згідно з пунктом 3.2.2. виконавець має право отримувати плату за фактично виконані обсяги робіт, відповідно до функцій, передбачених пунктом 1.1. договору.

При цьому, у пункті 4.2. договору сторони погодили, що здача-приймання виконаних робіт за договором здійснюється відповідно до умов пункту 2.2.12 договору, а відповідно, у пункті 2.2.12. договору сторони визначили, що виконавець зобов'язується щомісячно не пізніше 5 числа наступного за розрахунковим місяцем, надавати замовнику акт приймання-передачі виконаних робіт, який включає:

- акт виконаних робіт форми КБ-2в, відомості ресурсів, розрахунок загальновиробничих витрат згідно автоматизованого випуску кошторисів (АВК 3 версія 2.7.0). Вищевказані документи підтверджують виконання планових поточних ремонтів, які складають 75% від загальних витрат праці;

- акт, який підтверджує виконання графіку профілактичних оглядів внутрішньобудинкових мереж, які складають 19% від загальних витрат праці;

- окремо вказується сума витрат на непередбачені огляди і поточні ремонти (аварійні ремонти). Витрати праці на непередбачені огляди і поточний ремонт складають 6% від загальних витрат праці.

Розмір оплати виконаних виконавцем робіт, відповідно до функцій, передбачених пунктом 1.1. договору, може бути змінено в сторону збільшення або зменшення, згідно підписаних актів виконаних виконавцем робіт, при введенні нових нормативних актів або Законів України, затверджених тарифів, які впливають на вартість робіт відповідно до функцій, передбачених пунктом 1.1. договору (пункт 4.7. договору).

У пунктах 4.3. та 4.4. договору сторони погодили наступне:

- розрахунки з виконавцем за виконання функцій, передбачених пунктом 1.1. договору, проводиться замовником в грошовій або іншій зручній для сторін формі (пункт 4.3. договору);

- оплата виконаних робіт здійснюється на підставі підписання актів виконаних робіт, шляхом відщеплення грошових коштів, які надходять від споживачів послуг утримання будинків та прибудинкових територій, на розрахунковий рахунок замовника, але не менш ніж 60% суми нарахувань, згідно актів виконаних робіт (пункт 4.4. договору).

При цьому, у пункті 4.6. договору сторони визначили, що в разі виникнення заборгованості замовника перед виконавцем за виконані роботи, в зв'язку з несвоєчасним отриманням плати замовником від споживачів за надані послуги, він сплачує позивачу заборгованість по мірі її надходження від споживачів в період дії договору.

Отже, фактично, сторони в договорі не зазначили конкретного строку виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, але визначили прив'язку до моменту надходження оплати від споживачів.

При цьому, судом було враховано, що 22.07.2015 відповідачем було здійснено часткову оплату наданих в період з січня 2015 року по травень 2015 року послуг згідно договору, що підтверджується платіжним дорученням № 8 від 22.07.2015, крім того, у відзиві на позов відповідач підтверджує наявність заборгованості, при цьому, посилається на значну заборгованість населення з оплати вказаних послуг.

Отже, надані в період з січня 2015 року по травень 2015 року послуги були оплачені відповідачем лише частково, в сумі 58 791 грн. 51 коп., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 372 678 грн. 19 коп. (432 576,70 - 1 107,00 - 58 791,51), що і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначає позивач, на не заперечується відповідачем, останній оплатив надані позивачем у період з січня 2015 року по травень 2015 року послуги лише частково.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Так, представники позивача та відповідача зазначали, що правовідносини за спірним договором існують між сторонами з 2008 року, але відповідач систематично порушує зобов'язання щодо вчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, а саме: оплачує їх нерегулярно та не у повному обсязі, у зв'язку з чим за вказаним договором існують декілька судових рішень щодо примусового стягнення заборгованості з відповідача.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, господарський суд виходив також із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

На момент розгляду справи заборгованість відповідача складає 372 678 грн. 19 коп. (432 576,70 грн. (вартість послуг) - 1 107,00 грн. (повернуто металобрухту) - 58 791,51 грн. (часткова оплата)).

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, господарському суду надано не було.

Так, судом не приймаються до уваги заперечення відповідача стосовно наявності значної заборгованості населення, оскільки вказані заперечення носять абстрактний характер, а саме: у відзиві на позов відповідач зазначає розмір загальної заборгованості населення - 16 622 531 грн. 99 коп., на підтвердження чого додає довідку від 02.06.2015. При цьому, у пункті 4.4. договору сторони визначили конкретні обсяги (60%). Крім того, посилання відповідача на скрутне фінансове становище та перебування його підприємства у стані припинення також не є підставою для звільнення від виконання його обов'язків за договором.

До вказаного висновку суд приходить з огляду на наступні норми законодавства.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної оплати вказаних послуг, у зв'язку з чим факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 372 678 грн. 19 коп. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 5 590 грн. 17 коп. покладається на відповідача у повній сумі як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крона" (51912, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 32401217) на користь Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" (51914, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Петровського, будинок 168; ідентифікаційний код 03342573) - 372 678 грн. 19 коп. основного боргу, 5 590 грн. 17 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3