Постанова № 52313981, 07.10.2015, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 р. м. Чернівці Справа № 824/2274/15-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Левицького В.К.;

за участю секретаря судового засідання Жураковської Ю.М.;

сторін:

позивача - ОСОБА_1;

представника позивача - ОСОБА_2;

представників відповідача - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Чернівецької митниці ДФС України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Чернівецької митниці ДФС України (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецької митниці ДФС від 17.04.2015 р. № 213-о "Про звільнення ОСОБА_1В."; зобовязати Чернівецьку митницю ДФС України негайно поновити його на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "Вадул-Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів з 17.04.2015 р.; стягнути з Чернівецької митниці ДФС України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді; зобовязати Чернівецьку митницю ДФС України негайно працевлаштувати його на відповідній йому спеціальності та кваліфікації посаді в Чернівецькій митниці ДФС України.

В обґрунтування позову вказував, що 17.04.2015 р. наказом Чернівецької митниці ДФС України його незаконно звільнили з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "ОСОБА_2 - Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів із займаної посади відповідно до п.5 ст. 40 КзпП України. Вважає звільнення безпідставним та незаконним, оскільки не з'являвся на роботі, через власну хворобу та хворобу своєї дитини, що підтверджується листками непрацездатності.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали повністю та посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем до суду подано письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, зазначаючи, що ОСОБА_1 не з'являвся на роботі з 21.11.2014 р. по 17.04.2015 р. у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Правомірність видачі оскаржуваного наказу підтверджується перевіркою, проведеною Державною фіскальною службою України за зверненнями позивача. Крім того, вказував, що перевірка законності звільнення позивача проводилась Територіальною державною інспекцією з питань праці у Чернівецькій області. Відповідно до акту перевірки додержання субєктами господарювання законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування №24-01-02/27, порушень щодо підстав та процедури звільнення позивача не виявлено. Стосовно вимоги позивача щодо поновлення його на роботі на раніше займаній посаді відповідач вказував, що у звязку із припиненням Чернівецької митниці Міндоходів України попереднє місце роботи за позивачем не зберіглося, а з новоутвореною Чернівецькою митницею ДФС України ОСОБА_1 у трудових відносинах до звільнення не перебував. Відтак позивач не вправі вимагати працевлаштувати його.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити та надав пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 проходив службу в митних органах з 27.12.1997 р. по 17.04.2015 р., що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с. 31-36).

24.10.2013 р. Чернівецька митниця Міндоходів видала наказ про переведення ОСОБА_1, головного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "ОСОБА_2 - Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів, з 24.10.2013 р. на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "ОСОБА_2 - Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів з посадовим окладом згідно зі штатним розписом митниці (Т. 1 а.с. 172).

Судом встановлено, що в період з 21.11.2014 р. по 24.04.2015 р. ОСОБА_1 знаходився на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності, а саме:

-серії АГГ № 928528 від 05.12.2014 р. - перебував на лікарняному (власна хвороба) з 21.11.2014 р. по 05.12.2014 р., стати до роботи 06.12.2014 р.;

-серії АГГ №834690 від 08.12.2015 р. - перебував на лікарняному (власна хвороба) з 08.12.2014 р. по 17.12.2014 р., стати до роботи 18.12.2014 р.;

-серії АВЦ №616675 від 18.12.2015 р. - перебував на лікарняному (власна хвороба) з 18.12.2014 р. по 26.12.2014 р., стати до роботи 27.12.2014 р.;

-серії АГГ №834840 від 29.12.2015 р. - перебував на лікарняному (власна хвороба) з 29.12.2014 р. по 06.01.2015 р., стати до роботи 07.01.2015 р.;

-серії АГГ №827742 від 12.01.2015 р. - перебував на лікарняному (власна хвороба) з 12.01.2015 р. по 21.01.2015 р., стати до роботи 22.01.2015 р.;

-серії АГГ №827782 від 22.01.2015 р. - перебував на лікарняному (власна хвороба) з 22.01.2015 р. по 01.02.2015 р., стати до роботи 02.02.2015 р.;

-серії АГИ №577073 від 16.03.2015 р. - перебував на лікарняному (власна хвороба) з 02.02.2015 р. по 16.03.2015 р., стати до роботи 17.03.2015 р.;

-серії АГГ №929926 від 31.03.2015 р. - перебував на лікарняному (власна хвороба) з 16.03.2015 р. по 31.03.2015 р., стати до роботи 01.04.2015 р.;

-серії АГГ №874509 від 01.04.2015 р. перебував на лікарняному (хвороба дитини) з 01.04.2015 р. по 10.04.2015 р., стати до роботи 11.04.2015 р.;

-серії АГГ №874569 від 14.04.2015 р. - перебував на лікарняному (хвороба дитини) з 14.04.2015 р. по 23.04.2015 р., стати до роботи 24.04.2015 р. (Т. 1 а.с. 77-85).

У звязку із незявленням позивача на роботі протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності з 21.11.2014 р. по 17.04.2015 р., відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України, повідомлення Первинної Профспілкової організації Чернівецької митниці ДФС від 17.04.2015 р. № 16/24-70-81-07 «Щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1В.», Передавального акту від Чернівецької митниці Міндоходів до Чернівецької митниці ДФС від 14.01.2015 р., 17.04.2015 р. Чернівецька митниця ДФС України видала наказ № 213-о, яким звільнила ОСОБА_1, головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "ОСОБА_2 - Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів із займаної посади відповідно до п.5 ст. 40 КЗпП України (Т. 1 а.с. 8).

Про прийняття оскаржуваного наказу відповідач повідомив позивача листом від 17.04.2015 р. (Т. 1 а.с. 60).

Даний лист, на думку представника відповідача отриманий позивачем 22.04.2015 р., однак із матеріалів справи вбачається, що в рекомендованому повідомленні про вручення відсутня дата отримання позивачем вказаного листа (Т. 1 а.с. 59).

Вважаючи, що оспорюваний наказ виданий з порушенням норм чинного законодавства, 06.05.2015 р. ОСОБА_1 звернувся до Державної фіскальної служби України з листом, в якому просив скасувати наказ Чернівецької митниці ДФС України від 17.04.2015 р.

За результатами розгляду заяви, 05.06.2015 р. Державна фіскальна служба України на адресу позивача направила листа, в якому повідомила про відсутність підстав для скасування наказу Чернівецької митниці ДФС України від 17.04.2015 р. №213-о про його звільнення з посади відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України (Т. 1 а.с. 11).

25.06.2015 р. позивач звернувся із зверненням до Президента України, в якому просив відновити конституційні права на соціальний захист його доньки у вигляді надання йому відпустки по догляду за дитиною до трирічного віку, та його трудових та конституційних прав у звязку з безпідставним та не мотивованим звільненням з посади після того як судове рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.02.2015 р. набрало законної сили (а.с. 201-208).

Як вбачається із матеріалів справи, 30.06.2015 р. звернення ОСОБА_1, яке надіслано до адміністрації Президента України направлено за належністю до Міністерства юстиції України, Державної фіскальної служби України та Генеральної прокуратури України (Т. 1 а.с. 200).

20.07.2015 р. Державна фіскальна служба України розглянувши звернення позивача від 25.06.2015 р., що надійшло від адміністрації Президента України та Генеральної прокуратури України надала відповідь, в якій зазначила, що інформацію з питань порушених у зазначених зверненнях, Державною фіскальною службою України надано листом від 05.06.2015 р. № 5313/П/99-99-04-03-02-14. Також позивачу розяснено, що процедура оскарження наказів про звільнення визначена ст. 232 Кодексу законів про працю України та ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (Т. 1 а.с. 12).

22.07.2015 р. прокуратура Чернівецької області, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1, яке надійшло від адміністрації Президента України розяснила позивачу, що трудові спори, в тому числі щодо звільнення вирішуються у судовому порядку (Т. 1 а.с. 193-194).

30.07.2015 р. департаментом Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1, що надійшло від адміністрації Президента України, надано відповідь в якій зазначено, що 30.04.2015 р. до Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції надійшов виконавчий лист Чернівецького окружного адміністративного суду від 29.04.2015 р. № 824/56/15-а про зобовязання Голови комісії з реорганізації Чернівецької митниці видати наказ про надання ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною. 30.04.2015 р. державним виконавцем винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження щодо виконання вказаного виконавчого листа. Однак, начальником відділу державної виконавчої служби 29.07.2015 р. скасовано вказану постанову та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Контроль за виконання рішення суду залишено на контролі начальника відділу державної виконавчої служби (Т. 1 а.с. 195-196).

Також судом встановлено, що із оскаржуваним наказом ОСОБА_1 ознайомився тільки 28.08.2015 р. в приміщенні Чернівецької митниці ДФС. В той же день позивач отримав копію трудової книжки, що підтверджується актом Чернівецької митниці ДФС України від 28.08.2015 р. (Т. 1 а.с. 66).

Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити повністю з таких міркувань.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

До публічної служби у встановлених випадках відноситься державна служба. Так, за змістом ст. 1 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 р. № 3723-XII (далі Закон № 3723-XII) державна служба - це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують зарплату за рахунок державних коштів.

Віднесення служби до державної, тобто публічної, можливе, якщо це: професійна діяльність осіб, які її обіймають, здійснюється на основі Конституції, законів та інших нормативно-правових актів, за змістом полягає у виконанні завдань та функцій держави, оплачується з державних коштів.

Суд зазначає, що служба позивача на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "ОСОБА_2 - Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів відноситься до публічної служби, відтак спірні правовідносини сторін підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі № 3723-XII.

Згідно ст. 17 Закону № 3723-XII громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу.

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Як видно з матеріалів справи, позивач 27.12.1997 р. прийняв Присягу державного службовця, про що зроблено запис в трудовій книжці.

Приписи Закону № 3723-XII передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв'язку з цим, суд виходить з того, що при вирішенні публічного спору пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Оскільки норми спеціального закону (Закон № 3723-XII) не регулюють питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу чи за згодою сторін, суд застосовує у спірних правовідносинах норми трудового законодавства.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 1 та п. 4 ч. 1 ст. 36 цього Кодексу підставами припинення трудового договору є угода сторін або розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39) чи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез'явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Диспозиція наведеної норми права має дві основні складові - проміжок часу, що перевищує чотири місяці, протягом якого працівник не зявлявсь на роботу, та причину відсутності останнього - непрацездатність, що тривала протягом зазначеного часу (безперервно).

Вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України висловлену у справі № 21-943во08 від 24.12.2008 р., відповідно до якої застосування зазначеної норми передбачає одночасну наявність двох складових її диспозиції - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з'являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "ОСОБА_2 - Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів із займаної посади відповідно до п.5 ст. 40 КЗпП України за незявленням на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності з 21.11.2014 р. по 17.04.2015 р.

Згідно з п. 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 р. № 189, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.07.2008 р. за № 589/15280, непрацездатність (утрата працездатності) - це стан здоров'я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.

Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Випадок тимчасової непрацездатності - тимчасова непрацездатність, яка триває безперервно від початку визначеного захворювання, травми тощо, підтверджується видачею листка непрацездатності з можливим продовженням лікування в одному або декількох закладах охорони здоров'я до відновлення працездатності, що підтверджується закриттям листка непрацездатності - "стати до роботи". У разі, якщо особа стала непрацездатною з приводу того самого захворювання, травми до виходу на роботу або відпрацювала неповний робочий день, випадок тимчасової непрацездатності не переривається. При виникненні іншого захворювання, травми, відпустки в зв'язку з вагітністю випадок тимчасової непрацездатності вважається новим.

З матеріалів справи слідує, що тимчасова непрацездатність позивача підтверджена десятьма листками непрацездатності, в т.ч: у восьми - з різними захворюваннями та з певними перервами в часі, а у двох по догляду за хворою дитиною. Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач не довів безперервності захворювання і без достатніх на те підстав звільнив позивача на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Також суд звертає увагу на те, що п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає, що період тимчасової непрацездатності є безперервним, тобто не поділяється на робочі та вихідні дні. Тому посилання відповідача на норму п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП України, як незявлення на роботі протягом робочих днів, є безпідставним.

Таким чином, застосування відповідачем при звільненні позивача норми п.5 ч.1 ст. 40 КЗпП України є необґрунтованим, оскільки відсутні одна складова її диспозиції - факт безперервної непрацездатності позивача упродовж більш як чотирьох місяців підряд.

Зважаючи на наведені вище норми права та встановлені по справі обставини, суд приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, тому оскаржуваний наказ №213-о від 17.04.2015 р. винесено протиправно, без врахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, з порушенням вимог трудового законодавства та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (ст. 240-1 КЗпП України).

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст. 43 Конституції України та ст. 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Згідно розяснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 19 постанови від 06.11.1992 р. № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів, дія трудового договору працівника продовжується у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство).

Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації (реорганізації) державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідовується (реорганізовується), не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої (реорганізованої) установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 27.05.2014 р. у справі № 21-108а14 та від 28.10.2014 р. у справі № 21-484а14.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд також враховує висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 21.05.2014 р. у справі № 6-33цс14, відповідно до яких закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та ст. 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

Стосовно позовних вимог позивача про зобовязання відповідача негайно поновити його на роботі, а також зобовязання відповідача негайно його працевлаштувати на відповідній його спеціальності та кваліфікації посаді в Чернівецькій митниці ДФС України, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Судом звертає увагу на те, що вимоги позивача про зобовязання відповідача негайно поновити його на роботі, а також зобовязання відповідача негайно його працевлаштувати на відповідній його спеціальності та кваліфікації посаді в Чернівецькій митниці ДФС України є невірно обраним позивачем способом захисту порушеного права. Тому, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є саме поновлення його попередній посаді.

Згідно із п. 2 та 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України та ч. 1 ст. 76 Закону України Про виконавче провадження рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно.

Враховуючи висновок суду про протиправність наказу Чернівецької митниці ДФС України №213-о від 17.04.2015 р. про звільнення позивача, та беручи до уваги вимоги ст. 256 КАС України, ст. 235 КЗпП України, ст. 76 Закону України Про виконавче провадження, позивача необхідно поновити на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "ОСОБА_2 - Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів, допустивши рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання.

На переконання суду, внесення 29.04.2015 р. до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Чернівецька митниця Міндоходів не є перешкодою для поновлення порушеного права позивача та не виключає обовязку відповідача вжити заходів щодо працевлаштування позивача за його згодою на посаді, яка рівнозначна (рівноцінна) раніше зайнятій посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "ОСОБА_2 - Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів (Т.1 а.с. 228).

Стосовно позовної вимоги позивача щодо стягнення з Чернівецької митниці ДФС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Згідно довідок Чернівецької митниці ДФС від 17.09.2015 р. середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 1253,00 грн., а середньоденна заробітна плата 61,12 грн. (Т. 1 а.с. 176, 177).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за №110 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Як вбачається із оскаржуваного наказу про звільнення та трудової книжки, останнім робочим днем позивача є 17.04.2015 р.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення Чернівецької митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.04.2015 р. по 07.10.2015 р. (включно) у сумі 7151,04 грн. (117 робочих днів х 61,12 грн.).

З урахуванням положень п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України, суд присуджує до негайного виконання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийнятого наказу стосовно звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 43 та 129 Конституції України, ст. ст. 69, 71, 94, 158, 160 - 163 та 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецької митниці ДФС від 17 квітня 2015 р. № 213-о "Про звільнення ОСОБА_1В.".

3. Поновити ОСОБА_1 на раніше займаній посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "Вадул-Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів з 18 квітня 2015 р.

4. Стягнути з Чернівецької митниці ДФС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 квітня 2015 р. по 07 жовтня 2015 р. у сумі 7151,04 грн.

5. Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №5 митного поста "Вадул-Сірет" Чернівецької митниці Міндоходів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, підлягає до негайного виконання.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 12 жовтня 2015 р.

Суддя В.К. Левицький