Постанова № 52304445, 08.10.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2015 р. Справа №920/714/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.,

при секретарі Курченко В.А.,

за участю представників:

позивача не зявився;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 27.04.2015 року;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю №2603/02.02.02-17 від 26.12.2014 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача

ОСОБА_3, за довіреністю №14 від 03.06.2015 року, ОСОБА_4, за довіреністю б/н від 03.06.2015 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Номак-Інвест», м.Суми, (вх.№4003С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 30.06.2015 року у справі №920/714/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Номак-Інвест», м.Суми,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Сумське регіональне управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», м.Суми,

до Сумської міської ради, м.Суми,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Громадська організація «Промінь-2014», м.Суми,

про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Номак-Інвест» звернулося до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просило витребувати та повернути позивачу земельну ділянку за адресою: м.Суми, Х-ХІІ мікрорайон (в р-ні оз. Чеха) площею 4,8115 га для чого: скасувати акт приймання-передачі обєкта оренди від 22.01.2015 року, укладений між відповідачем і третьою особою на стороні позивача та скасувати зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесених Державним реєстратором 22.01.2015 року на підставі акту приймання-передачі обєкта оренди від 22.01.2015 року.

Рішенням господарського суду Сумської області від 30.06.2015 року по справі №920/714/15 (суддя Левченко П.І.) у задоволені позову відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Номак-Інвест» на користь Державного бюджету м.Суми судовий збір у сумі 74298,00 грн.

Позивач із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин, що мають значення для справи просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 30.06.2015 року та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що акт приймання-передачі може підтвердити факт передачі або повернення земельної ділянки та не може бути договором про розірвання договору, а відповідно до акту приймання-передачі земельна ділянка фактично передана позивачу та не поверталась третій особі за відповідним актом. Таким чином, як зазначає апелянт, третя особа була позбавлена можливості передавати земельну ділянку відповідачу, а отже підписувати акт приймання-передачі від 22.01.2015 року. На думку апелянта, відсутність у третьої особи та відповідача права на підписання акту приймання-передачі свідчать про незаконність укладеного між відповідачем та третьою особою акту приймання-передачі обєкта оренди від 22.01.2015 року на підставі якого фактично незаконно було розірвано договір.

Також скаржник зазначає, що нотаріально посвідченого договору (додаткового договору/угоди) про розірвання договору оренди між відповідачем та третьою особою не існує, а отже в установленій формі він розірваний не був, що свідчить про те, що договір оренди та відповідно договір суборенди земельної ділянки на момент подання позовної заяви був чинним, а земельна ділянка перебуває у відповідача без законних підстав.

Апелянт наполягає на тому, що у відповідності до Закону України «Про оренду землі» та договору суборенди позивач на законних підставах володів та користувався спірною земельною ділянкою, був наділений всіма правами орендаря, а тому у відповідності до чинних норм має право на витребування земельної ділянки.

Крім того, позивач стверджує про незаконність стягнення з нього 74298,00 грн. несплаченого судового збору, оскільки спір про витребування земельної ділянки виник з договірних відносин і у відповідності до положень постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року такий спір не можна вважати майновим.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Номак-Інвест» прийнято до провадження та призначено до розгляду. Вказаною ухвалою позивача було зобов'язано надати витяг з ЄДРПОУ із зазначенням відомостей про керівництво ТОВ "Номак-Інвест" станом на час апеляційного розгляду справи, докази наявності у в.о. директора ОСОБА_5 повноважень видавати довіреності на представництво інтересів товариства у суді; докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановлених порядку і розмірі (з урахуванням усіх позовних вимог) та правове обгрунтування щодо заявлених позовних вимог - уточнити їх кількість із посиланням на норми чинного законодавства.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Громадська організація «Промінь-2014», 04.09.2015 року надала відзив на апеляційну скаргу (вх.№12664), в якому зазначає, що правомірність розірвання договору оренди досліджувалась під час розгляду справи №920/113/15, за результатом якої прийнято рішення від 13.05.2015 року, яке набрало законної сили.

Громадська організація «Промінь-2014» вказує, що наявність договору суборенди не є перешкодою для розірвання договору оренди земельної ділянки, а відтак складання акту приймання-передачі від апелянта до Сумського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» не є обовязковим, з урахуванням того, що апелянт неодноразово був повідомлений про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Відповідач також надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№12806 від 08.09.2015 року), в якому вказує, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання 08.09.2015 року представник позивача не з'явився, документів, витребуваних ухвалою суду від 03.08.2015 року, не надав.

Ухвалою суду від 08.09.2015 року розгляд справи було відкладено на 08.10.2015 року, зобов'язано позивача виконати вимоги ухвали від 03.08.15 в повному обсязі та попереджено, що у разі ненадання позивачем суду витребуваних вказаною ухвалою документів апеляційну скаргу може бути залишено без розгляду відповідно до п.5 ч.1 ст. 81, ст.99 ГПК України.

22.09.2015 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Громадська організація «Промінь-2014», надала додаткові письмові пояснення по справі (вх.№13336), які долучено до матеріалів справи.

05.10.2015 року позивач надав через канцелярію суду уточнення вимог апеляційної скарги (вх.№13734). Як вбачається з вказаних уточнень, вони також містять три вимоги: змінити рішення господарського суду Сумської області по справі №920/714/15 від 30.06.2015 року, а саме - 1) змінити мотивувальну частину рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування у відповідача та повернення позивачу земельної ділянки за адресою: м.Суми, Х-ХІІ мікрорайон (в р-ні оз. Чеха) площею 4,8115 га; 2) змінити мотивувальну частину рішення в частині скасування змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесених Державним реєстратором 22.01.2015 року; 3) задовольнити позов в частині скасування акту приймання-передачі обєкта оренди від 22.01.2015 року укладеного між відповідачем і третьою особою - Сумським регіональним управлінням державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».

Як вказує апелянт, 05.07.2015 року (після ухвалення оскаржуваного рішення) сплив термін дії договору оренди та відповідно закінчився термін дії договору суборенди, у звязку з чим позивач не вправі витребувати земельну ділянку у відповідача, а тому станом на даний час позивач відмовляється від позову в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесених державним реєстратором 22.01.2015 року. Таким чином, позивач підтримує одну позовну вимогу про скасування акту приймання-передачі обєкта оренди від 22.01.2015 року укладеного між позивачем та третьою особою - Сумським регіональним управлінням державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» з підстав зазначених у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Однак, колегія суддів відхиляє зазначені уточнення до апеляційної скарги і не приймає їх до розгляду, оскільки, по-перше, можливість відмови від позову в частині або в повному обсязі може бути реалізоване до прийняття рішення судом першої інстанції. Тобто, процесуальним законодавством стороні не надається право відмовлятися від позовних вимог під час апеляційного провадження.

Також, колегія суддів зазначає, що надаючи уточнення до апеляційної скарги апелянт виклав прохальну частину в новій редакції фактично замінивши поняття «скасувати рішення» на поняття «змінити мотивувальну частину рішення», однак, така зміна все одно призводить до перегляду рішення суду першої інстанції в повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт, надаючи уточнення до апеляційної скарги намагається таким чином зменшити розмір судового збору, який підлягає сплаті при поданні апеляційної скарги.

Проте, відповідно до п. 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року у вирішенні питання про те, за якою ставкою має справлятися судовий збір за подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення, яке оскаржується не у зв'язку з незгодою скаржника з його резолютивною частиною, а у зв'язку із запереченнями скаржника стосовно мотивів, з яких виходив суд у прийнятті оскаржуваного рішення, слід мати на увазі, що норми Закону, якими встановлено ставки судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг, не ставлять визначення розміру судового збору в залежність від того, з якою саме частиною судового рішення - мотивувальною чи резолютивною не погоджується особа, що подала апеляційну чи касаційну скаргу.

Таким чином, як уже зазначалося, поданими апелянтом уточненнями не було змінено кількість апеляційних вимог.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Сумське регіональне управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» до початку судового засідання надала відзив на апеляційну скаргу (вх.№13968), в якому не погоджується із позицією скаржника та вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. При цьому, третя особа звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що апелянтом невірно сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, що в силу приписів Господарського процесуального кодексу України є підставою для повернення такої скарги стороні.

08.10.2015 року позивач надав через канцелярію суду клопотання (вх.№13969), в якому просить у звязку з неможливістю прибуття в судове засідання представника, розглядати справу за його відсутності на підставі поданих документів з урахуванням уточнень до апеляційної скарги.

У судовому засіданні 08.10.2015 року представники відповідача та третіх осіб надали пояснення по справі та зазначили, що проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечують з підстав викладених у відзивах.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників відповідача та третіх осіб, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

07.03.2006 року між Сумської міською радою (відповідач у справі) та третьою особою на стороні позивача (Сумським регіональним управлінням державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» - третя особа 1) укладено договір оренди земельної ділянки під будівництво багатоповерхових житлових будинків (договір оренди) за адресою: м.Суми, Х-ХІІ мікрорайон (в р-ні оз. Чеха) площею 4,8115 га, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №835.

Рішенням Сумської міської ради «Про надання згоди на передачу в суборенду земельної ділянки ТОВ «Номак-Інвест» №785-МР від 28.09.2011 року відповідачем надано згоду третій особі 1 на передачу земельної ділянки в суборенду позивачу.

Відповідно до пункту 4.2 договору оренди, Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, як орендар, мав право за письмовою згодою відповідача передати у суборенду орендовану земельну ділянку або її частину.

На підставі зазначеного рішення відповідача, 18.11.2011 року між позивачем та третьою особою на стороні позивача укладено договір суборенди земельної ділянки за адресою: м. Суми, Х-ХІІ мікрорайон (в р-ні оз. Чеха) площею 4,8115 га (договір суборенди).

На вищевказаній земельній ділянці ведеться будівництво з метою реалізації програми молодіжного житлового кредитування м.Суми на 2011-2017 роки, затвердженої рішенням Сумської міської ради від 23.12.2010 року №102-МР від 31.07.2013 року та регіональна програма молодіжного житлового кредитування на 2002-2010 та 2011-2017 роки в Сумській області від 12.04.2011 року.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.12.2014 року відповідачем розглянуто звернення третьої особи на стороні позивача щодо дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки та прийнято рішення за №3841-МР «Про припинення договору оренди земельної ділянки, укладеного з Сумським регіональним управлінням державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», шляхом розірвання, відповідно до якого відповідач надав згоду третій особі на припинення дії договору оренди земельної ділянки від 07.03.2006 року площею 4,8115 га, яка знаходиться за адресою: м.Суми, Х-ХІІ мікрорайон (в районі оз. Чеха), шляхом його розірвання.

Третя особа на стороні позивача на підставі рішення відповідача від 19.12.2014 року №3841-МР передала оспорювану земельну ділянку відповідачу за актом приймання-передачі від 22.01.2015 року, про що внесені відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється (стаття 8 Закону України «Про оренду землі»).

Пунктом «а» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України визначено серед підстав припинення права користування земельною ділянкою добровільну відмову від права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 5.4 договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачем та третьою особою на стороні позивача, договір оренди може бути достроково розірваний за взаємною згодою сторін за умови письмового попередження іншої сторони зацікавленою стороною, не пізніше, ніж за два місяці до дати розірвання.

Пунктом 6.2 договору суборенди передбачено, що він втрачає чинність у разі розірвання договору оренди земельної ділянки з будь-якої підстави.

Частиною 2 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У зв'язку з тим, що у орендаря (третьої особи на стороні позивача) земельної ділянки площею 4,8115 га, яка знаходиться за адресою: м.Суми, Х-ХІІ мікрорайон, в районі оз. Чеха, виник значний податковий борг по орендній платі, останній звернувся до відповідача з пропозицією про припинення договору оренди за згодою сторін.

На підставі даних звернень відповідачем прийнято рішення №3841-МР від 19.12.2014 року «Про припинення договору оренди земельної ділянки, укладеного з Сумським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», шляхом розірвання».

Відповідно до частини четвертої 4 статті 8 Закону України «Про оренду землі», разом із припиненням договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Статті 125, 126 Земельного кодексу України визначають, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, таке право оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У матеріалах справи наявні копія виписки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 23.01.2015 року, в якому зазначено, що власником оспорюваної земельної ділянки є відповідач, а не позивач.

Позивач посилається на положення ч.1 ст. 387 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Також позивач вказує на положення ст. 1212 цього ж Кодексу за якими особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Крім того, позивач апелянт у справі зазначає в обґрунтування своїх вимог і припис ст. 27 Закону України «Про оренду землі», згідно якої орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Однак, такі посилання є безпідставними, а приписи вищевказаних норм права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ТОВ «Номак-Інвест» не є власником земельної ділянки площею 4,8115 га за адресою: м.Суми, Х-ХІІ мікрорайон (в районі оз. Чеха), а отже в нього не має права на її витребування у будь-кого, тим більше у законного власника (відповідача).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішення відповідача №3841-МР від 19.12.2014 року «Про припинення договору оренди земельної ділянки, укладеного з Сумським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» було предметом дослідження в межах справи №920/113/15 за результатами якої прийнято господарським судом Сумської області рішення від 24.02.2015 року, залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 року.

Під час розгляду зазначеної справи встановлено, що розірвання договору оренди землі, припинення договору оренди землі та припинення користування спірною земельною ділянкою вчинено у відповідності до норм чинного законодавства України. Рішення відповідача №3841-МР від 19.12.2014 року на даний час є чинним та у встановленому Законом порядку не скасовано.

Правомірно встановлено місцевим господарським судом про невірність посилань позивача на приписи ст. 654 Цивільного кодексу України, оскільки цією статтею передбачено вчинення розірвання договору в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором.

У п. 5.4 договору оренди земельної ділянки встановлено, що договір може бути достроково розірваний за взаємною згодою сторін за умови письмового попередження іншої сторони зацікавленою стороною. Тобто, сторони договору оренди передбачили окремий порядок розірвання договору, що не суперечить чинному законодавству України.

Таким чином, саме у порядку, встановленому договором, було розірвано договір оренди земельної ділянки від 07.03.2006 року, що відповідає вимогам закону, зокрема статті 654 Цивільного кодексу України.

Невірними також є посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на пункт 5.5 договору оренди земельної ділянки стосовно здійснення внесення змін до цього договору у письмовій формі з нотаріальним посвідченням та обов'язковою державною реєстрацією.

Так, пункт 5.5 договору оренди земельної ділянки стосується лише внесення змін до договору, а порядок розірвання договору встановлений пунктом 5.4 договору. Отже, правові підстави застосовувати інший порядок, ніж дозволено законом та погоджено сторонами, відсутні.

Позивач у позовній заяві також просив скасувати акт приймання-передачі об'єкта оренди від 22.01.2015 року, укладений між відповідачем і третьою особою на стороні позивача.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та згідно ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб`єктів можуть захищатися способами визначеними статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права субєкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обовязку зобовязаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути субєкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у звязку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У відповідності до наведених приписів чинного законодавства та враховуючи, що акт приймення-передачі не встановлює і не змінює прав та обов'язків сторін, а лише засвідчує факт передання майна за відповідним правочином - обраний позивачем спосіб захисту прав щодо скасування акту приймання-передачі об'єкта оренди від 22.01.2015 року, укладеного між відповідачем і третьою особою на стороні позивача, не відповідає встановленим діючим законодавством способам захисту.

Також, як вірно встановлено місцевим господарським судом, позовна вимога щодо скасування змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесених державним реєстратором 22.01.2015 року, пред'явлена до неналежного відповідача.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі належних доказів, повно та всебічно зясував усі обставини справи і вірно встановив, що право позивача не є порушеним, а відповідачем всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належності йому спірної земельної ділянки та наявності правових підстав для її повернення.

Щодо стягнення судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Стаття 1 Закону України «Про судовий збір» визначає, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Так, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, а також, зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судові рішення (ст. 3 Закону України «Про судовий збір»).

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору визначені у ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

На момент звернення ТОВ «Номак-Інвест» до суду з позовом (у травні 2015 року) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становила 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно ст. 55 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог.

У п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року зазначено, що ст. 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону. Що ж до позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Зокрема, господарським судам слід враховувати, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК).

Позовна заява у даній справі містить три позовні вимоги: 1) вимогу про витребування у відповідача та повернення позивачеві земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої (пункт 1.3 договору суборенди земельної ділянки від 18.11.2011 року) складає 12399235,50 грн. (вимога майнового характеру); 2) вимогу про скасування акту приймання-передачі об'єкта оренди від 22.01.2015 року, укладеного між відповідачем та третьою особою на стороні позивача (вимога немайнового характеру); 3) вимогу про скасування змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (вимога немайнового характеру).

Посилаючись на п.2.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року, в якому зазначено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру, апелянт стверджує, що позовна вимога про витребування у відповідача та повернення позивачу земельної ділянки є немайновою, оскільки даний спір про витребування земельної ділянки виник саме з договірних зобов'язань (договір оренди та договір суборенди).

Однак колегія суддів вважає вказані посилання необґрунтованими. Так, позовна вимога про витребування у відповідача та повернення позивачу земельної ділянки не обґрунтовується з боку позивача посиланням на норми Закону, що регулюють договірні правовідносини, а матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем будь-яких договорів укладено не було. Отже, позовна заява ТОВ «Номак-Інвест» містить вимогу про витребування та повернення земельної ділянки із позадоговірних зобов'язань і є за своїм змістом майновою вимогою.

У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру. При цьому, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог (п.2.10, п.2.11 постанови пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013 року).

Таким чином, враховуючи, що позовна заява містить три вимоги, дві з яких немайнові, а одна майнова, та приймаючи до уваги приписи Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання позову), розмір судового збору по даній справі за подання позовної заяви становить 75516,00 грн. (73080,00 грн. за вимогу майнового характеру та 2436,00 грн. за вимоги немайнового характеру).

Позивач, звертаючись до господарського суду Сумської області сплатив 1218,00 грн. судового збору, що підтверджується відповідним платіжним дорученням, тобто за одну вимогу немайнового характеру.

Якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, у відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, про стягнення з позивача у дохід Державного бюджету України 74298,00 грн. недоплаченої суми судового збору за подання позовної заяви.

У той же час колегія суддів зазначає, що згідно ст. 94 Господарського процесуального кодексу України до скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Відповідно до ст. 4 Закону України «про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разу подання позовної заяви майнового характеру 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Як вже було встановлено, належною сумою судового збору по даній справі, що підлягала сплаті при поданні позову до суду першої інстанції, є 75516,00 грн. Тобто, належним розміром судового збору за подання апеляційної скарги по справі є 37758,00 грн. Позивач, звертаючись до суду апеляційної інстанції сплатив судовий збір у розмірі 609,00 грн., що підтверджується відповідним платіжним дорученням. Отже, позивач не сплатив судовий збір у належному розмірі у відповідності до норм Закону України «Про судовий збір».

Як вже зазначалося вище, судом апеляційної інстанції, у відповідності з приписами ч.3 ст.4-3 ГПК України, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, розгляд справи відкладався та витребовувалися у позивача докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановлених порядку і розмірі (з урахуванням усіх позовних вимог), правове обгрунтування щодо заявлених позовних вимог, а саме - уточнення їх кількості із посиланням на норми чинного законодавства. Однак позивачем вимоги суду були виконані несвоєчасно і не в повному обсязі, зокрема, не надано доказів оплати судового збору по всім вимогам, незважаючи на те, що предметом апеляційного перегляду є фактично рішення суду першої інстанції в цілому (по одній вимозі апелянт просить скасувати, по двох інших - переглянути та змінити мотивувальну частину рішення).

Враховуючи, що суду надано право у випадку встановлення обставин недоплати судового збору, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору, колегія суддів, з урахуванням приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність стягнення з апелянта на користь Державного бюджету України недоплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 37149,00 грн.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у звязку з чим рішення господарського суду Сумської області від 30.06.2015 року по справі №920/714/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. 32, 33, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Номак-Інвест» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 30.06.2015 року у справі №920/714/15 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Номак-Інвест» (40022, м. Суми, вул. Троїцька, буд. 21, ідентифікаційний код 14007891) до Державного бюджету України (отримувач коштів УДКСУ у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області, код 37999654, МФО 851011, рахунок отримувача 31216206782003, код класифікації доходів бюджету 22030001 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)») 37149,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 13 жовтня 2015 року.

Головуючий суддя Шевель О.В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Фоміна В.О.