Постанова № 52304237, 28.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2015 р. Справа№ 910/13994/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

розглянувши апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року

у справі № 910/13994/15 (суддя Балац С.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА КОМПАНІЯ

«ІНГОССТРАХ»

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 6 634,93 грн.

Представники сторін в судове засідання не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року по справі № 910/13994/15 позов ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ІНГОССТРАХ» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 6 634,93 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ІНГОССТРАХ» страхове відшкодування у сумі 6 634,93 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 17.08.2015 року, Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року по справі № 910/13994/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представники ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ІНГОССТРАХ» та Моторного (транспортного) страхового бюро України у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштових відправлень. Про причини неявки своїх представників, позивач та відповідач на час розгляду справи суд не повідомили.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки сторони про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштових відправлень. Участь представників позивача та відповідача, що не з'явились, у судовому засіданні 28.09.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи на час розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Між приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ІНГОССТРАХ», як страховиком, та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - страхувальник, вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту від 25.12.2012 року № KIO0CPS-12BP7GQ, пролонгований з 26.12.2013 року по 25.12.2014 року (далі - договір добровільного страхування).

Відповідно до предмету договору добровільного страхування, позивач застрахував майнові інтереси страхувальника, які пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме «ЗАЗ SENS», державний номер НОМЕР_1 (далі - застрахований ТЗ).

19.04.2014 року о 21:30 год. на вул. Заболотного напроти буд. 35 у м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого ТЗ та транспортного засобу «IVECO», державний номер НОМЕР_2, яким керував гр. ОСОБА_2. Факт ДТП підтверджується довідкою про ДТП № 9376929 (копія яка міститься в матеріалах справи).

Внаслідок зазначеного вище ДТП застрахований ТЗ отримав механічні пошкодження. У відповідності до звіту від 21.05.2014 року № 85/05/14, здійсненого замовленням позивача фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, який діє на підставі Сертифікату від 09.12.2011 року НОМЕР_3 суб'єкта оціночної діяльності, вартість відновлюваного ремонту застрахованого транспортного засобу з врахуванням фізичного зносу, становить 6634,93 грн.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2014 року у справі № 752/10612/14-п (провадження № 3/752/3717/14) встановлено, що ДТП трапилося внаслідок порушень Правил подорожнього руху України водієм гр. ОСОБА_2 (далі - винна особа) у зв'язку з чим, вказану фізичну особу притягнуто до адміністративної відповідальності, на підставі ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як зазначає позивач, на підставі договору добровільного страхування та з урахуванням страхового акту від 24.06.2014 року № Э.ENSTRAX/3-10334752 та звіту від 21.05.2014 року № 85/05/14, він здійснив виплату страхового відшкодування ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в сумі 6634,93 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 01.07.2014 № 2871, яке наявне в матеріалах справи.

Так, у червні 2015 року приватне акціонерне товариство «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ІНГОССТРАХ» звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення з останнього страхового відшкодування в сумі 6634,93 грн.

Водночас, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зауважує на те, що позивачем недотриманий позасудовий порядок відшкодування шкоди, неподання ним заяви та документів, необхідних для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування. Крім того, позивач не сприяв МТСБУ в розслідування причин та обставин ДТП та не отримав погодження потерпілого на здійснення йому регламентної виплати у відповідності до положень ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року по справі № 910/13994/15 позов ПрАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ІНГОССТРАХ» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 6 634,93 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у сумі 6 634,93 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Стаття 979 Цивільного кодексу України та стаття 16 Закону України «Про страхування» визначають, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно зі ст.993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат (затрат) переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як вбачається з ч.1 ст.1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, серед іншого, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Положеннями ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до положень п. 10.4. ст. 10 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» під час в'їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов'язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування «Зелена картка» або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.

Положенням п. 40.1 ст. 40 вказаного Закону передбачено, що МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди: на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», заподіяної власниками та/або користувачами транспортних засобів, якщо такі власники та/або користувачі надали іноземним компетентним органам страховий сертифікат «Зелена картка», виданий від імені страховиків - членів МТСБУ; на території України, заподіяної водіями - нерезидентами, на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», за інших обставин, визначених чинним законодавством про цивільно-правову відповідальність.

Таким чином, оскільки водій ОСОБА_2, з вини якого сталася ДТП при керуванні автомобілем марки «IVECO», державний номер НОМЕР_2 мав страховий сертифікат міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка» № SLO-03/5635844, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем відповідно до положень ст. 40 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Тобто, колегія суддів вважає, що саме відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну позивачу в межах ліміту відповідальності та фактичних витрат.

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Оскільки, відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів сплати позивачу страхового відшкодування, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 6634,93 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що позивач не скористався правом досудового врегулювання спору та не направив на адресу відповідача претензію, оскільки страховик отримує право вимоги потерпілої особи лише після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування, втім не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування у строк, встановлений підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду.

З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплатити матеріальне відшкодування. Відповідно до зазначених законодавчих приписів позивач може реалізувати своє право шляхом подання позову до суду.

До того ж, рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 визначає, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі №3-165гс14, яка є обов'язковою для застосування у силу положень ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року у справі № 910/13994/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року у справі № 910/13994/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13994/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 05.10.2015 року