Постанова № 52304080, 12.10.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015 року Справа № 904/5446/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Іванов О.Г.

секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №б/н від 13.07.15

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №374/70 від 01.07.15

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2015р. у справі №904/5446/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Груп", м.Черкаси

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання", м.Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором зберігання №30/05-14 від 30.05.2014 у загальному розмірі 195514 грн. 93 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2015р. у справі №904/5446/15 (суддя Фещенко Ю. В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Груп" 120446,17 грн. - основного боргу, 19594,78 грн. - пені, 52368,79 грн. - інфляційних втрат, 2593,72 грн. - 3% річних, 3900,07 грн. частину витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комтех Груп" надмірно сплачений судовий збір у сумі 52,87 грн.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що, як встановлено судом, на виконання умов договору зберігання позивачем у період з червня 2014 року по жовтень 2014 року були надані послуги на загальну суму 210446,17 грн., відповідач в свою чергу прийняв надані послуги, але не виконав належним чином свої зобовязання щодо повної оплати отриманих послуг за вказаний період, оплативши їх лише частково в сумі 90000,00 грн., чим порушив умови договору, норми чинного законодавства, та у звязку із чим виникла заборгованість у розмірі 120446,17 грн., вимоги про стягнення якої визнані судом обґрунтованими. У звязку з простроченням відповідачем виконання зобовязання щодо сплати боргу за надані послуги у строки, визначені умовами договору, судом задоволені вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат. Стягнення пені та 3% річних в меншій сумі вмотивовано судом тими обставинами, що позивач невірно визначив період часу, в якому виникло прострочення зобовязання, тому такі вимоги позивача задоволені в межах сум, які були визначені за власним перерахунком суду. Під час прийняття рішення суд керувався нормами ст.ст. 173, 174, 175, 179, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 16, 22, 202, 509, 525, 526, 610, 612, 625, 626, 629, 901, 903, 946, 936, 938 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України тощо, а також розясненнями, наданими в постановах Пленуму Вищого господарського суду України.

Відповідач (ТОВ "ПЗТО"), не погодившись з означеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення суду прийнято на підставі неповного дослідження доказів, з порушенням норм матеріального права при не дотриманні норм процесуального права, тому просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2015р. у справі №904/5446/15 повністю та прийняти нове рішення, яким в позові ТОВ "Комтех Груп" відмовити повністю.

В обґрунтування вимог у апеляційній скарзі відповідач зазначає, що ним не був поданий відзив на позов, у звязку з відрядженням його представника, а клопотання про відкладення розгляду справи, було судом відхилене, тому, на його думку, справа була розглянута без зясування всіх обставин, без належного дослідження поданих ним доказів на підтвердження своїх вимог. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховано той факт, що Додаткові угоди про збільшення суми договору зберігання №30/05-14 укладені в письмовій формі, містять всі істотні умови, але з боку відповідача підписані фінансовим директором ТОВ "ПЗТО" ОСОБА_3, яка не мала на це відповідних повноважень, передбачених Статутом товариства, бо не входить до органів управління. Також, на думку скаржника, судом першої інстанції не було враховано і той факт, що позивач при укладанні договору зберігання не мав наміру здійснити його в повному обсязі, тому що умисно приховав від відповідача інформацію про відсутність таких складських приміщень для відповідного зберігання, та зберігав товар в невідповідних умовах. Відповідач вважає вимоги позивача безпідставними, бо строк оплати рахунків встановлено п. 3.2. договору, а саме, протягом 5 банківських днів з моменту їх предявлення. Оскільки, як вважає відповідач, рахунки на оплату послуг ТОВ "ПЗТО" предявлені не були, тому згідно з п.3.2. договору обовязок їх оплати у нього не настав і застосування штрафних санкцій . неправомірним.

Позивач (ТОВ "Комтех Груп") у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти викладених вимог позивача, вважає, що жодний аргумент, наведений відповідачем в апеляційній скарзі в обґрунтування своїх вимог, не має документального підтвердження та суперечить фактичним обставинам та матеріалам справи, а тому просить оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує в обґрунтування своїх заперечень на те, що візуальний огляд підписів на апеляційній скарзі, договорі та додаткових угодах дають підстави вважати, що вони всі зроблені однією і тією ж особою та засвідчені печаткою ТОВ "ПЗТО", а після кожного підпису на вказаних документах стоїть прізвище, імя та по-батькові особи, яка підписала документ ОСОБА_4, який є керівником відповідача з 28.02.2011р. Звертає увагу на принципи презумпції правомірності правочину, в силу яких у відповідача немає законних підстав посилатися на недійсність договору зберігання або додаткових угод до нього. Вказує, що виконання сторонами умов договору зберігання підтверджене складанням та підписання відповідних актів, у яких сторони підтверджують, що умови договору виконані в повному обсязі і належним чином та відсутність взаємних претензій. Вважає, що відсутність в журналі вхідної кореспонденції ТОВ "ПЗТО" записів про отримання листів ТОВ "Комтех Груп" з рахунками на оплату послуг зберігання не є доказом того, що такі листи не направлялись позивачем. Вказує, що усі рахунки на оплату послуг зберігання передавались одночасно із актами виконаних робіт, однак коли встало питання про порушення відповідачем строків оплати останньому 12.11.2014р. повторно були надіслані три рахунки (№49 від 31.08.2014р., №57 від 30.09.2014р. та №59 від 20.10.2014р.), що підтверджено описом вкладення до цінного листа з відміткою поштового відділення. У своєму клопотання від 09.10.2015р. позивач просив долучити до матеріалів справи фіскальний чек підприємства поштового звязку за 12.11.2014р. у якості додаткового доказу відправки означених рахунків на адресу позивача.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" (далі - поклажодавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комтех-Груп" (далі - зберігач, позивач) було укладено договір зберігання № 30/05-14 від 30.05.2014р. (далі - договір) (а.с.15-16), відповідно до пункту 1.1. умов якого зберігач зобовязався надати поклажодавцю складські площі з під'їзними шляхами для зберігання труб, металопрокату та інших матеріальних цінностей та нести відповідальність за їх зберігання, а Поклажодавець зі своєї сторони зобов'язаний сплатити зберігачу послуги по зберіганню майна.

У пункті 1.2. вказаного Договору місцем зберігання сторони визначили м.Дніпропетровськ, вул. Курсантська, 7.

Сторони за договором визнають силу договору всіх додатків, підписаних сторонами (пункт 1.3. договору).

Відповідно до пункту 2.1. вказаного Договору зберігач забезпечує прийом та зберігання продукції за актами прийму-передачі, які є невід'ємною частиною договору.

За умовами пункту 2.4. вказаного Договору повернення металопродукції зі зберігання поклажодавцю здійснюється зберігачем на підставі заявки та оформлюється актом зняття зі зберігання (форма акта додається). Заявка поклажодавця може бути зроблена як в письмовій формі, так і за допомогою телефонограми. Якщо по заявці поклажодавця здійснюється повернення не всього об'єму продукції, поклажодавець зобов'язаний в заявці вказати кількість продукції, яка підлягає поверненню.

Як вірно встановив місцевий господарський суд, матеріалами справи підтверджується, що в період з 30.05.2014р. по 20.10.2014р. відповідачем було передано відповідачу визначені в актах приймання-передачі до договору зберігання № 30/05-14 від 30.05.2014р. металовироби (труби) (а.с.19-26), а в період з 30.06.2014р. по 20.10.2014р. позивач здійснив повернення переданих йому на зберігання відповідачем металовиробів (труб), що підтверджується актами повернення за договором зберігання № 30/05-14 від 30.05.2014р. (а.с.27-40).

Згідно з пунктом 1.5. договору вартість послуг зберігання визначається за згодою сторін та складає фіксовану суму 80000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 13333,33 грн.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду № 4 від 30.09.2014р. до договору № 30/05-14 від 30.05.2014р., якою сторони дійшли згоди внести зміни в пункт 1.5. договору та виклали його в наступній редакції: "1.5. Вартість послуг зберігання визначається за згодою сторін та складає фіксовану суму:

- за червень 2014 року 80000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 13333,33 грн.;

- за липень 2014 року 10000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 1666,67 грн.;

- за серпень 2014 року 59406,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 9901,00 грн.;

- за вересень 2014 року 32179,63 грн., в тому числі ПДВ 20% - 5363,27 грн.;

- за період з 01.10.2014р. по 20.10.2014р. включно 28860,54 грн., в тому числі ПДВ 4810,09 грн.".

На виконання умов договору у період з 30.06.2014р. по 20.10.2014р. сторонами, на підтвердження надання послуг зберігання, були підписані акти прийому-передачі наданих послуг до договору зберігання № 30/05-14 від 30.05.2014р. на загальну суму 210446,17 грн., а саме:

- акт прийому-передачі наданих в період з 30.05.2014р. по 30.06.2014р. послуг від 30.06.2014р. на суму 80000,00 грн. (а.с.45);

- акт надання послуг № 48 від 21.07.2014р. на суму 10000,00 грн. (а.с.44);

- акт прийому-передачі наданих в період з 31.07.2014р. по 31.08.2014р. послуг від 31.08.2014р. на суму 59406,00 грн. (а.с.43);

- акт прийому-передачі наданих в період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р. послуг від 30.09.2014р. на суму 32179,63 грн. (а.с.42);

- акт прийому-передачі наданих в період з 01.10.2014р. по 20.10.2014р. послуг від 20.10.2014р. на суму 28860,54 грн. (а.с.41).

У кожному з вказаних актів сторони зазначили про те, що підтверджують, що умови договору виконані у повному обсязі та належним чином; а також підтверджують відсутність взаємних претензій по виконанню умов договору зберігання № 30/05-14 від 30.05.2014р.

Дослідивши доводи апеляційної скарги відповідача щодо підписання вказаних вище додаткової угоди та актів приймання передачі послуг від 31.08.2014р. на суму 59406,00 грн. від 30.09.2014р. на суму 32179,63 грн. та від 20.10.2014р. на суму 28860,54 грн. не уповноваженою особою, колегія суддів встановила, що особою, які підписала ці документи зі сторони ТОВ "Павлоградський завод технологічного обладнання" зазначено директора ОСОБА_4, а приналежність підпису цієї особи скріплено печаткою цього ж товариства.

Відповідно до ч.2 ст. 145 Цивільного кодексу України, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 130), керівником ТОВ "Павлоградський завод технологічного обладнання" з 28.02.2011р. є ОСОБА_4.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (в редакції, що була чинною на дату укладання спірного додаткового договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Метою використання печатки є надання документу вірогідності та юридичної сили. На сьогоднішній день не передбачені інші механізми підтвердження справжності підпису на угодах, крім печаток.

Надана відповідачем до матеріалів справи посадова інструкція фінансового директора ТОВ "Павлоградський завод технологічного обладнання" ОСОБА_3 дійсно не встановлює повноважень цієї посадової особи на підписання договорів та актів приймання-передачі робіт чи послуг. Однак, заперечуючи щодо справжності підпису керівника ТОВ "Павлоградський завод технологічного обладнання" у вказаних вище додатковій угоді та актах приймання-передачі, відповідач зі своєї сторони не посилається на незаконне використання печатки цього товариства, на наявність службового розслідування за фактом незаконного використання тощо. За відсутності таких доказів схожість підписів чи наслідування підпису керівника у вказаних документах не дає суду підстав для однозначних висновків щодо вчинення підпису іншою особою.

Приймає до уваги колегія суддів і те, що у відповідності до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину, а визнання цього факту здійснюється в судовому порядку. Натомість відповідач, поставивши під сумнів справжність підпису керівника на означених документах (додатковій угоді та актах приймання-передачі послуг), доказів оспорювання цих правочинів в судовому порядку не надав.

При цьому також слід врахувати, що у разі підписання додаткової угоди № 4 від 30.09.2014р. до договору зберігання № 30/05-14 від 30.05.2014р. зі сторони відповідача особою з перевищенням повноважень, фактичне виконання сторонами зазначеного договору на умовах саме цієї додаткової угоди, може вважатися схваленням такого правочину особою, яку представляють, що в силу приписів ст. 241 Цивільного кодексу України, також створює, змінює і припиняє цивільні права та обовязки з моменту вчинення цього правочину.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження заперечень відповідача стосовно строку, вартості та якості наданих послуг, зокрема неналежного зберігання майна.

За таких обставин колегія суддів, відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача та погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач фактично надав у вказаному спірному періоді визначені договором зберігання послуги, а відповідач їх прийняв на загальну суму 210446,17 грн.

У розділі 3 договору зберігання № 30/05-14 від 30.05.2014р. сторони узгодили порядок та форми розрахунків.

Так, згідно з пунктом 3.2. вказаного Договору, вартість послуг по зберіганню, а також додаткових послуг, безпосередньо пов'язаних з наданням послуг у межах даного договору, підлягає оплаті поклажодавцем протягом 5 банківських днів з моменту пред'явлення зберігачем рахунка на оплату послуг за договором.

Поклажодавець гарантує оплату за послуги за договором (пункт 3.3. Договору).

Як випливає із пояснень позивача, у відповідності до умов вказаного вище пункту 3.2. договору зберігання, в момент підписання актів приймання-передачі наданих послуг, відповідачу предявлялись до оплати відповідні рахунки (№35 від 30.06.2014 на суму 80000,00 грн.; №36 від 21.07.2014 на суму 10000,00 грн.; №49 від 31.08.2014р. на суму 59406,00 грн.; рахунок №57 від 30.09.2014р. на суму 32179,00 грн.; рахунок № 59 від 20.10.2014р. на суму 28860,54 грн.), але доказів вручення він надати суду не може (а.с. 41-45 на звороті).

Відповідач зі своєї сторони здійснив оплату послуг, наданих у червні 2014 року - шляхом перерахування 17.07.2014р. суми 80000,00 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с.46 на звороті), та у липні 2014 року шляхом перерахування 02.10.2014р. суми 10000,00 грн., що підтверджується банківською випискою (а.с.46).

Таким чином, неоплаченими відповідачем залишилися послуги, надані позивачем у період з серпня по жовтень 2014 року на суму 120446,17 грн.

Як свідчать надані позивачем до матеріалів справи докази, 12.11.2014р. ним повторно були направлені відповідачу неоплачені рахунки (№49 від 31.08.2014р. на суму 59406,00 грн.; №57 від 30.09.2014р. на суму 32179,00 грн. та №59 від 20.10.2014р. на суму 28860,54 грн.), що підтверджується поштовими описами вкладення до цінного листа (а.с.50-51) та фіскальним чеком пошти (а.с. 137), який було прийнято у якості додаткового доказу в даній справі під час її розгляду судом апеляційної інстанції на підтвердження позивачем своїх заперечень проти апеляційної скарги, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції даний факт не оспорювався відповідачем і подання цього доказу не вимагалось судом.

Відтак місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивачем його зобов'язання за вказаним договором зберігання були виконані у повній відповідності до визначених у ньому умов. Щодо зобовязань відповідача, то у визначений пунктом 3.2. вказаного договору термін відповідач надані позивачем в період з серпня 2014 року по жовтень 2014 року послуги не оплатив, внаслідок чого й утворилась заборгованість у сумі 120446,17 грн., стягнення якої та застосування заходів відповідальності за порушення умов договору є предметом спору у даній справі.

Згідно ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Прострочення виконання грошового зобовязання у своїй апеляційній скарзі відповідач пояснив неотриманням від позивача означених вище рахунків на оплату, на підтвердження чого надав суду витяги з журналу вхідної кореспонденції, які не містять відомостей про надходження означених рахунків (а.с. 118-119). Однак, враховуючи, що під час повторного направлення позивачем 12.11.2014р. означених рахунків на адресу відповідача, ним було вірно вказано його місцезнаходження, і сторонами не надано до даної судової справи доказів повернення поштою цього відправлення, колегія суддів вважає, що надані позивачем докази є належними та достатніми для підтвердження факту предявлення вимоги на оплату наданих послуг, який не спростовується доказами відповідача, оскільки не виключає можливість отримання вказаних рахунків без їх реєстрації відповідальними особами на підприємстві відповідача.

За таких обставин судом першої інстанції визначено, що з урахуванням передбаченого умовами договору терміну на оплату рахунків та із застосуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, а також періодів, що визначені позивачем у своєму розрахунку заборгованості відповідача, періодом прострочення є період з 25.11.2014р. по 20.04.2015р.

У пункті 5.4. вказаного договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати поклажодавцем послуг зберігача, поклажодавець сплачує пеню в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

За перерахунком суду першої інстанції, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, була визначена сума пені, яка підлягає стягненню у розмірі 19594,78 грн., тому колегія суддів погоджується з висновком суду щодо необґрунтованості решти вимог позивача в частині стягнення пені, у задоволенні яких суд обґрунтовано відмовив.

Визначення судом першої інстанції періоду прострочення з 25.11.2014р. по 20.04.2015р. є також підставою для зменшення розміру належних до стягнення 3% річних до суми 2593,72 грн. та для відмови в стягненні решти сум цього виду додаткових нарахувань, з чим також погоджується суд апеляційної інстанції.

Перевіривши розрахунки позивача в частині понесених ним інфляційних втрат, колегія суддів також встановила, що заявлена до стягнення суми 52368,92 грн. є меншою, ніж належна до стягнення у визначеному спірному періоді у відповідності до положень ст. 625 Цивільного кодексу України, тому погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення цих коштів в межах позовних вимог.

Решта доводів апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права відхиляється колегією суддів з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи, ухвали суду першої інстанції від 24.06.2015р. про порушення провадження у справі (а.с. 1) та від 16.07.2015р. про відкладення розгляду справи (а.с.74-75), що містили відомості про час і місце розгляду даної справи, були своєчасно направлені місцевим господарським судом відповідачу за його юридичною адресою та отримані ним, підтвердженням чого є відповідні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 59, 79). Відтак слід вважати, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Так ч. ст. 69 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Матеріалами справи підтверджено, що судом першої інстанції було задоволено клопотання відповідача від 08.07.2015р. вих. №404/15/70 (було отримане судом 13.07.2015р.) про перенесення розгляду справи через не змогу представника відповідача юрисконсульта ОСОБА_2, яка буде знаходитися на лікуванні, зявитися до судового засідання, призначеного на 16.07.2015р. о 12 год. 45 хв., а розгляд справи відкладений в судове засідання на 13.08.2015р. о 10 год. 30 хв.

Дослідивши клопотання відповідача від 11.08.2015р. вих. № 468/70 (було отримане судом першої інстанції 12.08.2015р.) про перенесення дати розгляду справи (а.с. 74-78) у звязку з неможливістю явки представника відповідача юрисконсульта ОСОБА_2, оскільки ця особа буде знаходитись у відрядженні в Дніпропетровському апеляційному адміністративному суді для участі в двох процесах, колегія суддів вважає, що надані до цього клопотання докази (копії наказу про відрядження та судових повісток) дійсно вказують на зайнятість означеного представника відповідача у інших судових справах, однак не містять доказів про відсутність у відповідача можливості забезпечити під час розгляду даної справи іншого свого повноважного представника, оскільки не надано доказів відсутності у штаті підприємства інших працівників, які мають право представляти інтереси відповідача в судах.

Звертаючись до суду першої інстанції із вказаними вище клопотаннями про перенесення розгляду даної справи відповідач письмовий відзив на позов по суті спору та предявлених йому вимог не надав, про свої наміри подати суду будь-які докази на підтвердження заперечень на позов не повідомив.

Таким чином, відповідач без достатньо поважних причин не скористався наданим йому правом брати участь в судових засіданнях та на засадах змагальності доводити суду обґрунтованість своїх вимог та заперечень, а тому колегія суддів визнає, що дії суду першої інстанції, який вважав, що неявка представника відповідача не перешкоджає дослідженню та оцінці наявних матеріалів справи та що цю справу можливо розглянути по суті в порядку ст.ст. 75, 99 Господарського процесуального кодексу України, - не можуть бути визнані такими, що вчинені із порушенням процесуального права та привели до прийняття неправильного рішення.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом повно, всебічно та обєктивно досліджені всі обставини даної справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржене рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам матеріального та процесуального законодавства, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2015р. у справі №904/5446/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено 15.10.2015р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

СуддяН.Л. Величко

СуддяО.Г. Іванов