Рішення № 52303667, 06.10.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2015р. Справа№ 914/2409/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ-2002», м.Полтава

до відповідача: Приватного підприємства «Флора-С», с.Межиріччя Сколівського району Львівської області

про: стягнення 569 902,34 грн.,

Суддя Король М.Р.

За участю представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

Суть спору:

позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ-2002» (м.Полтава) до Приватного підприємства «Флора-С» (с.Межиріччя Сколівського району Львівської області) про стягнення 569 902,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов’язків за договорами поставки не виконав, зокрема, не провів повної оплати за отриманий товар.

Ухвалою суду від 20.07.2015р. порушено провадження у справі. Розгляд судової справи призначено на 06.08.2015р. Вимоги до сторін висвітлено в зазначеній ухвалі, в тому числі визнано обов’язковою участь повноважних представників сторін в судове засідання.

Позивач в судове засідання 06.08.2015р. не з’явився. Через відділ обліку та документального забезпечення суду від позивача поступило клопотання (вх. №31855/15 від 03.08.2015р.) про відкладення розгляду справи.

Відповідач участь повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, з клопотаннями та заявами не звертався.

Розгляд справи відкладено на 15.09.2015р.

Представник позивача в судове засідання 15.09.2015р. прибув, подав заяву (вх. №4107/15) про збільшення позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 272 842,22 грн. основного боргу, 214 761,50 грн. пені, 101 938,94 грн. – 10% річних, 111 066,37 грн. інфляційних втрат. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Крім того, через відділ обліку та документального забезпечення суду представник позивача подав клопотання (вх. №4121/15) про продовження строку розгляду спору.

Відповідач участь повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №38724/15 від 14.09.2015р.).

Строк розгляду спору продовжено та розгляд справи відкладено до 01.10.2015р.

Представник позивача в судове засідання 01.10.2015р. прибув, позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримав.

Представники відповідача в судове засідання прибули, проти позову частково заперечили, через відділ обліку та документального забезпечення суду подали відзив на позовну заяву (вх. №41816/15), в якому в частині стягнення 105301,27грн. позов визнали, проти решти позовних вимог заперечили.

В судовому засіданні оголошено перерву до 05.10.2015р.

Представник позивача в судове засідання 05.10.2015р. прибув, позовні вимоги підтримав, через відділ обліку та документального забезпечення суду подав додаткове обґрунтування позовної заяви (вх. №42371/15) та письмові пояснення (вх. №42446/15).

У вищезазначених письмових поясненнях представник позивача зазначив, що платіжні доручення від 29.10.2013р. на суму 2696,51грн. та від 22.01.2015р. на суму 5691,90грн. про сплату боргу не було враховано при поданні заяви про збільшення позовних вимог, оскільки такими сплачено борг за договором, що не є предметом даного спору.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти позову частково заперечив, подав розрахунок пені та десяти відсотків річних за період прострочення оплати.

В судовому засіданні оголошено перерву до 06.10.2015р.

Представник позивача в судове засідання 06.10.2015р. з’явився.

Відповідач участь повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 06.10.2015р. було оголошено перерву до 12год. 00хв. 06.10.2015р.

Після завершення перерви представники сторін в судове засідання не прибули.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об’єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

21.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ««ТАНДЕМ-2002» (позивач у справі, постачальник згідно договору) та Приватним підприємством «Флора-С» (відповідач у справі, покупець згідно договору) укладено договір поставки № 21/06/2011-ПВ (далі по тексту – договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов’язався передати у власність покупця білково-мінерально-вітамінні добавки, комбікорми (насипом або фасовані в мішки), премікси, інший товар за погодженням сторін, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору, найменування товару, його кількість, ціна товару за одиницю і по позиціях вказується у видаткових накладних постачальника на товар.

Ціна товару, що поставляється відповідно до договору, вказується у видаткових накладних постачальника. У вартість товару включаються усі витрати постачальника згідно з базисом поставки. Загальна вартість договору визначається як вартість товару, поставка якого здійснюється відповідно до видаткових накладних постачальника. Зміна загальної вартості договору здійснюється також у разі поставки додаткових партій і підписання уповноваженими представниками сторін додаткових угод на поставку таких партій товару (розділ 4 договору).

Відповідно до п.5.1. договору, оплата товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплати вартості даної партії товару (відповідно до видаткової накладної) не пізніше дати поставки конкретної партії товару. Датою поставки конкретної партії товару є дата видаткової накладної постачальника.

Відповідно до п.8.3. договору у разі прострочення здійснення плати за партію товарів, що поставляється, покупець зобов’язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у момент нарахування пені, від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої до оплати суми.

Для штрафних санкцій, передбачених умовами цього договору, термін позовної давності складає три роки. Штрафні санкції за даним договором нараховуються за весь період прострочення виконання зобов’язань (п.10.3. договору).

30.12.2011р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 від 30.12.2011р., якою внесено зміни до п.11.2. договору поставки №21/06/2011-ПВ від 21.06.2011р., та погоджено, що цей договір набуває чинності з 21 червня 2011р. і діє до 31 грудня 2012р.

На виконання договору поставки позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 504 134,01 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

1. №Т-00002200 від 01.07.2011р. (на суму 22 671,00 грн.);

2. №Т-00002584 від 29.07.2011р. (на суму 8 602,50 грн.);

3. №Т-00002855 від 22.08.2011р. (на суму 26 529,00 грн.);

4. №Т-00003704 від 08.11.2011р. (на суму 201 429,50 грн.);

5. №Т-00003969 від 05.12.2011р. (на суму 41 160,00 грн.);

6. №Т-00003970 від 05.12.2011р. (на суму 35 280,00 грн.);

7. №Т-00002849 від 25.12.2012р. (на суму 168 462,01 грн.);

За отриманий товар згідно договору поставки від 03.01.2014р. відповідач, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, здійснив часткову оплату товару, прийнятого на підставі видаткових накладних, в сумі 231291,79 грн.

Як стверджує позивач, загальна сума заборгованості відповідача за отриманий товар за договором становить 272842,22 грн.

Доказів погашення усієї заборгованості станом на дату прийняття рішення відповідачем не подано.

В судове засідання 16.04.2015р. позивачем через відділ обліку та документального забезпечення суду подано заяву (вх. №4107/15) про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 272 842,22 грн. основного боргу, 214 761,50 грн. пені, 101 938,94 грн. – 10% річних, 111 066,37 грн. інфляційних втрат. Заява прийнята судом до розгляду.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1, 3 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Як встановлено судом, на підставі укладеного між сторонами договору, позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідно до п.5.1. договору, оплата товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплату вартості даної партії товару (відповідно до видаткової накладної) не пізніше дати поставки конкретної партії товару. Датою поставки конкретної партії товару є дата видаткової накладної постачальника.

Частина 1 ст.530 ЦК передбачає, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням п.30.1 ст.30 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов’язання недопустима. Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. А ч.1 ст.547 визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом згідно ч.1 ст.548 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву зазначає, що позовна давність на основні та додаткові вимоги, окрім за оплату товару поставленого відповідно до накладної №Т-00002849 від 25.12.2012р., спливла.

Суд не погоджується з твердженням відповідача, зважаюче на наступне

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ч.1 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною 3 цією статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до абз. 2 п.4.4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

У п’ятому абзаці п.4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Абз.3 п.5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме.

У даному спорі, враховуючи часткові оплати відповідачем отриманого товару згідно накладних, долучених до матеріалів справи, підписаний сторонами акт звірки розрахунків від 30.06.2014р. (копія міститься в матеріалах справи) та на підставі вищенаведеного, перебіг позовної давності щодо основної вимоги переривався, проте щодо додаткових вимог такого переривання не відбулося.

Як вбачається з поданих відповідачем розрахунків, здійснені оплати відповідач зараховує згідно призначення платежу, зокрема оплату від 22.03.2013р. на суму 40000,00 грн. зараховує в погашення заборгованості, що виникла 26.12.2012р., відповідно накладної від 25.12.2012р. на суму 168462,00грн. Суд зазначає, що відповідно до ст.534 ЦК України та згідно п.5.2. договору відповідні оплати зараховано в сплату основної суми боргу за прострочені платежі.

Відтак, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, позовна вимога про стягнення 272842,22 грн. основного боргу є підставною.

Пунктом 10.3. договору визначено, що для штрафних санкцій, передбачених умовами цього Договору, термін позовної давності складає три роки. Штрафні санкції за даним договором нараховуються за весь період прострочення виконання зобов’язань.

На підставі п.8.3 договору поставки за порушення строків оплати товару позивач просить стягнути з відповідача 214761,50грн. пені. При цьому, оскільки у п.10.3 договору передбачено, що штрафні санкції нараховуються за весь період прострочення виконання зобов’язань, розрахунок пені проведений за період з 02.07.2011р. по 01.07.2015р. включно.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

У п.2.5 постанови «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. пленум Вищого господарського суду України зазначає, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ст.252 ЦК України).

Частина 6 ст.232 ГК України передбачає загальне правило, що строк нарахування пені становить 6 місяців з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане. Сторони у договорі вправі змінити такий строк, однак, враховуючи ст.ст.251,252 ЦК України, це може бути здійснено шляхом встановлення іншого строку – періоду у часі, який визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Тому положення про те, що штрафні санкції нараховуються за весь період прострочення виконання зобов’язань не можна розглядати, як встановлення іншого строку нарахування пені. Отже, у даному випадку нарахування пені припиняється через 6 місяців.

Початок перебігу позовної давності за оплату кожної поставки товару починається з моменту порушення строку її погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору оплата товару покупцем здійснюється в порядку 100% оплату вартості даної партії товару (відповідно до видаткової накладної) не пізніше дати поставки конкретної партії товару, а датою поставки конкретної партії товару є дата видаткової накладної постачальника, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання покупцем зобов’язань за договором, позовна давність повинна обчислюватися з моменту настання строку оплати товару по конкретній накладній. Аналогічні висновки містяться у постановах ВСУ від 06.11.2013р., ВГСУ від 12.12.2012р. та від 07.03.2013р.

За правилами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин, включення для обрахування пені, інфляційних втрат та 10% річних прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, про застосування якої заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву, не ґрунтується на вимогах закону.

Відтак, до стягнення з відповідача підлягає пеня, 10% річних та інфляційні втрати лише за прострочення оплати поставленого товару згідно накладної від 25.12.2012р. на суму 168462,00грн.

Суд, перевірив правильність нарахування пені, здійснивши наступний розрахунок:

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

168462.01

26.12.2012 - 09.06.2013

166

7.5000 %

0.041 %*

11460.94

168462.01

10.06.2013 - 26.06.2013

17

7.0000 %

0.038 %*

1098.46

Таким чином, здійснивши перерахунок суми пені, суд зазначає, що правомірною до стягнення з відповідача є 12559.40 грн. пені.

Згідно п.8.3. договору, у разі прострочення здійснення плати за партію товарів, що поставляється, покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у момент нарахування пені, від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої до оплати суми.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст.625 ЦК України та п.5.4 договору позивач, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача 111 066,37 грн. інфляційних втрат.

Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, зазначає, що до стягнення з відповідача підлягають заявлені позивачем 111066,37грн. інфляційного збільшення суми боргу.

На підставі п.8.3 договору за прострочення оплати суми отриманого товару позивач, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача 101 938,94грн. - 10% річних.

Суд перевірив розрахунок 10% річних, здійснивши наступний розрахунок:

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

168462.01

26.12.2012 - 01.07.2015

918

10 %

42369.35

Суд, перевіривши правильність нарахування 10 річних зазначає, що до стягнення з відповідача підлягає 42369,35грн. – 10% відсотків річних за прострочення оплати суми отриманого товару

Відповідно до ч.2 ст.4-3 та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст.43 ГПК України).

Відповідно до п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р., якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст.4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Флора-С» (80085, Львівська обл., Сокальський р-н, с. Волсвин, вул. Шептицького, буд. 66А, ідентифікаційний код 32327249) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем-2002» (36009, м. Полтава, вул. Кондратенка, буд. 6А, ідентифікаційний код 32081777) 272842,22грн. основного боргу, 12559,40грн. пені, 42369,35грн. - 10% річних, 111066,37грн. інфляційних втрат та 8776,75грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 12.10.2015р.

Суддя Король М.Р.