Ухвала суду № 52287923, 13.10.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/5697/15-ц 13.10.2015 13.10.2015 13.10.2015

Справа № 490/5697/15-ц

Провадження № 22-ц/784/2225/15 Головуючий першої інстанції: Батченко О.В.

Категорія: 48 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

13 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М..,

суддів: Кушнірової Т.Б.,

Темнікової В.І.,

при секретарі судового засідання: Богуславській О.М.

за участі позивача - ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, його представника - ОСОБА_5, представника органу опіки та піклування - Норенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 липня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відібрання дитини,

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 р. ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_4 про відібрання дитини.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказувала, що до 26 березня 2014 р. перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_7.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2014 р. місце проживання сина визначено з матір'ю, але 12 березня 2015 р. відповідач забрав дитину з дитячого садка та до цього часу не повертає її.

Посилаючись на вказані обставини, положення ст. 162 СК України, а також на те, що звернення до правоохоронних та інших державних органів не змогли вирішити питання щодо повернення дитини матері, позивач просила суд відібрати малолітнього ОСОБА_7 у відповідача та повернути дитину їй за місцем її фактичного проживання в АДРЕСА_1.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 липня 2015 р. позов задоволено частково.

Постановлено відібрати малолітнього ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_4 та передати матері - ОСОБА_3 В цій частині допущено негайне виконання рішення суду.

Стягнуто з ОСОБА_4: на користь ОСОБА_3 500 грн. у відшкодування моральної шкоди, 365 грн. 40 коп. судового збору та в дохід держави - 121 грн. 80 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказує на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду інтересам дитини та вимогам матеріального закону і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про відмову у позові.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача, його представника, позивача, пояснення та висновок представника органу опіки та піклування, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що з 25 листопада 2005 р. сторони перебували у шлюбі, мають малолітнього сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2014 р. шлюб між ними розірвано.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2014 р. задоволено позов ОСОБА_3, визначено місце проживання сина сторін з матір'ю. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини з батьком відмовлено.

Таким чином, у судовому порядку було визначено місце проживання дитини сторін з матір'ю, з якою ОСОБА_7 проживав до 12 березня 2015 р., коли відповідач забрав дитину з дитячого садка та не повертає його позивачеві.

В силу ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьками.

Частинами 1, 2 ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення тому, з ким вона проживала.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам (ч. 1 ст. 162 СК України).

Таким чином, в разі самовільної зміни визначеного законом або рішенням суду місця проживання малолітньої дитини, суд повертає дитину тому, з ким вона проживала. Виключення з цього можливе лише за умови доведення, що проживання за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для життя та здоров'я дитини, а також у разі зміни обстановки, яка порушує інтереси дитини.

Оскільки судом встановлено, що відповідач самочинно, без згоди позивача змінив визначене рішенням суду місце проживання сина і відповідачем не надано та судом не встановлено належних та переконливих доказів, що за місцем проживання позивача суттєво змінилися обставини, що суперечить інтересам дитини, або є реальна загроза життю та здоров'ю дитини, суд обґрунтовано задовольнив позов щодо відібрання дитини та передав сина матері.

Згідно висновку органу опіки та піклування - виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 12 жовтня 2015 р., який було надано до суду апеляційної інстанції, під час роботи з батьками (сторонами по справі) та бесід з їхньою дитиною співробітниками служби у справах дітей встановлено, що під час проживання з батьком дитина стала агресивно реагувати на матір, під час епізодичних зустрічей з нею проявляє невмотивовану агресію: б'є її, кричить, шкрябає нігтями, штовхає ногами, влаштовує істерику. Сторонніх людей дитина також боїться, на контакт не іде, що може свідчити про наявність проблем у соціалізації дитини та адаптації до життя у колективі та суспільстві.

Таким чином, даний висновок підтверджує, що внаслідок зміни відповідачем місця проживання сина відбулося погіршення емоційного та психологічного стану дитини, його соціалізації.

Органом опіки та піклування на підставі спілкування зі сторонами, їх сином зроблено висновок, що за доцільним є відібрати дитину, ОСОБА_7. ІНФОРМАЦІЯ_1, від батька, оскільки у судовому порядку місце проживання дитини визначене з матір'ю, а батько самочинно змінив проживання дитини, не оскаржуючи зазначене рішення суду у відповідному порядку.

Проте, виходячи з інтересів дитини, враховуючи нестабільність дитячої психіки, підвищену агресію до матері, орган опіки та піклування вважає, що передати дитину матері на цей час неможливо та вважає за доцільне зобов'язати батька - ОСОБА_4 помістити дитину у заклад соціально-психологічної реабілітації дітей, для здійснення тимчасової психолого-педагогічної роботи з дитиною, з'ясування реальних причин агресивної поведінки дитини на період до остаточного з'ясування відносин між батьками дитини з метою унеможливлення маніпуляцій дитиною з обох конфліктуючих сторін.

Аналізуючи такий висновок органу опіки та піклування, колегія суддів вважає за можливим врахувати цей висновок в частині рекомендації про відібрання сина сторін від батька, тому що він ґрунтується на вимогах закону та не суперечить встановленим судом обставинам справи, але з пропозицію щодо поміщення дитини до закладу соціально-психологічної реабілітації дітей погодитись не можна.

Так, можливість відібрання дитини від батьків та передача її органу опіки та піклування передбачена ст. 161 СК України, коли під час розгляду спору про місце проживання дитини суд визнає, що жоден з батьків, а також інших родичів не може створити належних умов для виховання та розвитку дитини, та ст. 170 СК України при вирішенні позову про позбавлення батьківських прав та у разі звернення з відповідним позовом прокурора або органу опіки та піклування.

Між тим, як встановлено судом по даній справі, спір про місце проживання дитини - ОСОБА_7. було вже раніше вирішено у судовому порядку, а з позовом про відібрання дитини від батьків відповідні органи до суду не зверталися, тому не встановлено підстав для того, щоб не повертати дитину позивачеві.

Також у зв'язку з доведеністю факту порушення прав ОСОБА_3 відповідачем судом вірно визнано право позивача на отримання моральної шкоди на підставі положень ч. 2 ст. 162 СК України.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, враховуюче наступне.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини», ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 р., визначено, що в усiх дiях щодо дiтей, незалежно вiд того, здiйснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соцiального забезпечення, судами, адмiнiстративними чи законодавчими органами, першочергова увага придiляється якнайкращому забезпеченню iнтересiв дитини.

В силу ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р., у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральності та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Як встановлено судом, син сторін є малолітньою дитиною. Матір'ю, з якою він проживає і яка має позитивні характеристики та самостійний дохід, створені належні умови для утримання та виховання сина, під час проживання з матір'ю він відвідував дитячий дошкільний навчальний заклад, але з часу, коли батько забрав його - з березня 2015 р. дитина дошкільний дитячий заклад не відвідує і, як зазначено вище, органами опіки та піклування при спілкуванні з дитиною було встановлено погіршення його психологічного стану та адаптаційних навичок.

Крім того, твердження апелянта про те, що сина він забрав за згодою позивача, яка не бажає повертати дитину, та про відсутність перешкод у спілкуванні матері з дитиною не підтверджені належними та об'єктивними доказами, а, навпаки, спростовуються чисельними зверненнями позивача стосовно протиправної поведінки відповідача та самим фактом подання позовної заяви.

За такого посилання в апеляційній скарзі на те, що дії відповідача відповідають інтересам дитини не заслуговують на увагу.

Не заслуговують на уваги й доводи відповідача про те, що судом не встановлено місця проживання позивача, оскільки, як було з'ясовано судом ОСОБА_3 фактично проживає в квартирі АДРЕСА_1, хоча її зареєстрованим місцем проживання є квартири АДРЕСА_2, але законом передбачено, що особа має право мати декілька місць проживання (ст. ЦК України).

Щодо відсутності у матеріалах справи письмового висновку органу опіки та піклування стосовно відібрання дитини сторін, подання якого при вирішенні спорів про відібрання дитини вимагається ч. 5 ст. 19 СК України, то апеляційним судом Миколаївської області цей недолік було усунуто та витребувано від органу опіки та піклування відповідний висновок.

Посилання в апеляційній скарзі на положення ст. 163 СК України є помилковими, тому що ця норма не регулює спірні правовідносини.

Стосовно соціально-психологічного висновку від 30 липня 2015 р., на який посилається відповідач, то викладені в ньому відомості не підтверджуються іншими доказами по справі і не можуть бути підтвердженням наявних ч. 2 ст. 162 СК України підстав для відмови у позові ОСОБА_3

Незважаючи на те, що суд в порушення вимог абз. 2 п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України не навів у рішенні мотивів, з яких відхилив даний доказ, але це не вплинуло на правильність висновків суду щодо доведеності позову.

З урахуванням викладених обставин та положень закону колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: