Ухвала суду № 52285950, 06.10.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/227/15 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/783/5080/15 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія:20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року м.Львів

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Берези В.І., Штефаніци Ю.Г.,

секретаря - Брикайло М.В.,

з участю: позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі - продажу садового будинку та земельної ділянки,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладений 14.11.2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, і застосувати наслідки недійсності правочину.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з метою придбання нею в майбутньому вказаного нерухомого майна за ціною 23000 доларів США, 28.09.2011 року між нею та ОСОБА_5 було укладено попередній договір купівлі-продажу цього майна, засвідчений підписами ріелторів, за яким вона передала продавцю, як завдаток, грошові кошти в сумі 4000 доларів США, а остання передала їй ключі від будинку, в який вона вселилась із сім»єю. Однак, для повного розрахунку за це майно їй не вистачало 15000 доларів США, які вона позичила у ОСОБА_7, а останній, як гарантію для повернення нею коштів, вимагав оформити договір на його родичку ОСОБА_3, що вона й зробила. Повернувши ОСОБА_7 борг з процентами на загальну суму 22000 доларів США, вона просила переоформити оспорюваний договір купівлі-продажу на неї, однак, відповідачі не погодились. Позивач вважає, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 14.11.2011 року, оформлений між відповідачами, порушує її конституційні права, оскільки призвів до заволодіння ОСОБА_5 її грошима та позбавив її права на будинок, за який вона сплатила необхідну за договором суму грошових коштів, а тому просить його визнати недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, застосувавши наслідки недійсності правочину.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 10.06.2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами суду від 04.02.2015 року та 12.03.2014 року.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим. На думку апелянта, судом не встановлені фактичні обставини справи, не визначено характер спірних правовідносин, не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Зазначає, що суд безпідставно відмовив їй у задоволенні клопотання про виклик свідків та не дав належної правової оцінки попередньому договору та оспорюваному договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідачів, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що оспорюваним позивачем є договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, який був укладений 14.11.2011 року між відповідачами ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем), за яким ОСОБА_3 купила у ОСОБА_5 цегляний садовий будинок НОМЕР_1, позначений в плані літерою «А», разом з приналежними до нього будівлями і спорудами, та земельну ділянку, площею 0,0440 га, що знаходиться в садівничому товаристві «Гудок» на АДРЕСА_1, за обумовлену ними суму - 159600 гривень, що еквівалентно 20000 доларів США за курсом НБУ станом на 14.11.2011 року, а саме: продаж садового будинку вчинено за 115698 гривень, а продаж земельної ділянки - за 43902 гривень, які повністю отримані продавцем від покупця (а.с.7-10).

У відповідності до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України, на яку позивач посилалася в обґрунтування своїх вимог, визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК).

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, наведеною вище нормою частини першої статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК).

Відповідно до роз»яснень Пленуму Верховного Суду України в постанові №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі-Постанова) (п.5), суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності.

Відповідно до ст.ст.215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК).

Проаналізувавши умови оспорюваного договору купівлі-продажу, підстав для висновку про невідповідність його змісту Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, - немає.

З урахуванням того, що оспорюваний договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки був укладений в письмовій формі та нотаріально посвідчений нотаріусом, в тексті договору зазначено продавця та покупця, якими є відповідачі, на момент його підписання продавець повністю отримала вказану в договорі суму грошових коштів за продане нерухоме майно від покупця ОСОБА_3 (п.3 договору), а письмових доказів, які б свідчили про протилежне, позивачем не надано, - тому підстав для висновку про оплату придбаного покупцем майна за рахунок коштів позивача, як і для висновку про те, що волевиявлення продавця щодо покупця було іншим, ніж зазначено в договорі, немає.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, що не позбавляє позивача оспорювати цей договір з інших підстав, визначених законом, або заявляти у встановленому законом порядку свої вимоги до інших осіб, діяннями яких позивач вважає порушеними свої законні права та інтереси.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, спосіб захисту порушеного права позивача, як покупця за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеним між нею та ОСОБА_5 28.09.2011 року, з метою забезпечення виконання умов якого позивач передала продавцю ОСОБА_5 завдаток у сумі, еквівалентній 4000 доларів США (а.с.5), визначений статтею 635 ЦК України, однак, таких вимог позивач у даній справі не заявляла, а тому суд не зобов»язаний був давати правову оцінку цьому попередньому договору.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, давши належну оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, під час розгляду справи не допустив порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 10 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий: Бойко С.М.

Судді: Береза В.І.

Штефаніца Ю.Г.