Ухвала суду № 52275365, 29.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2015 року м. Київ К/800/58943/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014

та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2014

у справі № 808/3524/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІВДРУЖНІСТЬ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПІВДРУЖНІСТЬ» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області № 0001022201 від 22.05.2014.

Поставною Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2014, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «СПІВДРУЖНІСТЬ» з питань правильності нарахування сум податку на додану вартість в податковій декларації з податку на додану вартість за січень, лютий 2014 року, складено акт № 65/22-01/25485792 від 12.05.2014, в якому зафіксовано порушення: пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 181.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 593 135 грн., в т.ч.: за січень 2014 року у розмірі 297 929 грн., лютий 2014 року у розмірі 295 206 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 22.05.2014 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001022201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 889 702,50 грн., в т.ч.: 593 135 грн. основного платежу та 296 567,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи грошове зобов'язання спірним податковим повідомлення-рішенням, податковий орган посилався на відсутність реальності укладених правочинів між позивачем та ТОВ «Інтервенто», ТОВ «Бреап», ТОВ «Транслем», ТОВ «ТД Демос», враховуючи акт проведеної перевірки контрагента ТОВ «Інтервенто», а також акти про неможливість проведення перевірок «Бреап», ТОВ «Транслем», ТОВ «ТД Демос».

Матеріалами справи встановлено, що в перевіреному періоді позивач мав господарські взаємовідносини з наступними контрагентами:

- з ТОВ «Інтервенто» за договорами підряду на будівельні роботи № 95/1 від 02.12.2013 та № 84 від 01.10.2013;

- з ТОВ «Бреап» за договорами підряду на будівельні роботи № 17-СП та № 16-СП від 29.01.2014;

- з ТОВ «Транслем» за договором поставки товару № 98 від 02.12.2013 та за договором на виконання робіт № 93 від 01.10.2013

- з ТОВ «ТД Демос» за договором на виконання робіт № 21-р від 03.02.2014 та договором постачання № 22-т від 03.02.2014.

Факт виконання господарських зобов'язань за вказаними договорами в судовому порядку встановлено, з підтвердженням матеріалів справи, а саме: актами здачі-прийняття робіт, видатковими та податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, виписками з банку по особовому рахунку.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Крім того, слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від результатів проведених перевірок чи факту проведення зустрічної звірки даних суб'єкта господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись інформацією з акта проведеної перевірки про нереальність господарських операцій контрагента позивача з іншими контрагентами, а також неможливістю проведення зустрічної звірки даних контрагента.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Інтервенто», ТОВ «Бреап», ТОВ «Транслем», ТОВ «ТД Демос», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Відповідно до встановлених обставин, за відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний