Ухвала суду № 52275328, 07.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року м. Київ К/800/66587/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року

у справі № 810/3906/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артель Пласт»

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артель Пласт» (надалі - позивач) звернулося в суд з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач, податковий орган), з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 липня 2014 року № 0000662204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2014 року і ухвалу ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «БК «Схід Строй Групп» за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2014 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 19 червня 2014 року № 576/22-4/33482517.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 189.1 ст. 189, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1703035,00 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «БК «Схід Строй Групп» є фіктивними, такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків з метою отримання податкової вигоди.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 07 липня 2014 № 0000662204, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2128793,75 грн., у тому числі 1703035,00 грн. - основне зобов'язання, 425758,75 грн. штрафні санкції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «БК «Схід Строй Групп» укладено договір купівлі-продажу № 1301-1 від 30 січня 2014 року. На підтвердження фактичного виконання укладеного правочину позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган вказує на відсутність у позивача документів на підтвердження транспортування придбаного товару. Вказані доводи колегія суддів до уваги не бере, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що транспортування придбаного позивачем товару підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

Крім того, відповідач на підтвердження своєї позиції посилається на висновки акта Ленінської ОДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів у Луганській області «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК «СХІД СТРОЙ ГРУПП» від 11 квітня 2014 року № 57/12-36-22-03/10/38964161, відповідно до яких ТОВ «БК «СХІД СТРОЙ ГРУПП» за січень 2014 року придбано інший товар ніж поставлений позивачу.

Колегія суддів вважає вказані доводи безпідставними, оскільки придбання контрагентом позивача у січні 2014 року іншого за номенклатурою товару, ніж реалізованого позивачу, не спростовує висновки судів попередніх інстанцій про реальність укладеного правочину.

Також, податковий орган вказує на відсутність у контрагента позивача необхідних трудових, технічних, виробничих ресурсів для виконання укладеного з позивачем договору.

Вказані доводи колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відсутність власних трудових та виробних потужностей не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати для виконання господарських зобов'язань третіх осіб. Крім того, акт про неможливість проведення зустрічної звірки лише фіксує факт неможливості проведення такої звірки та не може давати оцінку реальності здійсненим господарським операціям.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами (податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями), які належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, укладений позивачем з ТОВ «БК «Схід Строй Групп» договір відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі № 810/3906/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна