Ухвала суду № 52262122, 06.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/45833/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БОСАЛ-ЗАЗ»на постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 04.02.2013та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013у справі № 0870/12305/12за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БОСАЛ-ЗАЗ»доДержавної податкової інспекції у Комунарівському районі м. Запоріжжяпроскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БОСАЛ-ЗАЗ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0009991501 від 03.12.2012.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.02.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача з податку на додану вартість за вересень 2012 року, за результатами якої складено акт №1875/151/33985999 від 09.11.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, заявлений в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року в розмірі 2 285 701 грн. та занижено суму податку на додану вартість в розмірі 157 511 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0009991501 від 03.12.2012, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 196 888,75 грн. (з яких: 157 511 грн. за основним платежем та 39 377,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої та апеляційної інстанцій за встановлених обставин погодилися з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За змістом пп.14.1.179 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин п.4.6.7 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1492 від 25.11.2011 в редакції, яка не була чинною на час виникнення спірних правовідносин, а саме, на час подання позивачем декларації з ПДВ за вересень 2012 року.

Натомість, відповідно до п.4.6.7 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1492 від 25.11.2011 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) рядок 21.3 передбачений для відображення збільшення або зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) за результатами камеральної чи документальної перевірки, проведеної органом державної податкової служби.

Згідно п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, у випадках, коли платник податків звертається до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, яким йому визначено суму грошового зобов'язання, таке грошове зобов'язання є неузгодженим до прийняття судом відповідного рішення, яке набрало законної сили.

Однак, розглядаючи справу по суті, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, чи набуло статусу узгодженого визначене контролюючим органом грошове (податкове) зобов'язання, яке слугувало підставою для декларування позивачем в рядку 21.3 декларації з ПДВ за вересень 2012 року від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування по даному спору, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БОСАЛ-ЗАЗ» задовольнити частково.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.02.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний