Ухвала суду № 52262116, 06.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/31582/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача не з'явився від відповідачаГалика О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія Електро»на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014у справі № 826/391/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія Електро»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольвія Електро» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №0005762201 від 25.04.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2014 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2014 скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за вересень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Центрбуд Альфа», за результатами якої складено акт від 11.04.2013 №1034/22-01/33194223;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 76 883 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0005762201 від 25.04.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 115 325 грн. (з яких: 76 883 грн. - за основним платежем та 38 442 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідач вважає безпідставним формування позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Центрбуд Альфа» з огляду на нікчемність укладених позивачем угод, що обґрунтовано актом про неможливість проведення зустрічної звірки названого контрагента позивача.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку щодо правомірного формування позивачем спірних даних податкового обліку по господарських операціях з ТОВ «Центрбуд Альфа», оскільки наданими позивачем доказами підтверджено факт здійснення господарських операцій, а висновки акта перевірки не знайшли свого підтвердження.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, оскільки позивачем не надано транспортні документи, які є обов'язковими відповідно до п.4.10 договору, укладеного позивачем з ТОВ «Центрбуд Альфа».

Суд касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Отже, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання податкового органу на матеріали акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, оскільки платник податку не може нести відповідальність за порушення вимог чинного законодавства його контрагентом.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо протиправного формування платником податку сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Центрбуд Альфа», який вмотивовано виключно відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки вказана обставина сама по собі не може слугувати беззаперечною підставою для визнання факту безтоварності спірної господарської операції за умови наявності інших обов'язкових та належно оформлених первинних документів, які підтверджують факт реального здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що судами попередніх інстанцій належно досліджено обставини реальності здійснення спірних операцій позивача з ТОВ «Центрбуд Альфа», а рішення судів винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, колегія судів касаційної інстанції вважає, що з метою встановлення законності формування позивачем спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість під час нового розгляду справи судам слід встановити фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Центрбуд Альфа», тобто, встановити наявність ознак, які б свідчили про реальність їх здійснення, передбачених укладеними договором, встановити зв'язок між фактом придбання послуг, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольвія Електро» задовольнити частково.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.03.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний