Ухвала суду № 52262053, 07.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року К/800/63625/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у письмовому провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року по справі № 274/3357/14-а

за позовом ОСОБА_4

до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області

про порушення конституційних прав і свобод рішенням від 24 січня 2013 року № 23,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області про порушення конституційних прав і свобод рішенням від 24 січня 2013 року № 23.

У позовній заяві, позивач просив суд визнати неправомірними дії Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області щодо оплати мешканцями першого поверху витрат на енергопостачання та технічне обслуговування ліфтів; зобов'язати Виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області внести відповідні зміни до рішення від 24 січня 2013 року №23 щодо поновлення відібраного цим рішенням конституційного права мешканців першого поверху багатоповерхових будинків, які обладнані ліфтами.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року, позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та поновити йому строк звернення до адміністративного суду.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суди виходили з того, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а підстави для поновлення такого строку суди визнали неповажними, оскільки, аналогічна позовна заява вже залишалася без розгляду ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 24 грудня 2013 року (274/7969/13-а (2-а/0274/218/13)), а тому до такого позову необхідно застосувати норми статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України і залишити його без розгляду.

З такими висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції погодитись не може, враховуючи наступне.

Предметом спору у даній справі є дії та рішення суб'єкта владних повноважень, яким мешканців перших поверхів багатоповерхових будинків зобов'язано оплачувати витрати електроенергії та обслуговування ліфтів. Оплата зазначених послуг включена до рахунків за житлово-комунальні послуги, які мають сплачуватися щомісячно. Тобто, позовні вимоги позивача по факту охоплюють триваючі правовідносини, а тому поданий 19 червня 2014 року позов не може бути залишений без розгляду повністю.

Отже, внаслідок неправильного застосування норм процесуального права суди дійшли помилкового висновку щодо наявності підстав для застосування положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про помилковість судових рішень щодо залишення позовних вимог без розгляду.

Також необхідно зазначити, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною третьою статті 2 вказаного Кодексу визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно з частиною 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію, стягнути шкоду, завдано його дією чи бездіяльністю, тощо.

Вирішуючи спір, суди не звернули увагу на те, що визнання протиправними дій та зобов'язання внести зміни до рішення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 24 січня 2013 року №23 щодо поновлення порушеного цим рішенням конституційного права, не є захистом публічного порядку та не відновлює порушеного права у публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі права або майна.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не забезпечує ефективного поновлення в правах.

Отже, ухвала Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2014 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року, без уточнення змісту позовних вимог щодо їх відповідності пункту 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України були передчасними та постановленими без повного з'ясування всіх обставин справи та вимог позивача, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статей 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.