Ухвала суду № 52262026, 06.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2015 року м. Київ К/800/2321/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» (далі - Товариство) звернулось з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - ДКСУ) в якому просило визнати незаконними дії та зобов'язати відповідача прийняти на виконання наказ Господарського суду Донецької області № 24/91 від 16 січня 2012 року (далі - наказ).

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що дії ДКСУ стосовно повернення наказу без виконання не ґрунтуються на вимогах закону, призводить до порушення його прав, а тому Товариство просило про задоволення позову.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, позов задоволено частково, визнано незаконними дії відповідача щодо повернення стягувачу наказу без виконання, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати і відмовити у позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суди на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що дії відповідача стосовно повернення наказу господарського суду без виконання стягувачу не ґрунтуються на вимогах закону.

Судами встановлено, що 16 січня 2012 року Господарським судом Донецької області видано наказ на виконання рішення цього ж суду від 26 грудня 2011 року у справі № 24/291 про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» 3 % річних у розмірі 1208,05 гривень, інфляційні - 379,83 гривень, пені - 4993,26 гривень, держмита - 102 гривні та витрат на інформаційно - технічне забезпечення - 236 гривень.

1 та 30 липня 2013 року Товариство зверталось до відповідача з заявами про примусове виконання вищевказаного наказу.

Листами від 5 та 31 липня 2013 року наказ повернуто позивачу без виконання з підстав неправильного зазначення останнім ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності стягувача.

Так, у відповідності до частини 2 статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV, в редакції спірного періоду) рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

На виконання цієї норми Закону № 606-ХІV постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок, в редакції, чинній на час вчинення спірних дій).

Цим Порядком визначено механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

За визначенням абзацу 4 пункту 2 Порядку виконавчими документами є оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

В свою чергу, абзацами 1-5 пункту 6 Порядку встановлено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

За змістом підпункту 1 пункту 9 Порядку орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли такий, зокрема, видано або оформлено з порушенням установлених вимог.

Водночас, за правилами частини 1 статті 117 Господарського процесуального кодексу України наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Вимоги до виконавчого документа встановлені статтею 18 Закону № 606-ХІV, у відповідності до частини 1 якої, у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Як правильно встановлено судами, наказ, виданий господарським судом відповідав усім вимогам вищевказаних нормативно - правових актів, у якому, крім іншого, був зазначений ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача, а саме його відокремленого підрозділу «Донецькі електричні мережі».

Відповідно до частини 4 статті 64 Господарського кодексу України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Визначення відокремленого підрозділу наведене також у статті 1 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-VІ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно якої відокремлений підрозділ юридичної особи - це філія, інший підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або представництво, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Згідно з пунктами 1.4, 2.1, 2.2 Положення про відокремлений підрозділ «Донецькі електричні мережі» Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» такий входить до організаційної структури Товариства та є його складовою частиною, основною метою діяльності якого є участь у виробничо - господарській діяльності Товариства, яка направлена на задоволення суспільних потреб споживачів в електричній та тепловій енергії та в інших продуктах і послугах, що надаються Товариством, а також досягненні прибутку для задоволення інтересів акціонерів, економічних та соціальних потреб її працівників. Предметом діяльності Відокремленого підрозділу є виконання функцій, зокрема, по постачанню електричної енергії.

За правилами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи те, що заяву про примусове виконання наказу господарського суду подано належною особою, яка є стягувачем, її зміст узгоджується з вимогами Порядку, наказ відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством для виконавчого документа, у відповідача не було підстав для повернення такого Товариству без виконання.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, виходячи з критеріїв оцінювання дій суб'єктів владних повноважень, встановлених частиною 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшли правильних висновків щодо незаконності повернення Товариству відповідачем наказу без виконання.

Ураховуючи наведене, оскаржувані рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало