Ухвала суду № 52261716, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

22.09.2015 № К/800/26949/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову та ухвалуЗапорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2014 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015у справі№2а-0870/10709/11 за позовомВідкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходівпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015, задоволено позов Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів №0001200805 від 05.10.2011, яким зобов'язано сплатити штраф у розмірі 2009835,20 грн. за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без повного з'ясування всіх обставин справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.09.2011 відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка з питань своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) ВАТ «Запоріжжяобленерго» за період з 30.01.2011 по 26.08.2011, за результатами якої складено акт від 16.09.2011 №210/08-05/00130926.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем п.50.1 ст.50 та п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, у зв'язку з несвоєчасною сплатою узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість з затримкою більше 30 календарних днів по податковим деклараціям за грудень 2011 року №9006388291 від 20.01.2011 в сумі 4436721 грн., за січень 2011 року №9000643106 від 21.02.2011 в сумі 5574469 грн. та уточнюючим розрахункам: №9000730874 на суму 52,00 грн., №9000731741 на суму 26775,00 грн., поданим 23.02.2011; №9000738029 на суму 4454,00 грн., №9000738027 на суму 1284,00, поданим 25.02.2011; №9001592289 на суму 5421,00 грн. від 25.03.2011.

На підставі названого акту перевірки відповідачем 05.10.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення №0001200805, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у сумі 2009835,20 грн. протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цього податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність прийнятого відповідачем оспорюваного рішення, оскільки податковий орган безпідставно змінив призначення авансового платежу позивача по податку на додану вартість за грудень 2010 року та січень 2011 року на погашення податкового боргу, наявність якого відповідачем не доведена.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Податкове зобов'язання, відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно пункту 31.1 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Згідно з пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податку податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється.

При цьому, судами обґрунтовано відзначено про те, що право податкового органу, надане статтею 87 Податкового кодексу України щодо зміни призначення платежу, виникло лише з набранням чинності цього Кодексу, тобто з 01.01.2011, тому дія названої статті поширюється на той податковий борг, який виник з 01.01.2011.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач у повному обсязі та у встановлені строки виконав зобов'язання щодо розрахунків з бюджетом по ПДВ за грудень 2010 року та січень 2011 року.

Так, в податковій декларації з податку на додану вартість №9006388291 від 20.01.2011 за грудень 2010 року позивач в рядку 27 декларації задекларував суму 4436721 грн., яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

Самостійно узгоджене позивачем податкове зобов'язання з податку на додану вартість за декларацією за грудень 2010 року сплачено згідно платіжних доручень:

- №6 від 10.01.2011 на суму 1000000,00 грн. з призначенням платежу - «авансовий платіж по податку на додану вартість за грудень 2010 року»;

- №223 від 19.01.2011 на суму 3436700,00 грн. з призначенням платежу - «авансовий платіж по податку на додану вартість за грудень 2010 року»;

- №347 від 21.01.2011 на суму 21,00 грн. з призначенням платежу - «податок на додану вартість за грудень 2010 року».

В податковій декларації з податку на додану вартість №9000643106 від 21.02.2011 за січень 2011 року позивач в рядку 27 декларації задекларував суму 5574469 грн., яка підлягала нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

Самостійно узгоджене позивачем податкове зобов'язання з податку на додану вартість за декларацією січень 2011 року сплачено згідно платіжних доручень:

- №1028 від 31.01.2011 на суму 1000000,00 грн. з призначенням платежу - «авансовий платіж по податку на додану вартість за січень 2011 року»;

- №2516 від 21.02.2011. на суму 1200000,00 грн. з призначенням платежу - «податок на додану вартість за січень 2011 року»;

- №2634 від 22.02.2011 на суму 1700000,00 грн. з призначенням платежу - «податок на додану вартість за січень 2011 року»;

- №2751 від 23.02.2011 на суму 400000,00 грн. з призначенням платежу - «податок на додану вартість за січень 2011 року»;

- №2759 від 24.02.2011 на суму 1274469,00 грн. з призначенням платежу - «податок на додану вартість за січень 2011 року».

Також, судами встановлено, що протиправність дій податкового органу з розподілу коштів та зміни призначення платежів, які надходили від позивача в рахунок сплати його поточних зобов'язань та були визначені позивачем в вищенаведених платіжних дорученнях підтверджується судовими рішеннями у справах №2а-0870/7404/11, №2а-0870/8337/11, №2а-0870/10748/11.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, за змістом наведеної норми процесуального права учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте, для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Однак, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем на підтвердження своєї правової позиції щодо наявності податкового боргу у позивача, на погашення якого податковий орган змінив призначення авансового платежу позивача по податку на додану вартість за грудень 2010 року та січень 2011 року, належних доказів не представлено.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін М.В.Сірош