Ухвала суду № 52261701, 22.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

22.09.2015 № К/800/29186/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 15.04.2015та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 у справі №808/205/13-а за позовомПублічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів проскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.04.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015, задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення №0000020026 від 04.01.2013, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2012 року в розмірі 6291011,00 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 3145505,50 грн.; №0000030026 від 04.01.2013, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року на суму 6547269 грн.; та №0000070026 від 04.01.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7973497,50 грн. з яких за основним зобов'язанням - 5315665,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2657832,50 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2012 року позивачем задекларовано загальний обсяг поставки продукції без податку на додану вартість в розмірі 118905386,00 грн. та податковий кредит на загальну суму 29485643,00 грн.

В податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року позивачем задекларовано загальний обсяг поставки продукції без податку на додану вартість в розмірі 148158732,00 грн. та податковий кредит на загальну суму 33152105,00 грн.

Податковий кредит сформовано позивачем за наслідками здійснення господарських операцій з постачання продукції за договорами, укладеними позивачем з ТОВ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат», ПАТ «ЕВРАЗ Дніпродзержинський коксохімічний завод», ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод», ТОВ «Істек», ПАТ «Запоріжкокс», а також з постачання електроенергії за договором з ДАЕК «Запоріжжяобленерго».

Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування позивачем від'ємного значення податку на додану вартість за серпень 2012 року, від'ємного значення податку на додану вартість за вересень 2012 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у серпні 2012 року, за результатами якої складено акт від 18.12.2012 №576/26-2/00186542 про порушення позивачем п. 198.3 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість за серпень 2012 року на загальну суму 1104737,00 грн. та за вересень 2012 року на суму 4210928,00 грн.; п. 198.3 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України в частині завищення заявленої суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2012 року на загальну суму 6291011,00 грн.; п. 198.3 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України в частині завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за вересень 2012 року на суму 3925652,00 грн.; п. 198.3 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 «б» ст. 200 Податкового кодексу України в частині завищення позивачем залишку від'ємного значення податку на додану вартість у рядку 24 декларації за вересень 2012 року на загальну суму 2621617,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 04.01.2013: №0000020026 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по податковій декларації за вересень 2012 року на 6291011,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій санкції в розмірі 3145505,50 грн.; №0000030026 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість по податковій декларації за вересень 2012 року на 6547269 грн.; №0000070026 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7973497,50 грн., в тому числі за основним платежем - 5315665,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2657832,50 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки позивачем доведено використання придбаних ним товарів, послуг в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» при виконанні договору постачання від 02.04.2012 №16, предметом якого є поставка руди марганцевої збагаченої зі зниженим вмістом фосфору; з ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» за договорами купівлі-продажу від 03.09.2012 №Т1101/05 та від 15.12.2011 №Т1434/05, предметом яких є придбання марганецьвмісної продукції; з ПАТ «ЕВРАЗ Дніпродзержинський коксохімічний завод» при виконанні договору від 03.05.2012 №12/311, предметом якого є постачання коксової продукції; з ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» при виконанні договору від 16.05.2012 №488/12Сб, предметом якого є постачання продукції коксохімічного виробництва; з ТОВ «Істек» при виконанні договору від 12.03.2012 №3 24 на поставку продукції коксової; з ПАТ «Запоріжкокс» при виконанні договору поставки від 15.05.2012 №1111, предметом якого є постачання продукції коксохімічного виробництва; з ДАЕК «Запоріжжяобленерго» при виконанні договору від 01.04.1992 №3/552 на користування електричною енергією, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими накладними, рахунками-фактурами, залізничними накладними, внутрішньозаводськими залізничними накладними, актами приймання-передачі товару, рахунками на оплату, платіжними дорученнями, банківськими виписками.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товару та послуг з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що придбана позивачем продукція (сировина, матеріали) використовувались ним у власній господарській діяльності для виробництва феросплавної продукції, яка в подальшому реалізувалась позивачем контрагентам-покупцям, а придбана електрична енергія використовувалась для забезпечення потреб виробництва феросплавної продукції.

При оцінці правильності врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів та послуг, суди окрім дослідження первинних документів, складених на реалізацію вищенаведених договорів, також дослідили наявні в матеріалах справи приходні ордери, акти оприбуткування товарно-матеріальних цінностей та встановили факт оприбуткування придбаного позивачем товару у контрагентів.

Крім того, при вирішені спору дійшли обґрунтованого висновку про те, що збитковість операцій та реалізація продукції за ціною нижче її собівартості не свідчить про те, що господарська операція не пов'язана з господарською діяльністю, а збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у справі № 21-13а11 від 28.02.2011.

Також, обставини, на які посилається податковий орган, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо підтвердження права на отримання відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів та послуг - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне їх використання в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами та, як наслідок, про безпідставність зменшення відповідачем позивачу бюджетного відшкодування за спірні податкові періоди.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.04.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін М.В.Сірош