Ухвала суду № 52256152, 22.09.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 р. Справа № 876/10023/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2014 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» звернулось до суду з позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області, яким просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 23.07.2014 року № 0003692200, яким йому визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 258948,00 грн. (241838,00 грн. за основним платежем та 17110,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0003682200, яким йому визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 97363,50 грн. (64909,00 грн. за основним платежем та 32454,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2014 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є помилковими і необґрунтованими, в зв'язку з чим дані рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Просить постанову скасувати і прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що під час проведення перевірки та в ході судового розгляду справи ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» не підтвердило первинними документами витрати на нарахування процентів за випущеними облігаціями у сумі 1079806,00 грн. у ІІ-IV кварталах 2011 року і І півріччі 2012 року, чим порушило вимоги п. п. 138.1, 138.2, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занизило податок на прибуток на загальну суму 241838,00 грн. Також податковий орган стверджує, що позивач занизив податкове зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2014 року на 64909,00 грн., оскільки його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульоване 30.06.2012 року, а 10.01.2014 року він знову зареєструвався платником цього податку, однак у податковій декларації за лютий 2014 року не здійснив умовне постачання товарів/послуг, суми податку на додану вартість із ціни яких були включені до складу податкового кредиту у лютому 2011 року в розмірі 22125,00 грн., у червні 2011 року 22899,00 грн., у жовтні 2011 року 19885,05 грн., всього 64909,05 грн., та які не були використані в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності на дату анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, що є порушенням вимог п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановив суд, 17-25.06.2014 року працівники Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області провели позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року до 16.06.2014 року, за результатами якої складено акт від 03.07.2014 року № 411/03-06-22-00902576.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог: п. п. 138.1, 138.2, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 241838,00 грн., в тому числі за ІІ-IV квартали 2011 року на 173399,00 грн., за півріччя 2012 року на 68439,00 грн.; п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 64909,00 грн. за лютий 2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки Ковельська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області прийняла податкові повідомлення-рішення від 23.07.2014 року № 0003692200, яким ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 258948,00 грн. (241838,00 грн. за основним платежем та 17110,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0003682200, яким ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 97363,50 грн. (64909,00 грн. за основним платежем та 32454,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з таких підстав.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 23.07.2014 року № 0003692200 колегія суддів зазначає наступне.

Правомірність прийняття даного рішення податковий орган обґрунтовує тим, що під час перевірки було встановлено факт відображення ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» у рядку 06.3 «Фінансові витрати» декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2012 року витрат у сумі 1079806,00 грн., понесених в зв'язку з нарахуванням процентів за випущеними облігаціями, у тому числі за II-IV квартали 2011 року в сумі 753908,00 грн. та за півріччя 2012 року у сумі 325898,00 грн. Розрахунки за нарахованими відсотками за облігаціями відображено по балансовому рахунку 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками», облік витрат, пов'язаних із нарахуванням таких відсотків, відображено по балансовому рахунку 952 «Інші фінансові витрати». Відповідач стверджує, що документів для підтвердження зазначених витрат позивач не надав, що свідчить про зайве включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток, суми нарахованих відсотків за облігаціями на загальну суму 1079806,00 грн.

Як вбачається з наданих позивачем декларацій з податку на прибуток за II-IV квартали 2011 року і ІІ півріччя 2012 року, у них відображено фінансові витрати в розмірі 753908,00 грн. і 325898,00 грн. відповідно, які, як встановив суд з пояснень сторін, складаються лише з нарахованих відсотків за облігаціями.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

А відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 цієї статті до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року № 415, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2006 року за № 610/12484, фінансові витрати - це витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Під запозиченням розуміються позики, векселі, облігації, а також інші види короткострокових і довгострокових зобов'язань, на які нараховуються відсотки.

Згідно з нормами п. 4 цього Положення фінансові витрати визначаються: суб'єктами малого підприємництва-юридичними особами, представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), - витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями); іншими юридичними особами - витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються.

Таким чином, відповідно до змісту наведених вище правових норм, витрати на нарахування відсотків за випущеними облігаціями є фінансовими витратами платника податків того періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями).

Водночас податковий орган не довів, а суд не встановив, що витрати на виплату відсотків за облігаціями є фінансовими витратами ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство», що капіталізуються, в зв'язку з чим, як правильно зазначив суд першої інстанції, між сторонами у справі відсутній спір щодо права позивача на віднесення сум виплат відсотків за облігаціями до складу витрат.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно відсутність таких первинних документів позбавляє платника податків права на формування витрат та відображення їх в податковому обліку.

Як було встановлено під час перевірки позивача і підтверджено під час судового розгляду, в бухгалтерському обліку ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» обліковуються операції за довгостроковими облігаціями на суму 5600000,00 грн. терміном погашення 30.09.2015 року, що підтверджується, зокрема, свідоцтвом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 17.09.2009 року.

Також суд встановив, що ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» (емітент) випустило іменні відсоткові облігації у бездокументарній формі у кількості 5600 штук на загальну суму 5600000,00 грн.

На підставі договору на обслуговування випуску цінних паперів від 10.06.2009 року № О-02/09, укладеного ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» (емітент) з ВАТ «Перший інвестиційний банк» (платіжний агент), послуги з обслуговування випуску облігацій від імені та за рахунок емітента було доручено платіжному агенту, якому, зокрема, надано право здійснювати на підставі зведеного облікового реєстру, складеного на дати початку чергових відсоткових виплат, розрахунок необхідної суми для погашення та/або виплати доходу по облігаціях.

17.07.2009 року Волинське територіальне управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України видало свідоцтво № 1/03/2/09, яке підтверджує випуск облігацій ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство», які були продані покупцям згідно з договорами розміщення облігацій від 21.10.2009 року № 21/10/09-1 і № 21/10/09-2.

А протоколом засідання Спостережної ради ВАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» від 17.04.2009 року № 2 було затверджено перелік осіб, серед яких емітент має намір розмістити облігації, встановлено право власників облігацій на отримання номінальної вартості облігацій при погашенні та відсотковий дохід відповідно до встановлених у цьому рішенні строків, порядок виплати відсоткового доходу за облігаціями.

Також даним протоколом було передбачено, що сьома-тринадцята виплата відсотків припадає на період з 01.04.2011 року до 10.10.2012 року, тобто на період, в який проводилась зазначена вище перевірка позивача.

Крім того, згідно з цим протоколом відсотки за облігаціями нараховуються відповідно до визначених відсоткових періодів, при цьому на період квітень-грудень 2011 року - січень-червень 2012 року припадає восьмий-дванадцятий відсоткові періоди. Виплати відсоткового доходу здійснюються через платіжного агента ВАТ «Перший інвестиційний банк» на підставі зведеного облікового реєстру рахунків власників облігацій, який складається депозитарієм на момент закінчення операційного дня, що передує дню початку відповідної виплати відсоткового доходу за облігаціями та надається емітенту на день початку виплати або на наступний за днем початку виплати робочий день. Виплата доходів здійснюється шляхом перерахування коштів на банківські рахунки власників облігацій, тобто платіжним агентом за рахунок коштів емітента.

Проаналізувавши положення зазначених вище документів з врахуванням наведених норм законодавства, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відсотковий дохід, нарахований (сплачений) власникам облігацій через платіжного агента, є витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями).

А як було встановлено судом першої інстанції з пояснень представників позивача, у такому порядку здійснювалося також відображення витрат, пов'язаних із нарахуванням відсотків за облігаціями у бухгалтерському та податковому обліках, а фактична виплата таких відсотків здійснюється у міру наявності коштів, а в зв'язку з відсутністю коштів для повних виплат виникала часткова заборгованість перед власниками облігацій.

Для проведення перерахування коштів для здійснення восьмого-дванадцятого відсоткового платежу платіжним агентом виписано розрахунки від 01.07.2011 року №02/09-8ОБЛ, від 03.10.2011 року № 02/09-9ОБЛ, від 04.01.2012 року № 02/09-10ОБЛ, від 02.04.2012 року №02/09-11ОБЛ, від 02.07.2012 року № 02/09-12ОБЛ на загальну суму 1344705,60 грн.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій цих розрахунків, всі вони містять реквізити, які надають їм сили первинного бухгалтерського документу згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують нараховані витрати (визнані зобов'язання) позивача на сплату відсотків за облігаціями та дають правові підстави для включення цих витрат до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування як фінансових витрат, а також спричиняють зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі підприємства.

А факт часткових виплат позивачем відсоткового доходу, в тому числі часткового, власникам облігацій за кожним відсотковим періодом підтверджується актами прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг), підписаних ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» (емітент) і ВАТ «Перший інвестиційний банк» (платіжний агент), копії яких є в матеріалах справи.

Також позивач надав суду копії рішень Шацького районного суду Волинської області від 07.12.2012 року у справах № 0317/1081/2012 і № 0317/1082/2012 та від 27.06.2013 року у справі № 170/518/13-ц, які набрали законної сили, про стягнення з ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» на користь власників облігацій ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості з виплати відсоткового доходу за другий-тринадцятий відсоткові періоди, а також копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.08.2013 року ВП 39267884 та розпорядження начальника Відділу державної виконавчої служби Шацького районного управління юстиції Волинської області від 02.09.2013 року про перерахування коштів стягувачам - власникам облігацій, якими підтверджується факт наявності зобов'язань позивача щодо виплати відсоткового доходу власникам облігацій та стягнення з нього невиплачених у встановлений строк коштів в примусовому порядку.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, оскільки стягнення коштів для виплати відсоткового доходу власникам облігацій у період, що перевірявся, здійснювалося в примусовому порядку, відповідно відсутні платіжні доручення про перерахування позивачем як емітентом коштів платіжному агенту для їх розподілу відповідно до зведеного облікового реєстру рахунків та на підставі виставлених банком розрахунків, проте зазначені вище розпорядження начальника Відділу державної виконавчої служби Шацького районного управління юстиції Волинської області про розподіл коштів ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство», що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчих документів у межах зведеного виконавчого провадження, є доказами безпосереднього погашення заборгованості з виплати відсотків за облігаціями, які стягнуті за рішеннями суду.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач підтвердив відображені в податковому обліку фінансові витрати, пов'язані з виплатою відсотків за облігаціями.

Також колегія суддів враховує, що, як вбачається з додатка 3 до акта перевірки від 03.07.2014 року № 411/03-06-22-00902576, для підтвердження витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, позивач надав перевіряючим журнали-ордери, відомості на рахунках, головні книги за 2011-2012 роки, оборотно-сальдові відомості, виписки по банківських рахунках, договори, угоди, контракти, первинні документи і працівники податкового органу не зазначили про відмову надати на їх вимогу будь-які інші документи з цього питання, в зв'язку з чим суд першої інстанції правильно вказав, що документи, пов'язані із нарахуванням відсоткового доходу, були надані позивачем в повному обсязі, однак перевіряючі безпідставно не взяли до уваги ці документи, що призвело до помилкового і необґрунтованого висновку про завищення ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» в періоді, що перевірявся, витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування у сумі 1079806,00 та як наслідок заниження ним грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 241838,00 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 23.07.2014 року № 0003682200 колегія суддів зазначає наступне.

Правомірність прийняття даного рішення податковий орган обґрунтовує тим, що всупереч вимогам п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» у податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2014 року не здійснило умовне постачання товарів/послуг, суми податку на додану вартість із ціни яких були включені до складу податкового кредиту у лютому 2011 року в розмірі 22125,00 грн., у червні 2011 року 22899,00 грн., у жовтні 2011 року 19885,05 грн., та які не були використані в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності на дату анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, враховуючи, що його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульоване 30.06.2012 року, а 10.01.2014 року він знову зареєструвався платником цього податку.

Як встановив суд та підтверджується матеріалами справи, ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» з 24.07.1997 року до 30.06.2012 року було зареєстроване платником податку на додану вартість згідно із свідоцтвами від 24.07.1997 року № 2490714 і від 16.06.2011 року № 100339486. Останнє свідоцтво було анульоване 30.06.2012 року у зв'язку реєстрацією підприємства платником єдиного податку.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області від 08.10.2013 року № 116/22-00902576 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» з питань правомірності відображення показників у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року в частині повноти визначення податкового зобов'язання по товарах/послугах, необоротних активах, суми податку на додану вартість по яких були включені до складу податкового кредиту, що не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності на дату анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, під час перевірки було встановлено, що позивач виписав податкову накладну від 29.06.2012 року № 16 на умовне постачання товарів з обсягом продажу 17372,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 3474,48 грн., з урахуванням залишку запасів, необоротних активів, що не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. При цьому, порушень в частині повноти визначення податкового зобов'язання по товарах/послугах, необоротних активах, суми податку на додану вартість за якими були включені до складу податкового кредиту, що не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності на дату анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, не встановлено.

Крім того, судовими рішеннями, які набрали законної сили, в адміністративних справах № 2а/0370/1399/11, № 2а/0370/2846/11 і № 2а/0370/1055/12 (постанови Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2012 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 року, від 19.06.2013 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2013 року), в яких ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» оскаржувало податкові повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області, підтверджено правомірність формування позивачем податкового кредиту за лютий 2011 року у сумі 22125,00 грн., за червень 2011 року у сумі 22899,00 грн. і за жовтень 2011 року у сумі 19885,05 грн.

При цьому, відповідач в акті перевірки тлумачить наявність та зміст даних судових рішень таким чином, що позивач після узгодження вказаних сум податкового кредиту з моменту набрання судовими рішеннями законної сили відповідно до вимог п. 184.7 ст. 184 Податкового України був зобов'язаний у лютому 2014 року, тобто в перший податковий період після повторної реєстрації платником податку на додану вартість, провести нарахування податкового зобов'язання в загальному розмірі 64909,00 грн. за умовним постачанням торів/послуг, необоротних активів, суми податку на додану вартість по яких були включені до складу податкового кредиту, що не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності на дату анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Однак такі твердження податкового органу, на думку колегії суддів, є помилковими і безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 184.6 ст. 184 Податкового кодексу України у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду та закінчується днем анулювання реєстрації.

А згідно з п. 184.7 ст. 184 цього Кодексу якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визначити податкові зобов'язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Таким чином, відповідно до вимог наведених норм у зв'язку із анулюванням свідоцтва платника податку на додану вартість 30.06.2012 року для ПрАТ «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» червень 2012 року був останнім податковим періодом.

А оскільки анулювання реєстрації платника податку на додану вартість у даному випадку не було пов'язане з реорганізацією платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення в останній податковий період позивач провів умовне постачання товарів/послуг, необоротних активів, які не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, та визначив податкове зобов'язання по даних операціях, що підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.

Водночас, як правильно встановив суд першої інстанції, доводи податкового органу про обов'язок позивача згідно з п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України провести умовне постачання товарів /послуг, необоротних активів у перший податковий період після нової реєстрації позивача платником податку на додану вартість, не відповідає положенням даної норми, оскільки нею обов'язок платника податку здійснити умовне постачання товарів/послуг, необоротних активів, які не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку, та визначити податкове зобов'язання по даних операціях, визначено лише у випадку анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість, а не у випадку повторної реєстрації платником цього податку.

При цьому, на думку колегії суддів, такі доводи відповідача є наслідком помилкового розуміння і тлумачення вимог п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України, яке суперечить положенням даної норми, а також суперечить вимогам ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» і ст. 21 Податкового кодексу України, якими передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Наведенні обов'язки прямо випливають із визначених ч. 2 ст. 19 Конституції України основ правового порядку в України, згідно з якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України також не довів наявності у позивача товарних залишків і необоротних активів, суми податку на додану вартість з яких брали участь у податковому кредиті та не були використані в господарській діяльності в межах оподатковуваних операціях.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області є протиправними і підлягають скасуванню.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2014 року у справі № 803/1796/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Шацьке ремонтно-транспортне підприємство» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 24.09.2015 року