Постанова № 52254588, 06.10.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа № 914/1126/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Дубник О.П.

Матущака О.І.

при секретарі судового засідання: Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу резидента Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас «Артгос» за вих. № АБ0132 від 24.06.2015 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2015 року

у справі № 914/1126/15

за позовом: Українсько-польського спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт», м. Городок Львівської області

до відповідача: резидента Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас «Артгос», м. Бжозув, Республіка Польща

про визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 року,

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Піка М.Є. - довіреність б/н від 01.04.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

Українсько-польське спільне підприємство ТзОВ «Артгос-Пласт» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовом до Резидента Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас «Артгос» про визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.06.2015 року у справі № 914/1126/15 (суддя Матвіїв Р.І.) позов Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ «Артгос-Пласт» задоволено. Суд виніс рішення, яким визнав недійсним договір про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 року, укладений між Резидентом Республіки Польща Акціонерним товариством Завод пластмас «Артгос» та Українсько-польським спільним підприємством Товариство з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» разом з наступними змінами та доповненнями відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про визнання та оплату заборгованості від 27.08.2014 року.

Не погоджуючись з даним рішенням резидент Республіки Польща Акціонерне товариство Завод пластмас «Артгос» подало апеляційну скаргу за вих. № АБ0132 від 24.06.2015 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2015 року скасувати прийняти нове , яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. А саме скаржник стверджує, що договір про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 року з наступними змінами та доповненнями за своєю правовою природою не створює для сторін цього договору нові зобов'язання, а лише конкретизує уже існуючі. Скаржник зазначає, що предметом згаданого договору є строк виконання зобов'язань, а статутом позивача не передбачено будь-яких обмежень щодо укладення правочинів, предметом яких є строк виконання зобов'язань.

Позивачем було подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 20.07.2015 року, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2015 року залишити без змін.

Розпорядженнями голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 року та від 08.09.2015 року змінювався склад колегії суддів.

Позивачем було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 06.10.2015 року у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання та необхідністю подання додаткових письмових заперечень на апеляційну скаргу. Дане клопотання колегією суддів відхилене оскільки не є документально обґрунтованим.

Водночас, колегія суддів зазначає, що представник позивача неодноразово був присутнім у судових засіданнях (а саме 22.07.2015 року, 09.09.2015р., 23.09.2015 року) та надавав пояснення по справі. Враховуючи наведене судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач мав достатньо часу та можливості для подання до суду апеляційної інстанції доказів чи пояснень по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2010 року між Спільно українсько-польським підприємством ТзОВ «Артгос-Пласт», Польське підприємство ZTS «ARTGOS» S.A. (лізингодавець) та Спільним українсько-польським підприємством ТзОВ «Артгос-Пласт» (лізингоодержувач) було укладено договір оперативного лізингу №1.

03.01.2012 року між Акціонерним товариством ZTS «ARTGOS» S.A. (ліцензіар) та Українсько-польським спільним підприємством ТзОВ «Артгос-Пласт» (ліцензіат) було укладено ліцензійний договір про використання ноу-хау.

Пізніше, 20.08.2014 року між Акціонерним товариством Завод пластмас «Артгос» та Українсько-польським спільним підприємством ТзОВ «Артгос-Пласт» було укладено договір про визнання та оплату заборгованості (надалі договір). Згідно умов договору Українсько-польське спільне підприємство ТзОВ «Артгос-Пласт» визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 року в період з 31.12.2012 року по 24.06.2014 року включно у розмірі 322 245, 27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1 321 205,61 гривень.

Згідно з п. 1.2. договору Українсько-польське спільне підприємство ТзОВ «Артгос-Пласт» зобов'язується оплатити заборгованість, визначену у п. 1.1. цього договору до 20 вересня 2014 року включно.

27.08.2014 року між Акціонерним товариством Завод пластмас «Артгос» та Українсько-польським спільним підприємством ТзОВ «Артгос-Пласт» було укладено додаткову угоду № 1 до договору про визнання та оплату заборгованості (надалі додаткова угода). Згідно умов додаткової угоди боржник визнає та підтверджує свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі:

- ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 року в період з 31.12.2012 по 24.06.2014 року включно, у розмірі 205 113,82 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 840 966,66 гривень;

- договору оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 року в період з 31.12.2012 року по 24.06.2014 року включно, у розмірі 66 049,90 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 270 804, 59 гривень;

- фактури VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 року, у розмірі в сумі 51 081,55 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 209 434,35 гривень.

Загальна сума заборгованості за цим договором становить 322 245,27 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 1 321 205, 60 грн.

Позивач вважає, що договір про визнання та оплату заборгованості є фіктивним правочином і підлягає визнанню недійсним, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а відомості, зазначені в договорі, не відповідають дійсності, а сам договір з додатком є фактично актом звірки взаємних розрахунків між сторонами.

Крім цього, позивач вважає договір та додаткову угоду такими, що підлягають визнанню недійсними і з тих підстав, що їх підписано директором з перевищенням повноважень та в порушення норм цивільного законодавства, а саме частини 3 статті 92, частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України та п. 19.3 Статуту позивача.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Так, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Сторони (Українсько-польське спільне підприємство ТзОВ «Артгос-Пласт», резидент Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас «Артгос») не заперечують факт не невиконання умов даного договору. Однак, саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Крім цього, відсутність розрахунків по сумі заборгованості не може свідчити про невідповідність заборгованості дійсній сумі боргу та бути підставою для визнання договору фіктивним.

Судом встановлено, що у провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа № 914/3890/14 за позовом Акціонерного товариства «Завод пластмас «Артгос» до Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ «Артгос-Пласт» про стягнення заборгованості в сумі 1 321 205,61 грн., згідно оскаржуваного договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014р.

Як вбачається з тексту договору та додаткової угоди до нього, боржник (позивач) визнав свою заборгованість перед кредитором (відповідачем), яка виникла на підставі укладених раніше між сторонами договорів (ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 року, договору оперативного лізингу від 01.02.2010 року, фактури від 31.12.2012 року, копії яких долучені до матеріалів справи) на загальну суму 322 245,27 польських злотих, що становить 1 321 205, 60 грн., і зобов'язався виконати обов'язок по оплаті заборгованості у певний строк - до 20.09.2014 року включно. Отже, договором сторони підтвердили уже існуюче грошове зобов'язання та встановили строк його виконання, що не суперечить нормам чинного законодавства та волі сторін.

Позивачем належними доказами не доведено наявності умислу обох сторін при вчиненні такого правочину, як і того, що на момент укладення оскаржуваного правочину сторони не мали наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися даним правочином, що є необхідним для визначення фіктивності правочину.

Щодо тверджень позивача про те, що договір та додаткова угода є такими, що підлягають визнанню недійсними і з тих підстав, що їх підписано директором з перевищенням повноважень та в порушення норм цивільного законодавства, а саме частини 3 статті 92, частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України та п. 19.3 Статуту Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ «Артгос-Пласт», колегія суддів зазначає, наступне.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Так, відповідно до п. 19.1 Статуту Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ «Артгос-Пласт» передбачено, що виконавчим органом товариства є директор. П. 19.3 статуту визначено його повноваження, серед яких, зокрема, укладення та підписання від імені Товариства господарських та інших договорів (контрактів), розпорядження його коштами та майна з врахуванням обмежень, встановлених п. 18.4 статуту Товариства. Якщо вартість договорів, що укладаються від імені Товариства та/або розпорядження оборотними активами, впродовж двох тижнів перевищує 30 000 (тридцять тисяч) грн., вони підлягають погодженню Уповноваженим Загальних зборів Товариства, шляхом підписання та скріплення печаткою останнім таких договорів чи фінансових документів (п. 19.3 в).

Оскаржуваний договір від 20.08.2014 року та додаткова угода від 27.08.2014 року від імені Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ «Артгос-Пласт» підписані директором СП ТзОВ «Артгос- Пласт» Галівим Р.Л., від Акціонерного товариства Завод пластмас «Артгос» головою правління Кшиштофом Зємба та членом правління Анною Лубашка, та містять підписи директора з питань продажу Кшиштофа Бордоліньського.

Як вже вище було зазначено, згідно умов договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 року (з врахуванням додаткової угоди від 27.08.2014 року) боржник (Українсько-польське спільне підприємство ТзОВ «Артгос-Пласт») визнав та підтвердив свою заборгованість перед кредитором, яка виникла на підставі: ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 року в період з 31.12.2012 по 24.06.2014 року включно, у розмірі 205 113,82 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 840 966,66 гривень; договору оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 року в період з 31.12.2012 року по 24.06.2014 року включно, у розмірі 66 049,90 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 270 804, 59 гривень; фактури VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 року, у розмірі в сумі 51 081,55 польських злотих, що станом на момент укладення цього договору становить 209 434,35 гривень.

В матеріалах справи міститься договір оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 року та ліцензійний договір про використання ноу-хау від 03.01.2012 року. Зазначені договори підписані представниками сторін та у судовому порядку не оскаржувались.

Також, в матеріалах справи міститься фактура VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 року, яка містить підписи представників сторін.

Позивач не спростував існування договірних відносин згідно зазначених договорів та фактури.

Дослідивши умови договору від 20.08.2014 р. з наступними змінами та доповненнями вбачається, що останній підсумовує факт заборгованості позивача перед відповідачем (по договору оперативного лізингу № 1 від 01.02.2010 року, по ліцензійного договору про використання ноу-хау від 03.01.2012 року та фактурі VAT FSЕ-2012/11/USLUG від 31.12.2012 року) та визначає строк повернення зазначеної заборгованості.

Отже, договір про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 року з наступними змінами та доповненнями за своєю правовою природою не створює для сторін цього договору нові зобов'язання, а лише конкретизує уже існуючі зобов'язання з оплати заборгованості та встановлює визначений сторонами строк для її оплати.

В даному випадку предметом спірного договору є строк виконання зобов'язань по різних договорах. Статут позивача не передбачає будь-яких обмежень щодо укладення правочинів, предметом яких є строк виконання зобов'язань.

Враховуючи вищенаведене, директор Українсько-польського спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» Галів Р.Л., укладаючи договір від 20.08.2014 року та додаткову угоду від 27.08.2014 року, діяв в межах наданих йому повноважень Статуту та законом.

Необґрунтованими є твердження позивача, з якими погодився суд першої інстанції про те, що оскаржуваний договір та додаткова угода до нього підписані директором з перевищенням повноважень в порушення п. 19.3 Статуту Українсько-польського спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт». Адже, в даному випадку предметом спірного договору є строк виконання зобов'язань по різних договорах, а не сума.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі факту укладення спірного договору та додатку до договору з перевищенням повноважень.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2015 року слід скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові Українсько-польського спільного підприємства ТзОВ «Артгос-Пласт» до резидента Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас «Артгос» про визнання недійсним договору про визнання та оплату заборгованості від 20.08.2014 року, відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 10.06.2015 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

3. Стягнути з Українсько-польського спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Артгос-Пласт» (81500, Львівська обл., Городоцький район, місто Городок, вул. Заводська, будинок 4, код ЄДР 30714984) на користь Резидента Республіки Польща Акціонерного товариства Завод пластмас «Артгос» (36-200, Республіка Польща, Підкарпатське воєводство, Бжозувський повіт, гміна м.Бжозув, вул. Жешувська 20, REGON: 370415303, NIP: 6860000853) 609,00 грн. за перегляд рішення в апеляційному порядку.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу направити в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 12.10.2015 року

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Матущак О.І.