Рішення № 52247461, 29.09.2015, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4586/14-ц

провадження 2/369/30/15

РІШЕННЯ

Іменем України

29.09.2015 року иєво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Сохань Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» про визнання недійсним договору позики, -

в с т а н о в и в :

У травні 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким він отримав в борг 100 000 грн., із поверненням коштів до 24 квітня 2014 року. У визначений договором строк відповідач кошти не повернув, на його вимоги відповідач кошти не повернув. Вважає своє право порушеним та таким, що підлягає захисту.

Просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 100 000 грн., судові витрати покласти на відповідача.

При розгляді справи відповідач ОСОБА_2 подав зустрічний позов. Свої вимоги мотивував тим, що у 2013 році він залишився без роботи та займався пошуками роботи. У березні 2014 року він звернувся до відповідача ТОВ «УДК» щодо працевлаштування. На що йому повідомлено про необхідність зареєструватись як ФОП та підписати договір позики та розписки про отримання 100 000 грн. Що ним і було зроблено та лише після було допущено до виконання робіт по реалізації товару. Оскільки він перебував у скрутному становищі, відповідач скористався цим та постійно чинив на нього психологічний тиск, погрожував йому, тому він вимушений був це зробити. Насправді, підписав договір та розписку під примусом з боку відповідача, але жодних коштів він не отримував. Вказав також, що сам договір містить відомості про дату та картковий рахунок, які внесені не в дату написання договору та розписки, що підтверджує спотвореність обставин про отримання ним грошових коштів. Фактично між ним та ТОВ «УДК» були трудові відносини, йому заробітну плату нараховували на його картковий рахунок. І відповідач саме як його керівник мав службовий вплив на нього. А дана робота була вкрай важлива для нього.

Просив суд визнати недійсним договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, предметом якого є грошові кошти в розмірі 100 000 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що між сторонами був укладений договір позики, ОСОБА_2 отримав в борг кошти, на його вимогу повернути кошти, позичені гроші не повернув та намагається ухилитись від виконання зобовязання. Просив суд задоволити позов та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

У судовому засіданні представник відповідача та відповідач проти позову заперечували, вимоги за зустрічним позовом підтримали. Відповідач ОСОБА_2, які свідок, суду показав, що зважаючи на тяжке матеріальне становище, примус, психологічний тиск з боку товариства, як його роботодавця, він підписав даний договір та розписку. Договір та розписку підписав, але не читав. Гроші йому не передавались. Після підписання, він був влаштований на роботу. Після його звільнення у січні 2014 року з-підстав скорочення, розписку та договір йому відмовились повернути. Представник ОСОБА_2 також суду пояснив, що невнесення дати і рахунку свідчить про недосягнення всіх істотних умов договору та свідчить про його підробку, фактичне не виникнення відносин, що є підставою для недійсності самого договору. Просили суду задоволити зустрічний позов та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3

У судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» проти зустрічного позову заперечував. Суду пояснив, що між товариством та ОСОБА_2 ніколи не було трудових відносин, а існували господарські відносини, які регулюються відповідно і господарським кодексом. До укладення договору позики товариство не має відношення. Просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, вислухавши покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як визначено у ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (сума позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При розгляді справи судом встановлено, що 25 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики.

У п.1 договору передбачено, що ОСОБА_3 передає у власність ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 100 000 грн., який зобовязується повернути таку ж суму грошових коштів.

П.2.2. договору сторони погодили, що позика повертається у повному обсязі протягом 30 днів з дати укладення даного договору.

Аналогічні умови отримання грошей в борг відображені і в розписці ОСОБА_2

У відповідності до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неподаткового мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На підтвердження передачі коштів позивачем подано договір позики та розписку про отримання відповідачем коштів в розмірі 100 000 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За. ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

За таких обставин суд вважає, що факт передачі коштів підтверджений належними та допустимими доказами, права позивача порушені неповерненням коштів, тому вимоги про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 100 000 грн. підлягають задоволенню.

При цьому суд прийшов до висновку про недоведеність вимог за зустрічним позовом.

За ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

На підтвердження безгрошовості договору позики за клопотанням ОСОБА_2 судом були допитані свідки. Так, свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 суду показали, що вони теж влаштовувались працювати в ТО В «УДК», і також підписували аналогічні договори та розписки, але кошти за ними не отримували. Обставини щодо написання розписки та отримання грошових коштів ОСОБА_7 їм особисто не відомо. Свідок ОСОБА_8, який є товаришем ОСОБА_2, суду показав, що всі обставини йому відомі зі слів ОСОБА_2, який показував йому договір та радився з ним щодо його підписання, але згодом ОСОБА_2 пояснював йому, що договір він вимушений був підписати через скрутні обставини та необхідність утримувати сімю.

Покази свідків суд оцінює критично як підстави доказу безгрошовості оспорюваного договору, збіг тяжких обставин, факт примусу та тиску на ОСОБА_2, оскільки свідками були повідомлені субєктивне ставлення до певних подій, а не обєктивні дані, які їм відомі особисто, що підтверджували б доводи позивача за зустрічним позовом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У п. 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

У своїх поясненнях представник відповідача також посилався на необхідність зазначення дати укладення договору як істотної обставини та як наслідок недійсність оспорюваного правочину. Разом з тим, слід зауважити, що істотні умови договору позики визначені цивільним кодексом, а не досягнення погодження по всім істотним умовам договору має наслідок не вчинення, а не визнання правочину недійсним. Доказів відсутності такого погодження між сторонами відповідачем суду подано не було.

Ст. 229, ст. 230, ст. 231 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

У п. 20 вищевказаної постанови зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Також суд критично оцінює доводи ОСОБА_2 щодо наявності фактичних трудових відносин, оскільки належних та допустимих доказів цим обставинам суду не надав. Натомість дані твердження спростовуються матеріалами справи, зокрема договором про надання послуг №1560У від 01 липня 2013 року, довідкою від 17 листопада 2014 року. Крім того, судом призначалась експертиза саме за клопотанням відповідача, але повернута без виконання через несплату її вартості відповідачем та ненадання останнім експерту порівняльних зразків документів.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При подачі позову позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 1000 грн., які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2

Керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 задоволити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3, який зареєстрований за адресою: м. Київ, ОСОБА_9 Лепсе, 44, кв. 10, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, заборгованість в розмірі 100000 грн. (сто тисяч грн.) та судовий збір в розмірі 1000 грн. (одна тисяча грн.).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» про визнання недійсним договору позики - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич