Постанова № 52243791, 12.10.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

12.10.2015 справа №10/142

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів при помічнику суддіОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:не прибув не прибуврозглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України, м.Київ на ухвалу господарського суду Луганської областівід25 серпня 2015 р. по справі№ 10/142 (суддя Т.А. Василенко) за позовом до про за заявою проДочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України, м.Київ Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Луганськгаз, м.Сєвєродонецьк Луганської області стягнення 192594570 грн. 43 коп. Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Луганськгаз, м.Сєвєродонецьк Луганської області зміну способу та порядку виконання рішення суду, шляхом встановлення відстрочки виконання рішення

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Луганської області від 25.08.2015р. по справі №10/142:

- заяву Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» від 23.07.2015 про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду Луганської області по справі №10/142 шляхом надання відстрочки задоволено частково;

- відстрочено сплату залишку платежу який повинен бути здійснений в 2014 році в сумі 3 666 224,34 грн. (згідно ухвали суду від 22.06.2012) до 25.08.2022 р. включно;

- відстрочено сплату платежу, який повинен бути здійснений в 2015 році в загальній сумі 7 332 448,68 грн.(згідно ухвали суду від 22.06.2012) до 25.08.2023 р. включно;

- відстрочено сплату платежу, який повинен бути здійснений в 2016 році в загальній сумі 7 332 448,68 грн. (згідно ухвали суду від 22.06.2012) до 25.08.2024р. включно;

- в решті вимог заяву залишено без задоволення;

- сплату решти заборгованості стягнутої в рамках справи № 10/142 ухвалено здійснювати за графіком, затвердженим ухвалою господарського суду Луганської області від 22.06.2012 року.

Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, Дочірня компанія Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України, м.Київ звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 25.08.2015р. по справі №10/142 та відмовити відповідачу в задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду Луганської області по справі №10/142.

Скаржник вважає, що ухвала місцевого господарського суду від 25.08.2015р. по справі №10/142 прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права, неповним зясуванням обставин справи.

Позивач у судове засідання 12.10.2015р. не прибув, причини неявки не повідомив, в процесі розгляду скарги наполягав на її задоволенні.

Відповідач у судове засідання 12.10.2015р. не прибув, на електронну пошту суду надіслав клопотання, яким просив відкласти розгляд справи, в процесі розгляду апеляційної скарги заперечив проти її задоволення.

Вищезазначене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, залишається без розгляду, з огляду на закінчення процесуального строку розгляду апеляційної скарги та той факт, що явка сторін у судове засідання не визнавалась обовязковою.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Луганської області від 31.03.2011р. позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 110791668 грн. 82 коп., пеню в сумі 11762907 грн 75 коп., 3% річних у сумі 4020506 грн 13 коп., інфляційні втрати в сумі 12774936 грн 54 коп., витрати по оплаті державного мита в сумі 25500 грн 00 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн 00 коп.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2011р., яка була залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.08.2011р., апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Луганськгаз залишено без задоволення, рішення господарського суду Луганської області змінено в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог; провадження у справі в частині оплаченої в процесі розгляду справи суми боргу у розмірі 32004355 грн 55 коп. припинено; в іншій частині рішення господарського суду Луганської області залишено без змін.

30.08.2011 господарським судом Луганської області видано відповідний наказ №10/142.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 22.06.2012р. надано розстрочку виконання рішення суду від 31.03.2011р. в частині заборгованості, залишеної непогашеною у сумі 67825150 грн 25 коп. протягом 10 років шляхом сплати щомісячних платежів рівними частками у сумі 611037 грн 39 коп., починаючи з жовтня 2012 року по грудень 2021 року відповідно до графіку, яка була залишена без змін постановами Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2012р. та Вищого господарського суду України від 05.12.2012 р.

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Луганськгаз, м.Сєвєродонецьк Луганської області звернулося до господарського суду Луганської області із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду, шляхом встановлення відстрочки виконання рішення на 5 років до 01.07.2020р.

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення, відповідач посилався на складну фінансову ситуацію, що склалася на підприємстві. Зазначив, що підприємство знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції у звязку із чим діяльність підприємства є ускладненою. Крім того, через дію незаконних озброєних воєнізованих формувань та угруповань на території не підконтрольній владі України у межах Луганської діяльності, відповідача фактично позбавлено права володіння та користування майном, яке перебуває у його власності та господарському віданні. Крім того зазначив, що з липня 2014р. неспроможний виконувати значну частину своїх зобовязань у звязку із наявністю форс-мажорних обставин.

На підтвердження вище вказаного, відповідач надав копію звіту про фінансові результати за 2014 рік, копію балансу від 31.12.2014р., довідки про залишки коштів на рахунках ПАТ «Луганськгаз», оборотно-сальдові відомості по рахункам, копію сертифікату торгово-промислової палати України №749 від 02.10.2014р.

Переглядаючи ухвалу місцевого господарського суду про зміну способу та порядку виконання рішення суду, шляхом встановлення відстрочки виконання рішення, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Отже, господарський суд на підставі ст. 121 Господарського процесуального кодексу України має право за заявою сторони, у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити виконання рішення.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

Застосовуючи заходи, передбачені статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує наступне.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до п.7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як вже зазначалось вище, відповідач, в якості підстав для надання відстрочки виконання рішення, посилався на знаходження підприємства в зоні проведення антитерористичної операції, позбавленням права володіння та користування майном, яке перебуває у його власності та господарському віданні, неспроможністю виконувати значну частину своїх зобовязань у звязку із наявністю форс-мажорних обставин, тяжкий фінансовий стан.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, вищезазначена правова норма зазначає, що підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що як наслідок покладає на останнє нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що копія звіту про фінансові результати за 2014 рік, копія балансу від 31.12.2014р., довідки про залишки коштів на рахунках ПАТ «Луганськгаз», оборотно-сальдові відомості по рахункам, копія сертифікату торгово-промислової палати України №749 від 02.10.2014р. не є належними доказами, які б підтверджували неможливість виконання судового рішення.

Також суд відхиляє посилання відповідача на те, що виконання рішення суттєво погіршить його фінансовий стан, оскільки законодавець не передбачає право отримання відстрочки виконання рішення під умовою недопущення погіршення фінансового стану боржника у майбутньому.

Таким чином, зазначені відповідачем обставини не є винятковими в розумінні ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за наявності яких можливе надання відстрочки виконання рішення.

До того ж, місцевий господарський суд під час винесення оскаржуваної ухвали не в достатній мірі врахував матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, що призвело до винесення незаконної ухвали.

Крім того, як вже зазначалось вище ухвалою господарського суду Луганської області від 22.06.2012 р. вже було надано розстрочку виконання рішення суду від 31.03.2011р. в частині заборгованості, залишеної непогашеною у сумі 67825150 грн 25 коп. протягом 10 років шляхом сплати щомісячних платежів рівними частками у сумі 611037 грн. 39 коп., починаючи з жовтня 2012 року по грудень 2021 року відповідно до графіку.

Оскаржуваною ухвалою від 25.08.2015р. суд першої інстанції надав ще відстрочку виконання вищевказаного рішення суду, зазначивши, що

- платіж, який повинен бути здійснений в 2014 році в сумі 3 666 224,34 грн. (згідно ухвали суду від 22.06.2012р.) відстрочено до 25.08.2022 р. включно;

- платіж, який повинен бути здійснений в 2015 році в сумі 7 332 448,68 грн.(згідно ухвали суду від 22.06.2012) відстрочено до 25.08.2023 р. включно;

- платіж, який повинен бути здійснений в 2016 році в сумі 7 332 448,68 грн. (згідно ухвали суду від 22.06.2012) відстрочено до 25.08.2024р. включно.

Тобто, тим самим суд першої інстанції самостійно змінив строки здійснення відповідачем платежів, направлених на виконання рішення по справі №10/142, визначені ухвалою суду від 22.06.2012р., яка набрала законної сили та є чинною.

Також, колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги те, що згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України Про міжнародні договори України і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. в справі «Півень проти України» суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обовязкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невідємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("ОСОБА_5 проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як виняткові обставини (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі Півень проти України від 29.06.2004).

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бакай та інші проти України від 09.11.2004).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність часткового задоволення заяви про відстрочку виконання рішення, оскільки відповідачем не доведено наявність виключних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Луганської області від 25.08.2015р. по справі №10/142 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні заяви про надання відстрочки виконання рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105, 106, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України, м.Київ на ухвалу господарського суду Луганської області від 25.08.2015р. по справі №10/142 задовольнити.

Ухвалу господарського суду Луганської області від 25.08.2015р. по справі №10/142 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Луганськгаз, м.Сєвєродонецьк Луганської області про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду Луганської області по справі №10/142 шляхом встановлення відстрочки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Луганськгаз (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна,87, ЄДРПОУ 05451150) на користь Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1 ЄДРПОУ 31301827) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1218 грн.

Господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді:О.В. Кододова

ОСОБА_3