Рішення № 52241491, 05.10.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.10.2015 Справа № 905/6/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В., суддів Говоруна О.В., Бокової Ю.В.

При секретарі судового засідання Дейнегі В.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк» , м. Київ

до відповідача: ОСОБА_1 державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Донецькій області, м. Краматорськ

про стягнення заборгованості за договором про надання овердрафту № 13-К/ДГРВ-13 від 26.12.2013р. та договором застави № 43 від 26.12.2013 року в розмірі 2 978 683, 25 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2, за довіреністю .

Від відповідача: ОСОБА_3, за довіреністю.

Суд перебував в нарадчій кімнаті

05.10.2015р. з 12.10 год. по 12.15 год.

Суть справи:

Публічне акціонерне товариство Брокбізнесбанк», м. Київ (далі позивач або Банк) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Донецькій області, м. Краматорськ, Донецької області (далі відповідач або позичальник) про стягнення заборгованості за договором про надання овердрафту № 13-К/ДГРВ-13 від 26.12.2013р (далі кредитний договір) та договором застави № 43 від 26.12.2013 року в розмірі 2 978 683,25 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором в частині своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів, невиконання вимог договору застави № 43 від 26.12.2013 року, у звязку з чим нараховує та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом, відсотками, комісією,пенею за прострочення сплати кредиту, відсотків, комісії, 3 % річних за неправомірне користування чужими коштами у вигляді кредиту , відсотків, комісії (625 ГК України), індексу інфляції за прострочення сплати заборгованості за кредитом, відсотками та комісією, штрафи за порушення пунктів 4.2.5 пп. а, б, в, п. 4.2.13 кредитного договору та п. 1.2 договору застави № 43 від 26.12.2013 року.

Ухвалою суду від 8.05.2015р. за вказаним позовом порушено провадження по справі № 905/6/15.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 1 липня 2015 року призначено колегіальний розгляд справи у складі суддів Демідової П.В.,Сковородіной О.М., Харакоза К.С. 4 серпня 2015 року , у звязку із перебуванням суддів Сковородіной О.М. та Харакоза К.С. у відпустці, склад колегії змінено на суддів Говоруна О.В. та Бокову Ю.В.

Разом з позовом позивачем подано заяву №60/вн від 16.04.2015р. про його забезпечення шляхом накладення арешту на всі грошові кошти відповідача, що містяться на усіх відкритих відповідачем банківських рахунках в усіх банківських установах та все майно в межах суми позову.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду. За правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п.1 постанови №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивач обґрунтовує необхідність застосування забезпечення позову наявністю заборгованості, посилається на те, що йому достовірно відомо про наявність коштів на інших рахунках відповідача. При цьому до матеріалів справи не надано відповідних доказів зазначеного.

Оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами ймовірність припущення того, що майно, яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, що унеможливлює вжиття таких заходів, заява щодо забезпечення позову у справі №905/6/15 шляхом накладання арешту на грошові кошти та майно відповідача не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтовано заявленою.

Розгляд справи неодноразова відкладався у звязку із несвоєчасним поданням витребуваних судом документів та наданням доказів, які підлягали додатковому дослідженню.

Відповідач, в ході розгляду справи, надав до суду відзив, в якому наполягав на відмові в задоволені позову, посилаючись на те, що відносно позивача з червня 2014 року запроваджена процедура ліквідації, що зробило неможливим виконання зобовязань своєчасно за рахунок коштів, які знаходяться на рахунках відповідача в Банку, також посилався на наявність форс-мажорних обставин, які з 23.07.2014 року (початок бойових дій у м. Донецьку) перешкоджали своєчасному виконанню зобовязань за кредитним договором, а також на те, що на його поточних рахунках, відкритих у позивача наявні кошти в обсязі, необхідному для виконання зобовязань за кредитним договором. Крім зазначеного, відповідач посилається на ухилення позивача від визнання його вимог в процедурі ліквідації банку та просить суд врахувати проведений ним залік зустрічних однорідних вимог, який тягне за собою припинення зобовязань за кредитним договором.

В судовому засіданні 16.06.2015 року відповідачем було заявлено клопотання про витребування доказів , а саме виписок та довідок по рахунках відповідача, відкритих в Брокбізнесбанку, документів, які підтверджують акцептування вимог відповідача до позивача у ході ліквідаційної процедури. Клопотання судом розглянуто та задоволено.

Крім зазначеного, відповідачем клопотав про застосування строків позовної давності по зобовязаннях щодо сплати пені та штрафів, проте судом встановлено, що позовні вимоги предявлені позивачем в межах строку позовної давності, встановленого п. 5.4 кредитного договору (три роки). Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволені зазначеного клопотання.

Також, в поясненнях від 16 червня 2015 року відповідач посилається на те,що Банк, в порушення умов кредитного договору, не здійснив договірне списання грошових коштів з рахунків відповідача (у тому числі коштів, які надійшли після запровадження тимчасової адміністрації), відкритих у Банку, чим допустив виникнення простроченої заборгованості. За таких обставин, відповідач вважає, що прострочення виникло з вини кредитора, що тягне за собою відстрочення виконання позичальником зобовязань за кредитним договором. Крім іншого, відповідач наполягає на застосуванні до відносин між сторонами Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» в частині стягнення пені та штрафів.

Відповідач заперечує проти правомірності розгляду судом позивної заяви, через її підписання представником поза межами повноважень, які має уповноважена особа Фонду гарантування вкладів на ліквідацію банку. Так, відповідач вважає, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів, за змістом ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позбавлена права стягувати штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні та не має право делегувати повноваження щодо підписання позову іншої особі.

Проте, за змістом ст. 47 Закону України « Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з моменту введення ліквідаційної процедури уповноважена особа Фонду на ліквідацію діє без довіреності від імені банку, що ліквідується та виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку. Згідно ст. 48 зазначеного закону, уповноважена особа, у встановленому законодавством порядку, вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб. Відповідачем звужується поняття заборгованість. Так, у відповідності до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» поняття зобовязання та заборгованість ототожнюються. Законом визначено, що зобов'язання це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Тобто, встановлене ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладі фізичних осіб » право стягувати заборгованість, фактично презюмує право вимогати від боржників виконувати прийняті зобовязання, у тому числі щодо сплати штрафних санкцій. Враховуючи приписи Закону України « Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», довіреність № 62/03 від 3 березня 2015 року, якою ОСОБА_4 уповноважений подавати позовні заяви від імені Брокбізнесбанку, суд приходить до висновку, що позовна заява підписана належною особою та в межах повноважень, визначених Законом для Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію Банку.

В судовому засіданні 23.09.2015 року оголошувалася перерва на 5.10.2015 року.

В судовому засіданні 05.10.2015р. представник позивача наполягав на задоволенні позову, представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових поясненнях.

Перед початком розгляду справи по суті представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обовязками, передбаченими ст.22 ГПК України. Судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України, складено протоколи, який долучено до матеріалів справи.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.42,43 ГПК, ст.33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариства Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Донецькій області укладено договір про надання овердрафту № 13-К/ДГРВ-13 (далі «кредитний договір»), відповідно до ст. 1 якого, банк, в межах ліміту , на засадах повернення , строковості, платності та цільового характеру надає Позичальнику кредит у формі овердрафту.

За змістом п. 1.2 кредитного договору овердрафт надається за поточним рахунком позичальника № 26005028023001 , відкритим позичальнику в Брокбізнесбанку. Ліміт овердрафту встановлюється в розмірі 2 000 000, 00 гривень зі строком користування 28 березня 2014 року, процентна ставка фіксована та становить 16% (п.п. 1.4,1.6).

П.2.1 сторони визначили, що максимальний строк безперервного користування овердрафтом становить не більше, ніж 30 календарних днів, при цьому початком періоду безперервного користування вважається перший день , починаючи з якого безперервно існувала заборгованість Позичальника за овердрафтом. Датою закінчення періоду вважається день , по закінченню якого на поточному рахунку зафіксована відсутність заборгованості позичальника за овердрафтом. У разі якщо на 30 календарний день з дня початку періоду безперервного користування овердрафтом, або в строк 28.03.2014 року , позичальник не здійснив погашення заборгованості по поточному рахунку , заборгованість вважається простроченою з робочого дня , наступного за датою закінчення періоду безперервного користування або за датою , визначеною вище , і банк здійснює нарахування процентів на суму овердрафту за фіксованою процентною ставкою 20 процентів річних.

Згідно п. 2.5 договору, за управління кредитними коштами позичальник щомісяця сплачує Банку комісію у розмірі 0,08 процентів від суми встановленого ліміту овердрафту на перше число місяця. Комісія нараховується з дня встановлення ліміту овердрафту та в межах терміну , зазначеного п. 1.5 кредитного договору.

Проценти та комісію за управління кредитними коштами Позичальник сплачує щомісяця до 7 числа місяця, наступного за місяцем , в якому вони нараховані, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повному обсязі. За змістом п. 4.1.1 позичальник прийняв на себе зобовязання здійснювати своєчасне повернення овердрафту , сплачувати проценти та інші грошові зобовязання за кредитним договором в повному обсязі та в строки, визначені кредитним договором.

Відповідно до п. 4.2.5 договору , позичальник прийняв на себе зобовязання для здійснення перевірки цільового використання овердрафту, наявності, умов зберігання та стану майна, оформленого в заставу, аналізу фінансового стану , платоспроможності та кредитоспроможності, надавати Банку всі необхідні документи , які підготовлені та оформлені у відповідності з нормами бухгалтерського обліку в Україні, засвідчені : підписами керівника та головного бухгалтера, відбитком печатки, зокрема: а) щоквартально до 23 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати банку фінансову інформацію, повязану з діяльністю позичальника в звітному кварталі (в тому числі баланс(форма № 1); звіт про фінансові результати (форму № 2); б) щорічно до 20 лютого наступного за звітним роком надавати банку фінансову інформацію, з діяльністю Позичальника у звітному році (в тому числі, баланс(форма № 1); звіт про фінансові результати (форму № 2); звіт про рух грошових коштів (форма № 3); в) щоквартально до 7 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати Банку довідки (або завірені банком виписки) з інших банків, в яких у позичальника відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість , про фінансові обороти і стан заборгованості (про суми кредиту, процентам та штрафним санкціям) за попередній квартал).

Крім іншого, позичальник зобовязався у термін до 31 січня 2014 року передати додатково в якості забезпечення за кредитним договором майнові права на отримання грошових коштів, які будуть отримані позичальником за послуги охорони на загальну суму не менше , ніж 5 000 000,00 грн. (п. 4.2.13).

Згідно п. 3.1.5 кредитного договору сторони визначили, що Банк має право скористатися своїм правом договірного списання заборгованості за кредитним договором, а також неустойок, пені, штрафів, інших грошових зобовязань, передбачених кредитним договором з будь-яких рахунків Позичальника, відкритих в Банку.

При порушенні Позичальником термінів виконання будь-якого із своїх зобовязань за кредитним договором, в тому числі при достроковому настанні строку виконання зобовязань, позичальник доручає Банку (починаючи з дати прострочення виконання будь-якого з таких зобовязань) здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника в сумі фактичної заборгованості за кредитним договором. Договірне списання коштів, що належать Позичальнику, Банк оформлює відповідним меморіальним ордером. Банк є отримувачем коштів по вказаному договірному списанню.

За порушення п. 4.2.5 кредитного договору Банк має право нараховувати Позичальнику штраф в сумі 1 000,00 грн. за кожний випадок, а за порушення п. 4.2.13 штраф в розмірі 0,2% від суми ліміту за кожний випадок (п.5.3 кредитного договору).

Сторони домовилися, що за вимогами Банку по сплаті пені та штрафів застосовується позовна давність в три роки і вони нараховується за цей же строк (п.5.4, 5.5 кредитного договору).

Кредитний договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п.6.1 кредитного договору).

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України та ст. 345-346 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Як вбачається зі змісту договору № 13-К/ДГРВ-13 про, між сторонами погоджено всі істотні умови вищевказаного правочину. Оскільки сторонами не надано доказів його припинення або визнання у встановленому порядку недійсним, виходячи зі встановленої ст.204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, суд вважає вищевказану угоду дійсною та обовязковою для виконання сторонами.

26 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем, з метою забезпечення виконання зобовязань за договором № 13-К/ДГРВ-13, укладено договір застави № 43. За змістом ст. 1 та ст.2 договору заставою забезпечуються вимоги Позивача щодо виконання Відповідачем боргових зобовязань за кредитним договором у такому розмірі, у такій строк і у такому порядку, як встановлено в Кредитному договорі, з усіма змінами та доповненнями до нього. Предметом застави за договором є майнові права вимоги на отримання грошових коштів, що надходять на рахунки заставодавця, визначені в п. 1.2 договору застави. Згідно п. 1.2.7 сторони встановили узгоджену оціночну вартість предмету застави в сумі 1 223 814,28 грн. Також сторони визначили, що після перегляду узгодженої вартості предмету застави згідно абз. 4-6 п. 1.2.7 у правовідносинах сторін приймається переглянута узгоджена вартість Предмету застави, яка починає діяти з дати направлення заставодержателем заставодавцю повідомлення , визначеного абз.6 вказаного пункту. Перегляд вартості предмету застави здійснюється у такому порядку, заставодержатель не рідше ніж один раз на шість місяців здійснює перегляд вартості з урахуванням кон»юктури ринку та стану збереження Предмету застави. Для такого перегляду заставодавець зобовязаний надати заставодержателю в строк, визначений у попередньому реченні, документи, на підставі яких можна визначити та встановити актуальну вартість предмету застави.

Згідно п. 5.2 договору застави заставодержатель має право нараховувати заставодавцю штраф в розмірі 0,2% від суми узгодженої сторонами оціночної вартості предмету застави за кожний календарний місяць.

Договір застави набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та договором застави (п.6.1 договору).

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором застави , який підпадає під правове регулювання норм Цивільного кодексу України.

Як вбачається зі змісту договору застави, між сторонами погоджено всі істотні умови вищевказаного правочину. Оскільки сторонами не надано доказів його припинення або визнання у встановленому порядку недійсним, виходячи зі встановленої ст.204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, суд вважає вищевказану угоду дійсною та обовязковою для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.ст.525,526 ЦК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом.

З урахуванням приписів наведених норм, позивач на виконання умов кредитного договору протягом 23.12.2013 року - 19.02.2014 року надавав відповідачу грошові кошти в режимі овердрафту в межах встановленого п.1.4 ліміту. Відповідач, в свою чергу, взяті на себе зобов'язання виконував належним чином, сплачував відсотки за користування грошовими коштами та здійснював погашення заборгованості за кредитом своєчасно до 28.02.2014 року, про що свідчать виписки з особливих рахунків, відкритих в ПАТ «Брокбізнесбанк» для обліку заборгованості відповідача за кредитним договором, та розрахунок заборгованості, доданий позивачем до позовної заяви.

28.02.2014 року, на підставі Постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014 року № 107 « Про віднесення Публічного акціонерного банку «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 9 від 28.02.2014 року про виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У відповідності до ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з введенням тимчасової адміністрації запроваджуються особливий режим діяльності банківської установи, а саме не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

За змістом позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 1 квітня 2015 року у справі № 910/5560/14 та № 3-61гс15 від 29.04.2015 року , зобовязальні правовідносини, що складаються між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, відтак, у цьому випадку власники рахунків є кредиторами банку за майновою вимогою щодо розпорядження належними їм коштами. Таким чином, Верховний суд України наголосив на тому, що на осіб, які мають грошові кошти на рахунках в банківської установі під час запровадження у неї тимчасової адміністрації, розповсюджуються приписи пункту 1 частини пятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що робить неможливим перерахування коштів з поточного рахунку на рахунки в інші банки або у тому ж самому банку.

Як зазначає відповідач та не спростовує позивач, на рахунках відповідача на час введення тимчасової адміністрації обліковувалося грошові в сумі, достатньої для виконання зобовязань за кредитним договором (арк. справи 112 (довідка банку) .

Проте, відповідач не надав суду докази намагання виконати зобовязаня за рахунок коштів, що обліковувались на рахунках в інших банках .

Як зазначає позивач, станом на 07.03.2015р. у відповідача утворилася заборгованість за договором овердрафту, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 1 787 473,09 грн., заборгованості за відсотками в сумі 386 253,84,84 грн. та заборгованість за комісією в сумі 3 200 , 00грн. На вимогу суду, позивачем до матеріалів справи надані документи первинного бухгалтерського обліку (виписки з відповідних рахунків другого класу Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України), які відповідно до ст.ст.1, 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують відображення в бухгалтерському обліку заборгованості відповідача у вищевказаних сумах.

Відповідач не спростовує правильність розрахунку заборгованості, проте вважає необґрунтованими вимоги позивача в цієї частині, посилаючись на наявність в кредитному договору права договірного списання коштів з його рахунків та відсутність заборони здійснювати договірне списання з рахунків протягом тимчасової адміністрації (в редакції Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на 28.03.2014 року). За позицією відповідача своєчасне здійснення позивачем договірного списання не призвело б до утворення заборгованості за відсотками. У звязку з чим, відповідач вважає, що у нього відсутні боргові зобовязання за кредитним договором.

Суд не погоджується з позицією відповідача з наступних підстав. У відповідності до приписів п.4.2.1 кредитного договору, відповідач прийняв на себе зобовязання здійснювати своєчасне повернення Овердрафту, сплачувати проценти та інші грошові зобовязання . Зі змісту пункту 2.8 договору про надання овердрафту проценти за користування кредитом сплачуються на рахунок № 26078028023005. Моментом погашення Кредиту , його частини, процентів та інших платежів вважається день зарахування коштів на відповідні рахунки Банку.

Надання позивачеві права договірного списання заборгованості за кредитним договором (п. 3.1.5 договору), не може розглядатися судом як обставина, яка звільняє відповідача від виконання зобовязань. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність достатніх та допустимих доказів, яки б свідчили про виконання або звільнення від виконання відповідачем зобовязань по поверненню кредитних коштів в строк, встановлений кредитним договором.

10.06.2014 року Національний банк України прийняв постанову № 339 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», на підставі якої Виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 45 від 11.06.2014 року про початок ліквідаційної процедури ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію Банку.

Згідно ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура ліквідації банківської установи регулюється нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За змістом частини 5 ст. 45 зазначеного Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

Як зазначає відповідач та не спростовує позивач, 18.06.2014 року він звернувся до позивача з заявою про включення його вимог до реєстру акцептовані вимог кредиторів на загальну суму 3 626 588,95 гривень, яка складається із суми всіх грошових коштів, які обліковується на рахунках відповідача в Брокбізнесбанку за договорами банківського рахунку.

25.06.2015 року позивачем до матеріалів справи надано витяг з реєстру вимог кредиторів, акцептованих уповноваженою особою Фонду № 226/14 від 16.10.2014 року, з якого вбачається , що вимоги відповідача визнані банком та включені до реєстру в сумі 3 668 594,79 грн.

12.05.2015 року відповідач заявив позивачеві про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку ст. 601 ЦК України на загальну суму 3 626 558,95 грн. В поясненнях від 23.09.2015 року відповідач зазначив про те, що зараховуючи зустрічні вимоги, він виходив з того, що УДСО має кредитну заборгованість перед позивачем за спірним кредитним договором в сумі 1 787 473,09 грн. (тіло кредиту), в свою чергу Банк має заборгованість перед відповідачем за договорами банківського рахунку, у звязку з чим ним проведений залік зустрічних вимог за договором про надання овердрафту № 13-К/ДГРВ-13 (тіло кредиту) та зобовязаннями банку на вказану вище суму.

Позивач заперечує проти заліку зустрічних вимог, посилаючись на приписи ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якою заборонено протягом дії тимчасової адміністрації проведення заліку.

Проте, як свідчать обставини справи , відповідач заявив про зарахування зустрічних вимог 12.05.2015 року в ході ліквідаційної процедури позивача.

Судом встановлено, що на час проведення зарахування зустрічних вимог діюче законодавство не передбачало прямої заборони проведення зарахування вимог в процедурі ліквідації банківської установи. За змістом ст. 601 ЦК України зобовязання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. Для зарахування зустрічних вимог достатньо заяви однієї із сторін зобовязання. Враховуючи приписи ч.1 ст.202 ЦК України, за змістом якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну , припинення прав та обовязків, суд розглядає заяву відповідача від 12.05.2015 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, як двосторонній правочин , направлений на припинення зобовязань відповідача за кредитним договором в сумі 1 787 473,09 грн. та позивача за зобовязаннями, включеними до реєстру акцептованих вимог кредиторів на тотожну суму. Відсутність прямої заборони в проведенні зарахування зустрічних вимог в процедурі ліквідації банківської установи, відносить такий правочин до категорії оспорюваних правочинів. Сторони не надали суду доказів визнання судом недійсним правочину , який відбувся за заявою відповідача від 12.05.2015 року, тому суд, враховуючи презумпцію правомірності правочину, виходить з того, що зазначений правочин є дійсним.

Також суд зазначає, що прогалина, яка існувала на час проведення зарахування, була подолана шляхом внесення змін до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 11.08.2015 року . За змістом п. 8 ч. 2 ст. 46 в редакції зазначених змін, заборонено зарахування зустрічних вимог,у тому числі шляхом договірного списання. Проте, ці обмеження не поширюються на зобовязання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобовязань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами, виключно з урахуванням того, що:

за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

Як свідчать матеріали справи, відносини, яки склалися між відповідачем та позивачем на час запровадження тимчасової адміністрації відповідають передумовам, визначеним законом для проведення зарахування зустрічних вимог.

За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність зарахування зустрічних вимог, в тому числі на суму 1 787 473,09 грн.

Враховуючи викладене, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 386 253,84 грн. та комісією 3 200,00 грн., та припиняє провадження по справі в частині стягнення кредиту в сумі 1 787 473,09 грн., у звязку із проведенням заліку після порушення провадження у справі в порядку ст. 80 п. 1-1 ГПК України.

Суд критично ставиться до позиції відповідача, яка стосується заборони банку здійснювати нарахування відсотків в умовах запровадження відносно нього ліквідаційної процедури, відзиву ліцензії на здійснення банківських операцій та виведення банку з ринку. Так, за змістом ст. 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кредитною послугою банка є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Як свідчать матеріали справи, послуга банку щодо надання кредитних коштів відповідачеві реалізована до введення процедур, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте виконання банком зобовязань щодо надання кредитних коштів, створило для відповідача зобовязання щодо повернення коштів та сплати відсотків за користування ними. Зі змісту ст. 46 зазначеного Закону вбачається, що нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси. За змістом кредитного договору, зобовязання відповідача щодо сплати відсотків та штрафних санкцій припиняються у випадку повернення кредиту в повному обсязі. Таким чином, запровадження відносно банку ліквідаційної процедури, не позбавляє позичальника зобовязань за укладеним кредитним договором.

Позивач, в порядку ст.625 ЦК України, заявляє до стягнення інфляційні витрати та 3 % річних за час прострочення сплати кредиту, відсотків та комісії на загальну суму 221 578,51 грн. Суд відмовляє в задоволені позову в цієї частині виходячи з наступного.

За змістом ст. 17 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, а саме коли при здійсненні своїх прав особа не утримується від дій, які могли б порушити права інших осіб, допускає дії , що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживає правом в інших формах,при здійсненні цивільних прав особа не додержується моральних засад суспільства.

У відповідності до ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передумовою запровадження тимчасової адміністрації в банківської установі є порушення банком вимог нормативно-правових актів Національного банку та діючого законодавства, невиконання зобовязань перед кредиторами та вкладниками банку, зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, тощо.

Проте, запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації банку забезпечує його пільгове становище по відношенню до кредиторів, так згідно ст. ст. 36, 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), а також зобовязань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобовязань банку, в свою чергу під час ліквідаційної процедури не виникає жодних додаткових зобовязань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обовязкових платежів), крім витрат, безпосередньо повязаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Суд враховує, що відповідач своєчасно виконував зобовязання за кредитним договором до запровадження відносно позивача тимчасової адміністрації, а також забезпечив виконання приписів п. 4.2.3 кредитного договору, щодо підтримання кредитового обороту на рахунках, відкритих в Брокбізнесбанку, в загальному розмірі пропорційному обсягу заборгованості за кредитним договором. У звязку з чим, на його поточних рахунках, відкритих в Банку, на час введення адміністрації обліковувались кошті в розмірі, достатньому для виконання зобовязань в повному обсязі. Проте, протиправна поведінка Банку, результатом якої стало запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації Брокбізнесбанку, призвела до неможливості відповідачеві використовувати грошові кошти, розміщені на його рахунках у позивача.

До того, ж суд приймає до уваги, що 13 квітня 2014 року Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України, на виконання якого та у відповідності до Закону України Про боротьбу з тероризмом, керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 № 33/6/а Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення, до яких віднесені Донецька та Луганська області з терміном дії АТО з 7.04.2014 року. Загальновідомими є факти активних бойових дій в зоні проведення антитерористичної операції, які паралізували роботу органів влади, підприємств, банківських установ тощо.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців основним видом діяльності відповідача є діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки в Донецькій області. Як пояснює відповідач та підтверджує висновок Торгово-промислової падати з 23.07.2014 року, ОСОБА_1 державної служби охорони при ГУ МВС України в Донецький області призупиняло свою роботу з надання послуг охорони за договорами, відповідно до наказу УДСО при ГУ МВС України в Донецькій області № 129 а. Розпорядженням КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» визначено населені пункти, на території яких не здійснюють повноваження держані органи України. До переліку увійшли населені пункти Донецької області, у тому числі місто Донецьк, в яких відповідач здійснював послуги охорони. Враховуючи викладене, суд погоджується з тим, що відповідач опинився в умовах, які обєктивно ускладнили, а в деякий час зробили неможливим виконання ним зобовязань перед позивачем.

Згідно ст. 2 Закону України Про судоустрій та статус суддів завданням суду при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України. Реалізуючи ці завдання, суд повинен враховувати загальні засади цивільного законодавства,встановлені ст. 3 ЦК України, а саме справедливість, добросовісність та розумність.

За таких обставин, суд зазначає, що порушення з боку Банку, яки призвели до запровадження відносно нього процедури ліквідації , а також пільгові умови, встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», поставили в нерівні умови відповідача та позивача, що є порушенням ст. 13 Конституції України («Усі суб'єкти права власності рівні перед законом»), а саме позбавлення відповідача права на грошові кошти у вигляді інфляційних витрат та 3 % річних , при відсутності правової можливості останнього компенсувати такі ж самі витрати за рахунок позивача по зобовязанням, які випливають з договорів банківського рахунку, по яким банк має заборгованість перед відповідачем, призведе до порушень Конституції України, справедливого балансу між інтересами сторін та порушення маральних засад суспільства.

Таким чином суд відмовляє в задоволені вимог щодо стягнення інфляційних та 3 % річних.

Відповідно до ст.ст.611, 612 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом. Особливості регулювання відповідальності за порушення грошових зобовязань у відносинах субєктів господарювання визначаються приписами статей 534, 549-552 ЦК України, статей 229-234 ГК України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань.

У відповідності до п. 5.1 кредитного договору позивач заявив до стягнення пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 435 898,58 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів в сумі 50 821,60 грн. та пеню за несвоєчасну сплату комісії в сумі 754,72 грн. Позивачем доданий до матеріалів позову розрахунок пені, з якого вбачається, що розрахунок пені здійснений за період з березня 2014 року по березень 2015 року.

Також, позивач заявляє до стягнення штрафи в загальній сумі 13 000,00 грн. за невиконання п. 4.2.5 кредитного договору, щодо надання кредитодавцю фінансової звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів ( за п. а (квартальна звітність) три випадків (третій, четвертий квартали 2014 року, перший квартал 2015 року);за п. б річна звітність (звітність за 2014 рік); п. в пять випадків (щоквартальні виписки з рахунків в інших банках) (чотири квартали 2014 року, перший 2015 року ); п. 4.2.13 кредитного договору, щодо надання в додаткову заставу майнових прав на суму 5 000 000,00 грн. та п. 1.2 договору застави щодо надання документів для проведення переоцінки предмету застави.

У відповідності до ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК, ст. 83 ГПК України суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право зменшити розмір штрафних санкцій у звязку з наступним.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України запроваджено антитерористичну операцію на території України. Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. На час розгляду справи антитерористична операція триває.

Зі змісту ст. 1 Закону України Про боротьбу з тероризмом антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Згідно зазначеного Закону райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.

Як зазначалося вище, керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 № 33/6/а Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення, відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 7.04.2014 року.

Згідно Закону України Про боротьбу з тероризмом в районі проведення антитерористичної операції встановлюється особливий порядок пов'язаний з наданням спеціальних повноважень, необхідних для забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств,установ, організацій. У звязку із зазначеними приписами Закону, Розпорядженням КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. До цього переліку увійшла 1/3 населених пунктів Донецької області, у тому числі місце попередньої реєстрації відповідача м.Донецьк. Таким чином, ці території є неконтрольованими органами державної влади України, входять в зону АТО, у звязку з чим забезпечення виконання Конституційних основ правового господарського порядку в Україні, встановлених ст. 42 Конституції України та ст.5 ГК України та забезпечення послуг охорони, які є основною діяльністю відповідача, на зазначених територіях є неможливим.

Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції визначені заходи для забезпечення підтримки субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, а саме накладено мораторій на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобовязаннями, на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, на примусову реалізацію предметів іпотеки, особливий порядок перереєстрації субєктів, тощо. Таким чином, Держава гарантувала визначеним вище субєктам пільгові умови виконання зобовязань, повязані із звільненням від відповідальності за порушення зобовязань, визначених законом.

Згідно витягу з ЄДРПОУ місцем реєстрації відповідача з листопада 2014 року є місто Краматорськ, а до вказаної дати відповідач мав реєстрацію в місті Донецьку.

Враховуючи місце розташування відповідача з квітня по листопад 2014 року в зоні активних бойових дій, неможливість забезпечення державними органами України стабільного функціонування підприємств в зазначений період в місті Донецьку та Донецької області, виникнення порушень саме в період активних бойових дій на території Донецької області, обєктивну втрату відповідачем ринку послуг, у звязку із захопленням 1/3 частини Донецької області, нестабільне фінансове положення відповідача, повязане з блокуванням з 28.02.2014 року його коштів на рахунках в Брокбізнесбанку, суд за внутрішнім переконанням приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафів: за невиконання п. 4.2.5 кредитного договору, щодо надання кредитодавцю фінансової звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів та п. 4.2.13 кредитного договору до 100 грн.; за невиконання п. 1.2 договору застави, щодо надання документів для проведення переоцінки предмету застави до 100 грн. , та зменшує пеню за несвоєчасну сплату кредиту, відсотків та комісії , нарахованих до14 квітня 2014 року, до 10 грн.

30.10.2014 року розпорядженням № 1053-р Кабінет Міністрів України на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого увійшло місто Краматорськ.

Розпорядженням від 5.11.2014 року № 1079-р Кабінет Міністрів України зупинив дію зазначеного вище розпорядження.

Проте, відмовляючи в задоволені позову в частині стягнення пені, суд виходить з того, що згідно ст. 2 Закону України Про судоустрій та статус суддів завданням суду при здійсненні правосуддя на засадах верховенства права є забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України. Гарантоване Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції право бути звільненим від відповідальності за невиконання зобовязань щодо повернення кредиту не може бути ілюзорним.

За змістом п.39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. по справі Серявін та інші проти України, будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, якою це право встановлено, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Згідно із ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006р. рішення Європейського суду є джерелом права для національних судів. Враховуючи викладене та принцип верховенства права, закріплений ст.8 Конституції України, суд вважає, що незабезпечення державними органами передумов виконання Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції порушує той самий справедливий баланс та не може бути підставою для відмови в захисті прав відповідача судом.

Судом враховане, що у відповідності до ч.7 ст. 4 ГПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність теоретичного підходу у вирішенні питання застосування Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , а саме подолає прогалину в законодавстві в частині визначення зони проведення АТО, шляхом застосування до спірних правовідносин аналогії закону.

Враховуючи приписи Закону України «Про боротьбу з тероризмом», прийнятий на його виконання та на виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України наказ керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07.10.2014 № 33/6/а Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення, Розпорядження КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження», а також усвідомлюючи загальновідомий факт місцезнаходження відповідача в деякий період в зоні активних бойових дій, а на час розгляду справи в зоні АТО, суд застосовує до правовідносин між позивачем та відповідачем ст. 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції та відмовляє в задоволені вимог щодо стягнення пені, нарахованої в період проведення антитерористичної операції (з 14.04.2014 року по березень 2015 року).

Відповідно до ст. 49 ГПК України та з урахуванням п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 6 ст.129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 534, 549-552, 611, 612, 629, §2 Глави 71 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 229-234, 345-346 Господарського кодексу України, ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, Закону України Про тимчасової заходи на період проведення антитерористичної операції, Закону України Про боротьбу з тероризмом , ст.ст.1, 4, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк» , м. Київ до відповідача ОСОБА_1 державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Донецькій області, м. Краматорськ про стягнення заборгованості за договором про надання овердрафту № 13-К/ДГРВ-13 від 26.12.2013р. та договором застави № 43 від 26.12.2013 року в розмірі 2 978 683, 25 грн. задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 державної служби охорони при Головному управлінні МВС України (84311, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Гвардійців Кантемирівців, 1 а, ідентифікаційний код 0859680) на користь Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк» (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 41, ЄДРПОУ 19357489) за договором про надання овердрафту № 13-К/ДГРВ-13 від 26.12.2013р. : заборгованість за відсотками в сумі 386 253,84 грн.; заборгованість за комісією в сумі 3 200,00 грн.; пеню за несвоєчасну сплату кредиту, відсотків та комісії.Нарахованої до 14.04.2014 року, в сумі 10 грн.; штрафи , за невиконання п. 4.2.5 (а),п. 4.2.5 (б), п. 4.2.5 (в) та п. 4.2.13 в сумі 100 грн.; штраф, за невиконання п. 1.2 договору застави № 43 від 26.12.2013 року в сумі 100 грн.

Припинити провадження у справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк» до ОСОБА_1 державної служби охорони при Головному управлінні МВС України про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 1 787 473,09 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 державної служби охорони при Головному управлінні МВС України (84311, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Гвардійців Кантемирівців, 1 а, Ідентифікаційний код 0859680) на користь державного бюджету України (отримувач: ОСОБА_1 державної казначейської служби м.Харькова , банк отримувача: ГУ ДКСУ у Харківській області , МФО 851011, ЄДРПОУ 37999649, рахунок 31216206783002 , код бюджетної класифікації 22030001) судовий збір в сумі 65 457 ,67 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 05.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну чистини рішення. Повний текст рішення за правилами ст.ст.84-85 ГПК України підписано 12.10.2015р.

Головуючий суддя П.В. Демідова

Суддя Ю.В. Бокова

Суддя О.В. Говорун