Рішення № 52239274, 28.04.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/2211/14 Головуючий 1 інстанції: Ященко С.О.

Справа № 641/9966/13-ц Доповідач: Івах А.П.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Івах А.П.,

суддів Пшенічної Л.В., Ізмайлової Г.Н.,

при секретарі Курносовій К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року, ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року та додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2014 року, ОСОБА_3, поданої в особі її представника ОСОБА_4 на додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_5 про визнання договору недійсним,-

в с т а н о в и л а:

24 вересня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору відчуження квартири АДРЕСА_1 від 05 липня 2013 року в частині ? частини.

У жовтні 2013 року уточнивши та доповнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд визнати трикімнатну спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя її та відповідача ОСОБА_2 та визнати недійсним договір купівлі-продажу цієї квартири від 05 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 1987 року по 04 грудня 2009 року. В період шлюбу за спільні кошти подружжя вони придбали 2/3 частини квартири АДРЕСА_2; а 1/3 частина вказаної квартири належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 22 травня 1997 року, отриманого відповідачем ОСОБА_2 під час шлюбу. Відповідач ОСОБА_2 без отримання її згоди здійснив відчуження зазначеної квартири ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу квартири від 05 липня 2013 року, в порушення вимог чинного законодавства.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу від 05.07.2013 року квартири АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, недійсним, та вирішено питання щодо судових витрат.

Додатковим рішенням того ж суду від 17 лютого 2014 року визнано 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2014 року у рішенні суду від 16 січня 2014 року виправлено описку, що містить вступна, резолютивна частини та повний текст рішення, та вказано про часткове задоволення позовних вимог та про визнання договору купівлі-продажу від 05 липня 2013 року недійсним в частині відчуження 2/3 частин квартири АДРЕСА_2.

Ухвалою судової колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року ухвалу суду першої інстанції від 17 лютого 2014 року про виправлення помилки скасовано.

ОСОБА_2 подав апеляційні скарги на рішення суду від 16 січня 2014 року та на додаткове рішення до нього від 17 лютого 2014 року з посиланням на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, прийняття незаконного та необґрунтованого рішення у справі, просив про скасування ухвалених рішень та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушується питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволені позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи щодо недійсності правочину.

ОСОБА_3 просить у своїй апеляційній скарзі про скасування (зміну) додаткового рішення суду від 17 лютого 2014 року про визнання 2/3 частин спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у цій частині у повному обсязі, відповідно до рішення суду від 16 січня 2014 року визнати у цілому квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя - її та ОСОБА_2

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені сторонами у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

Відповідно до положень ст. ст. 3, 11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання:

-чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються;

-чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

-які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

-яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам цивільного процесуального закону рішення суду та додаткове до нього рішення у повній мірі не відповідають.

Розглядом справи достеменно встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 жовтня 1987 року по 04 грудня 2009 року, коли шлюб було розірвано за рішенням суду (а.с. 5;13).

В період шлюбу останні на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, придбали на імя ОСОБА_2 2/3 частини квартири №141 по вул.. Польовій у м. Харкові (а.с.8).

На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківськім міським центром приватизації державного житлового фонду на підставі розпорядження за №6016 від 22 травня 1997 року, 1/3 частина цієї квартири належала ОСОБА_2 (а.с. 7).

Отже, право власності на спірну квартиру було зареєстроване на імя ОСОБА_2 (а.с.6-8).

05 липня 2013 року з однієї сторони ОСОБА_2 як продавець та з другої сторони ОСОБА_1 покупець, уклали договір купівлі-продажу спірної квартири (а.с.46), договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області зареєстровано в реєстрі за №1477.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно зясував та встановив фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вони придбані у період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_8, встановив наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 05 липня 2013 року в частині продажу спільної сумісної власності.

Висновок суду першої інстанції щодо визнання 2/3 частин квартири спільною сумісною власністю подружжя є таким, що погоджується з положеннями ст.. 22 Кодексу про шлюб та сімю, який діяв на час придбання майна.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 215 ЦПК України суд привів мотиви у рішенні, з яких вважав встановленою наявність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги, дав належну оцінку посиланням ОСОБА_1 на те, що грошові кошти, сплачені ОСОБА_2 при придбанні 2/3 частин спірної квартири є власністю останнього, а тому не можуть вважатися спільною власністю подружжя.

Судова колегія вважає, що суд правильно визначився з правовою оцінкою правовідносин, що виникли між сторонами, обґрунтовано застосував нормативно правові акти зазначені у рішенні, однак свої рішення ухвалив з порушенням норм процесуального права.

Ухвала суду першої інстанції від 17 лютого 2014 року про виправлення описки у рішення суду від 16 січня 2014 року якою конкретизовано резолютивну частину рішення щодо часткового задоволення позовних вимог та вказано про визнання договору купівлі-продажу від 05 лютого 2013 року недійсним в частині відчуження 2/3 частин квартири, ухвалою судової колегії апеляційної інстанції від 28 квітня 2014 року скасовано.

Отже, висновок суду щодо визнання 2/3 частин спірної квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_9 як подружжя, а також щодо визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, а саме в частині відчуження 2/3 частин квартири, є правильним та таким, що ґрунтується на основі повно та всебічно зясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених наявними у справі доказами.

Разом з тим, при ухваленні своїх рішень суд допустив порушення норм цивільного процесуального права, що у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції від 16 січня 2014 року та додаткове рішення до нього того ж суду від 17 лютого 2014 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.. ст.. 303, 304, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, судова колегія,-

Вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року та додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2014 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати 2/3 частини квартири АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений 05 листопада 2013 року приватним нотаріусом ХМНО Харківської області ОСОБА_5, реєстраційний № 1477 в частині відчуження 2/3 частин квартири.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді