Ухвала суду № 52235997, 07.10.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/668/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1762/2015

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Юрчак Л. Б.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю представників апелянта ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до Калуської міської ради, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4, третя особа: управління Держземагенства у Калуському районі про визнання частково недійсним рішення 18 сесії 4-го демократичного скликання Калуської міської ради Івано-Франківської області №448 від 18.03.2004 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_10 земельної ділянки, яка відноситься до земель спільного користування площею 0,1 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 в м. Калуш, та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_10, і скасування державної реєстрації земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7 до Калуської міської ради, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4, третя особа: управління Держземагенства у Калуському районі про визнання частково недійсним рішення 18 сесії 4-го демократичного скликання Калуської міської ради Івано-Франківської області №448 від 18.03.2004 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_10 земельної ділянки, яка відноситься до земель спільного користування площею 0,1 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 в м. Калуш, та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого ОСОБА_10 на підставі цього рішення та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010429600155 та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення відповідача ОСОБА_10, яка визнала позов та пояснила, що у 2004 році вирішила приватизувати свою земельну ділянку та продати домоволодіння. Оформленням документів займався покупець ОСОБА_9, а вона тільки підписувала документи. При цьому вона попереджала ОСОБА_9, що до обох будинків є спільний проїзд і пам'ятає, що підписувала план земельної ділянки, що приватизовувалася, без частини спільного проїзду. Також ОСОБА_10 зауважувала, що ознайомлюючись із технічною документацією на приватизацію земельної ділянки, яку вона замовляла, вона виявила, що на акті встановлення і погодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 25.02.2004 року міститься не її підпис і такий акт оформлений заднім числом, з технічної документації вирваний план земельної ділянки, який вона підписувала, а також є ще ряд документів, де стоїть не її підпис. Хто підробляв такі документи і вирвав з технічної документації план земельної ділянки їй не відомо.

Також апелянт вказує, що суд не взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які підтвердили той факт, що до будинків ОСОБА_7 та ОСОБА_11 завжди був спільний проїзд.

Крім того, апелянт стверджує, що не відповідає дійсності твердження суду про те, що при виготовленні технічної документації з оформлення землевпорядної документації на земельну ділянку ОСОБА_10 в 2004 році в присутності землекористувачів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 було проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки, що підтверджується актом про встановлення і погодження меж землекористування в натурі від 25.02.2004 року, оскільки і ОСОБА_15, і ОСОБА_10 пояснювали, що межові знаки в натурі не показувалися. ОСОБА_10 зазначала, що саме в цьому документі підпис не її, а ОСОБА_15 підтвердила, що в даному документі підпис не її чоловіка та додала копію його паспорта. Отже, оскаржуване рішення Калуської міської ради прийняте без належно оформлених документів та порушує її право на користування спільним проїздом, оскільки на даний час вона не може заїхати автомобілем на своє подвір'я.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В засіданні апеляційного суду представника апелянта доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представники відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнали, рішення суду першої інстанції вважали законним і обґрунтованим.

Представник відповідача Калуської міської ради, відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_10, представник третьої особи: управління Держземагенства у Калуському районі у засідання апеляційного суду не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник відповідача Калуської міської ради надіслав суду письмові заперечення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, рішення суду вважав законним ті обґрунтованим та просив справу розглянути у відсутності їх представника.

Відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_10, представник третьої особи: управління Держземагенства у Калуському районі не повідомили суд про причину неявки.

З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Калуської міської ради від 18.03.2004 року №448 «Про вилучення та передачу земельних ділянок у власність та в оренду» ОСОБА_10 надано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою АДРЕСА_1 в м. Калуш (а.с. 6).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_10 15.06.2004 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку за вищезазначеною адресою (а.с. 14).

ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 12.03.2010 року належить домоволодіння - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2 в м. Калуш (а.с. 27).

На підставі рішення Калуської міської ради від 02.12.2010 року №33 позивач оформила право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га за вищевказаною адресою, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку від 12.03.2012 року (а.с. 28).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси.

Згідно положень ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом «г» ч. 3 вказаної статті встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Судом встановлено, що під час виготовлення технічної документації з оформлення землевпорядної документації на земельну ділянку ОСОБА_10 в 2004 році в присутності суміжних землекористувачів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (землекористувача за адресою АДРЕСА_2, батька позивача ОСОБА_7) було проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки, яка знаходиться на АДРЕСА_1 в м. Калуш, що підтверджується актом про встановлення і погодження меж землекористування в натурі від 25.02.2004 року (а.с. 9). Тобто, під час виготовлення технічної документації із землеустрою, що слугували підставою до прийняття оскаржуваного рішення, позивачем було погоджено всі межі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 в м. Калуш, що підтверджується підписами суміжних землекористувачів ОСОБА_13 та ОСОБА_14

З порівняння планів меж земельних ділянок, акту про встановлення границь в натурі та схеми виносу земельної ділянки в натурі вбачається, що зазначені земельні ділянки є дотичними, між ними немає будь-яких земель загального користування, що належать Калуській міській раді.

Крім того, судом встановлено та підтверджується листом в.о. головного архітектора відділу у справах архітектури та містобудівного кадастру від 29.07.2014 року №01-10/450 (а.с. 100), що всі заїзди до домоволодінь згідно генерального плану передбачені виключно з вулиці Залізняка і окремого заїзду до будинку АДРЕСА_2 (будинку позивача) не передбачено. А позивач, огородивши своє подвір'я зі сторони вулиці Залізняка, намагається отримати заїзд за рахунок земельної ділянки відповідача, який фактично проходитиме вглиб ділянки останнього, яка вже не є вулицею Залізняка, що суперечить містобудівній документації.

Як ствердила представник Калуської міської ради, спірна земельна ділянка не зараховувалася до земель комунальної власності для громадського користування, міською радою не приймались рішення щодо вилучення частини земельної ділянки в позивача і відповідача для влаштування спільного заїзду. На спростування наведених доводів позивачем не надано доказів , які б підтверджували існування спільного заїзду.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7, суд першої інстанції вірно виходив з того, що земельні ділянки позивача ОСОБА_7 та відповідача ОСОБА_10 приватизовані на підставі відповідної землевпорядної документації, вони є дотичними, між ними немає будь-яких земель загального користування, що належать Калуській міській раді. При виготовленні вказаної документації як позивачем, так і відповідачем ОСОБА_10 було погоджено всі межі, проведено їх винос в натурі, жодних претензій зі сторони ОСОБА_14 (землекористувача земельної ділянки на час приватизації землі ОСОБА_10) не було. Не ставились будь-які претензії і відповідачем ОСОБА_9 при погодженні меж ОСОБА_7 при приватизації в 2010 році суміжної земельної ділянки. Згідно містобудівної документації позивач не позбавлена заїзду до власного домоволодіння, оскільки заїзд передбачений виключно з АДРЕСА_2 не передбачено. Дії органу місцевого самоврядування не суперечать актам цивільного законодавства та не порушують цивільні права або інтереси позивача, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Доводи апелянта, що ОСОБА_14 - землекористувач земельної ділянки по АДРЕСА_2 на момент погодження меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 перебував на обліку в психіатра, не заслуговують на увагу, оскільки апелянтом не надано суду доказів, що в той час він був визнаний недієздатним.

Голослівними є твердження апелянта щодо несправжності підпису ОСОБА_14 в акті про встановлення та погодження меж землекористування в натурі від 25.02.2004 року, так як несправжність його підпису у визначеному законодавством порядку не встановлена.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 були предметом дослідження суду першої інстанції і їм дана оцінка в сукупності зі всіма встановленими обставинами в справі.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Проскурніцький П.І.

Ясеновенко Л.В.