Рішення № 52233544, 07.10.2015, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

07.10.2015 Єдиний унікальний номер 205/5292/15-ц

Справа №2/205/2407/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Шавули В.С.

при секретарі Перцевій М.В.

за участю представника позивача адвоката ОСОБА_1,

співвідповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та неукладеним, -

В С Т А Н О В И В :

20 липня 2015 року позивач ОСОБА_5 звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики (а.с.2-5).

У обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17 серпня 2014 року на підставі договору позики, укладеним із ОСОБА_4, яка була написана власноручно ОСОБА_2, він передав останнім грошові кошти в сумі 20000,00 доларів США.

Строк повернення коштів сторони не погодили, але в грудні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_4 з вимогою повернути грошові кошти. Але, відповіді на свою вимогу так і не отримав.

У звязку із тим, що до сьогодні відповідачки свої зобовязання по поверненню отриманої позики не виконали, позивач вимушений був звернутися до суду із даним позовом, в якому уточнивши свої позовні вимоги, просив суд стягнути солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за договором позики від 17.08.2014 року в сумі 444254,17 грн., з якої: основна сума боргу 436963,46 грн.; 7290,71 грн. 3% річних, а також, судові витрати по справі.

Зі своєї сторони відповідачки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у вересні 2015 року звернулися до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та неукладеним (а.с.67-70).

В обґрунтування своїх вимог вказали, що тривалий час знайомі із ОСОБА_6 та його родиною. Наголосили на тому, що 17 серпня 2014 року договору позики не укладали, а написані власноручно ОСОБА_2 договір та розписка від 17.08.2014 року, були написані нею задля зразка для ОСОБА_4, щоб у подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_4 уклали цей договір.

Зазначили, що в серпні 2014 року вони проживали за різними адресами та не вели спільний бюджет та господарство. Крім того, вимоги про повернення грошових коштів, яку начеб то надсилав ОСОБА_6 вони не отримували.

Сторони вважають договір позики недійсним, а нараховані ОСОБА_6 відсотки - безпідставними, так як жодних договорів із ним не укладали і грошових коштів не отримували.

Уточнивши свої позовні вимоги та враховуючи вищевикладене ОСОБА_4 та ОСОБА_2 просили суд визнати договір позики від 17.08.2014 року та додатки до нього: розписку від 17.08.2014 року про отримання грошових коштів неукладеним та недійсним.

Позивач ОСОБА_6 в особі свого представника за договором адвоката ОСОБА_1, в судовому засіданні обставини первісного позу та позовні вимоги підтримав. Просив задовольнити позов у повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову заперечував у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2, яка також діє в інтересах ОСОБА_4 на підставі довіреності, в судовому засіданні обставини та позовні вимоги первісного позову не визнала. Заперечувала проти задоволення вимог з наведених у первісному позові підстав.Вимоги зустрічного позову підтримала у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні. Повнийтекст складений 09 жовтня 2015 року.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

За ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У звязку із чим, для встановлення правовідносин між сторонами та при вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, Кодексу законів про працю України, інших законів України, нормативно-правові акти Національного Банку України, практику Верховного Суду України.

Суд, зясувавши обставини спору, вислухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, вважає що позовні вимоги первісного позову підлягають частковому задоволенню, а зустрічного позову не підлягають задоволенню повністю, з наступних підстав.

За правилом ст. 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір цеюридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обовязки.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, становлять зміст договору.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. До істотних умов відносяться умови про предмет договору, умови, які визначені істотними законом, а також ті умови, щодо яких сторонами обов'язково повинна бути досягнута згода.

Зокрема, відповідно до приписів ст. 1046 ЦПК України, за договором позики одна сторона передає іншій стороні у власність грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму позики.

Договір позики вважається укладеним і, відповідно, набирає чинності з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 2 ст. 1046 ЦК), з цього моменту в позичальника виникає право власності на обєкт позики.

Відповідно до ст. 1047 ЦПК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Напідтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Борговими документами за договором позики можуть бути розписки, квитанції та будь-які інші письмові документи, що підтверджують дві обставини: по-перше, отримання боржником речей - їх кількість, рід та якість, по-друге, волевиявлення боржника у певний строк - точно визначений чи визначений моментом витребування - повернути речі. Обов'язковим реквізитом боргового документа має бути власноручний підпис боржника чи його уповноваженого представника, а факультативними - дата, місце видачі, свідки тощо.

Судом встановлено, що 17 серпня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у письмовій формі було укладено договір позики (а.с.7-9), відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала від останнього грошові кошти в сумі 20000,00 доларів США (двадцять тисяч доларів США 00 центів), за курсом 12 грн. за 1 долар США.

У підтвердження отримання грошових коштів за вищевказаним договором позики, 17 серпня 2014 року ОСОБА_4 була написана розписка (а.с.56).

ОСОБА_6 письмовою вимогою, направленою на адресу ОСОБА_4, просив повернути йому отримані грошові кошти на підставі договору позики від 17.08.2014 року (а.с.11-111,12).

Згідно ст. 1049 ЦПК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 525 ЦПК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановленого договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦПК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання.

Згідно статті 625 ЦПК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних розраховується за формулою : сума боргу = С х 3х Д : 365 : 100, де с- сума заборгованості, а д кількість днів прострочення.

Так, сума боргу 20000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 10.07.2015 року, становить 436963,46 грн. Кількість прострочених днів за період з 29.12.2014 року (моменту звернення з вимогою про повернення коштів) і до 20.07.2015 року (момент звернення до суду) становить 203 дня.

Таким чином, всього сума процентів від простроченої суми заборгованості, враховуючи наступний розрахунок: 436963,46 грн.*3*203 дні прострочки : 365 днів : 100 = 7290,71 грн., становитиме в загальному розмірі 7290,71 грн.

Оскільки свої договірні зобовязання ОСОБА_4 за договором позики не виконала, суд вважає, що заборгованість за позикою всього у сумі 20 000,00 доларів США, що в еквіваленті становить 436963,46 грн., та 7290,71 грн. три проценти від простроченої суми, підлягають солідарному стягненню з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6

Щодо зустрічних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та неукладеним, суд зауважує на наступне.

Згідно ст.. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У відповідності до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно із ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У відповідності з п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Суд наголошує на тому, що відповідно до покладеного обовязку доказування згідно ст.60ЦПК України, сторонами не надано суду жодних доказів того, що вчинений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 правочин, а саме: договір позики від 17.08.2014 року, не відповідає вимогам чинного законодавства, у звязку із чим, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, відповідно до ст.. 88 ЦПК України, суд враховує, що позовні вимоги за первісним позовом є частково задоволеними, то з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках підлягає стягненню на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 3775,80 грн., а так як за зустрічним позовом вимоги не належать до задоволення, від оплати судових витрат сторони не звільненні, тому відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215-216, 525, 526, 610, 625, 626, 628, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 15, 57-60, 80, 88, 212, 213-215, 218, 222 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики у сумі 444254 грн. 17 коп. (чотириста сорок чотири тисячі двісті пятдесят чотири грн. 17 коп.), з якої 436963 грн. 46 коп. (чотириста тридцять шість девятсот шістдесят три грн. 46 коп.) сума основного боргу, 7290 грн.71 коп. (сім тисяч двісті девяносто грн. 71 коп.) 3% річних за користування.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 3775 грн. 80 коп. (три тисячі сімсот сімдесят пять грн. 80 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та неукладеним, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. С. Шавула