Рішення № 52223460, 08.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5208/15

Головуючий у першій інстанції Середа І. В.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про виселення з квартири, яка є предметом іпотеки, зі зняттям із реєстраційного обліку,

в с т а н о в и л а:

25 червня 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - Банк) звернулося до суду з вказаним позовом до відповідача ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_6, ОСОБА_6, який згодом, 27 листопада 2014 року остаточно уточнило позов щодо кола відповідачів у справі, обґрунтовуючи вимоги тим, що 18 січня 2007 року між Банком та відповідачем ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №OD30GK00400002, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 98000 дол. США на споживчі потреби на строк до 18 січня 2027 року із сплатою відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку. Одночасно в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором був укладений договір іпотеки, за яким відповідач ОСОБА_5 передав в іпотеку Банку квартиру, загальною площею 48,3кв.м. житловою площею 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, придбану ним за кредитні кошти на підставі договору купівлі-продажу №60 від 06 серпня 2011 року. Відповідач порушив зобов'язання за кредитним договором, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2011 року в рахунок погашення боргу за кредитним договором від 18 січня 2007 року в розмірі 112306,20 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме, вказану квартиру, шляхом продажу Банком квартири за початкової

ціною, яка дорівнює заставної вартості, що визначена договором іпотеки в розмірі 621150 грн., що в еквіваленті складає 123000 дол. США, або за іншою ціною, визначеною на момент продажу відповідно до законодавства України, з укладанням від імені ОСОБА_5 договору купівлі-продажу будь-яким способом із іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Згідно із довідкою № 509 від 11 грудня 2014 року в спірній квартирі зареєстровані з 28 лютого 2007 року та проживають відповідачі ОСОБА_5, його дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та з 28 травня 2012 року ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити квартиру протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, але відповідачі не звільнили квартиру.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК УРСР, позивач просив суд виселити відповідачів, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), за вищевказаною адресою, зі зняттям з реєстраційного обліку в органі МВС України та стягнути з відповідачів судові витрати по справі (т.1, а.с.2-4, 200-202).

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 та третя особа, Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрація Одеської міської ради, в судове засідання не з'явились.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 червня 2013 року позов Банку задоволено. Суд виселив відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 квартири за вищевказаною адресою та вирішив питання про розподіл судових витрат (т.1. 146-147).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2014 року заява відповідача ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення суду задоволена. Суд скасував заочне рішення та призначив справу до розгляду в загальному порядку (т.1, а.с. 182).

Останнім рішенням суду першої інстанції позов Банку задоволено. Суд виселив відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_9 квартири за вищевказаною адресою та вирішив питання про розподіл судових витрат (т.2, а.с. 27-28).

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права та вважала, що судом не враховано те, що спірна квартира є єдиним житлом для її проживання, дітей та чоловіка, які зареєстровані у квартирі (т.2, а.с. 31-35).

Сторони у справі в судове засідання не з'явилися, викликалися в судове засідання неодноразово, про розгляд справи сповіщені належними чином.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.

Тому колегія суддів вважає, що у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у даному випадку їх неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачки задоволенню підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 589, ст. 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку) За ст. 38 і ч.2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», за якими Банк як іпотекодержатель має право на продаж предмету іпотеки та на виселення мешканців з житла, що є предметом іпотеки.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 січня 2007 року між Банком та відповідачем ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №OD30GK00400002, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 98000 дол. США на споживчі потреби на строк до 18 січня 2027 року із сплатою відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку (т.1, а.с. 6-8,9).

Одночасно в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором був укладений договір іпотеки, за яким відповідач ОСОБА_5 передав в іпотеку Банку квартиру, загальною площею 48,3 кв.м. житловою площею 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, придбану ним за кредитні кошти на підставі договору купівлі-продажу №60 від 06 серпня 2011 року (т.1, а.с. 10-13).

Відповідач ОСОБА_5 порушив зобов'язання за кредитним договором, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2011 року в рахунок погашення боргу за кредитним договором від 18 січня 2007 року в розмірі 112306,20 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки. А саме, вказану квартиру, шляхом продажу Банком вказаної квартири за початкової ціною, яка дорівнює заставної вартості, що визначена договором іпотеки в розмірі 621150 грн., що в еквіваленті складає 123000 дол. США, або за іншою ціною, визначеною на момент продажу відповідно до законодавства України, з укладанням від імені ОСОБА_5 договору купівлі-продажу будь-яким способом із іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (т.1, а.с.12-13).

Згідно із довідкою № 509 від 11 грудня 2014 року в спірній квартирі зареєстровані з 28 лютого 2007 року та проживають відповідачі ОСОБА_5, його дружина ОСОБА_3., син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та з 28 травня 2012 року ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 187, 199).

Після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити квартиру протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, 13 січня 2012 року Банк направ письмову вимогу про усунення порушень щодо повернення боргу, але відповідач не звільнив квартиру (т.1, а.с. 14-15).17 листопада 2014 року боржник та майновий поручитель ОСОБА_5 повторно отримав вимогу про звільнення квартири у тридцятиденний термін, його дружина, відповідачка ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, також отримала цю вимоги, але вона залишилася без задоволення (т.1, а.с. 203,204).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позичальник та одночасно іпотекодавець, відповідач ОСОБА_5, не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та договором іпотеки. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом виселення із квартири, що є предметом іпотеки.

Доводи відповідачки ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що Банком не була дотримана процедура направлення вимоги про добровільне звільнення житлового приміщення протягом тридцяти днів, тому вимоги про виселення є передчасними не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

Частиною ч. 3 ст. 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

За змістом положень статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини 2 статті 35 Закону України «Про іпотеку».

У частинах 1 та 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця

з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР.

Ураховуючи зазначене, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк.

У пункті 43 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем доведено виконання вищевикладених вимог закону, оскільки позивач надав відповідачам 17 листопада 2014 року письмову вимогу про усунення порушень з виплати заборгованості по кредиту та про виселення відповідачів, які її отримали, що підтверджується матеріалами справи (т.1, 203,204).

Судом встановлено, що в спірний квартирі зареєстровані з 28 лютого 2007 року та проживають відповідачі ОСОБА_5, його дружина ОСОБА_3, син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та з 28 травня 2012 року ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 187, 199). В порушення умов договору іпотеки квартири малолітні діти позичальника та іпотекодавця були зареєстровані в кватирі, яка є предметом іпотеки, без письмової згоди іпотекодержателя (п. 18.12 договору).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що є законні підстави для виселення відповідачів з квартири, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Однак колегія суддів погоджується з доводами відповідачки ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що суд помилково не застосував до спірних правовідносин Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" й не відстрочив виселення відповідачів до закінчення дії мораторію за таких підстав.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304-УІІ від 03 червня 2014 року, який набрав чинності з 07 червня 2014 року, протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

За своїм змістом Закон є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Отже, встановивши сукупність обставин, що є підставою для задоволення вимог кредитора саме шляхом звернення стягнення на іпотечне заставлене майно, суд, ухвалюючи відповідне судове рішення, має відповідно до ст. 217 ЦПК України вирішити питання про відстрочення виселення на час дії Закону, а не відмовляти у позові.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом України в постанові від 25 березня 2015 року у справі №6-44цс15, в постанові від 15 квітня 2015 року у справі №-46цс15, в постанові від 27 травня 2015 року у справі №6-58цс15, які у відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Таким чином, враховуючи те, що кредит відповідачу ОСОБА_5 був наданий в іноземній валюті, а також те, що загальна площа будинку не перевищує 140 кв.м., а складає 48,10 кв.м., у відповідності до вищевказаного Закону, другого житла на праві власності або користування відповідачі не мають, вимоги розумності, виваженості, справедливості та те, що позичальник є найбільш слабкою стороною у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає, що виселення з предмету іпотеки, яке є похідною вимогою, може бути відстрочено на час дії мораторію.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. 217 ЦПК України, і матеріального права, а саме, Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відстрочення виселення з предмету іпотеки на час дії мораторію.

При подачі апеляційної скарги відповідачка ОСОБА_3 не сплатила судовий збір в сумі 121,80 грн., тому у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України ї неї у дохід держави слід присудити вказаний судовий збір.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2015 року змінити й ухвалити нове рішення.

Визначити порядок виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 квітня 2015 року шляхом відстрочення виселення з предмету іпотеки квартири, загальною площею 48,3кв.м. житловою площею 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, , на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304-УІІ від 03 червня 2014 року, який набрав чинності з 07 червня 2014 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, судовий збір в сумі 121,80 грн. у дохід держави на банківські реквізити: Отримувач коштів: УК у м. Одесі (Малиновський район) 22030001, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923,Банк отримувача ГУ ДКСУ в Одеській області, Код банку о утримувача (МФО) 828011,Рахунок отримувача 31214206780007, Код класифікації доходів бюджету 22030001, Призначення платежу: Судовий збір, за позовом _____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Одеської області (назва справи, де розглядається справа), код

ЄДРПОУ 0282913 (суду, де розглядається справа).

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік