Ухвала суду № 52221847, 07.10.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/1443/13-ц 07.10.2014 07.10.2014 07.10.2014

Провадження №22-ц/784/2653/14

Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_1

Доповідач у апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

Іменем України

07 жовтня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Базовкіної Т.М.,

суддів: Лівінського І.В., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Шпонарській О.Ю.,

за участю представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 серпня 2014 року за позовом ОСОБА_4 до приватно-орендного підприємства «Вікторія» ( далі - ПОП «Вікторія» про розірвання договору оренди земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПОП «Вікторія» про розірвання договору оренди земельної ділянки.

24 липня 2014 року представник позивача подав заяву про забезпечення позовушляхом накладення арешту на земельну ділянку та заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, повязанні з використанням земельної ділянки.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 серпня 2014 року у задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість зазначеної ухвали, порушення норм процесуального права, просив її скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України судза заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Частиною 3 ст.152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з роз'ясненнями, даними в п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь - якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній ( за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для гарантування виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішеннясуду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід також врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 12 лютого 2007 року є власником земельної ділянки площею 13.09 га, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ( а.с.3).

01 січня 2007 року між ним та ПОП «Вікторія» укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянкистроком на 10 років, який зареєстрований Державним підприємством «Центр Державного земельного кадастру» 27 квітня 2007 року .

Відповідно до змісту позову, між сторонами виник спір щодо не визначення в договорі істотних умов цього договору, а саме: не визначено сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення обєкту оренди чи його частини, не визначено чи підлягає орендна плата індексації, порядок її перегляду, чи підлягає обєкт страхуванню та чи є підставою для переходу права власності зміна або розірвання договору на орендовану земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції вірно зазначив, що заборона використання земельної ділянки може вплинути на належне виконання відповідачем подальших зобов'язань за договором оренди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Аргументи апелянта щодо існування реальної загрози погіршення якості земельної ділянки не заслуговують на увагу, оскільки є надуманими та не підтверджуються доказами щодо неналежного використання відповідачем спірної земельної ділянки, які можуть привести до таких наслідків.

За таких обставин оскаржувану ухвалу слід визнати правомірною, а тому апеляційна скарга в силу п.1 ч.1 ст.312 ЦПК підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307, 312 ЦПК, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 07 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Судді: