Ухвала суду № 52220452, 06.10.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/5954/12 Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.

Провадження № 22-ц/783/4380/15 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія: 31

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Шандри М.М.

суддів: Струс Л.Б., Шумської Н.Л.

з участю секретаря Юзефович Ю.І.

та з участю ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 ОСОБА_7 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, -

встановила:

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 21 445,67 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. Вирішено питання стягнення судового збору з ОСОБА_2 на користь держави.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 Вважає рішення незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що суд прийшов до висновку про стягнення витрат позивачки на придбання ліків під час стаціонарного лікування та оплати медичних послуг, при цьому не взяв до уваги, що у державних і комунальних закладах охорони здоров»я медична допомога надається безоплатно. Крім цього, придбання зазначених у касових чеках ліків не підтверджені відповідними письмовими призначеннями лікарів. Не погоджується з рішенням суду в частині стягнення судового збору, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору. Просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду оскаржив також представник ОСОБА_4 ОСОБА_7. В апеляційній скарзі вважає, що рішення не відповідає матеріальному і процесуальному закону, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Вважає, що суд безпідставно відмовив у компенсації витрат, викликаних необхідністю стороннього догляду у сумі 2 305,53 грн., оскільки позивачка була обмежена у пересуванні і потребувала сторонньої допомоги, тому повернулася до постійного місця проживання 26.09.2011 року у супроводі сина ОСОБА_8 З урахуванням індексу інфляції вартість додаткових витрат має становити 2 992,58 грн. Районний суд вірно зазначив в рішенні, що матеріальна шкода підлягає стягненню з урахуванням індексу інфляції, хоча взяв такий індекс лише за період з 01.01.2012 року по 01.01.2015 року. Судом не враховано індекс інфляції за 2015 рік. Не погоджується і з сумою задоволених судом вимог щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід відхилити з таких підстав.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Згідно із ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням ізичних чи юридичних осіб, поданим відповіднор до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із положеннями ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Районним судом установлено, що 01.06.2011 року о 16.45 год. на вул. Театральній у м. Львові на ОСОБА_4 було здійснено наїзд водієм автомобіля «Пежо», д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_2, внаслідок чого ОСОБА_4 спричинено тілесні ушкодження, які відносяться до середньої тяжкості.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 14-15.06.2012 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28.12.2012 року, ОСОБА_2 визнано винною у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та накладено штраф у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 5100,00 грн. в дохід держави з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 у зв»язку із спричиненням їй тілесних ушкоджень з 01.06.2011 року по 09.07.2011 року перебувала на стаціонарному лікуванні у 8-й Львівській міській клінічній лікарні та КМК «Львівської міської швидкої допомоги». У вказаний період нею було затрачено на придбання ліків 5 310,53 грн., на придбання імплантатів, милиць, інших медичних засобів - 10311,53 грн., що стверджується наданими нею копіями товарних чеків та накладних (а.с. 8-20); внесено доброчинний внесок у розмірі 900 грн, що стверджується квитанціями до прибуткового касового ордера №№ 1092,1093 від 08.06.2011 року (а.с.17), а всього - 16 522,09 грн.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 16 522,09 грн. матеріальної шкоди, районний суд вірно виходив з того, що такі витрати позивачкою понесені, що стверджується наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами.

Суд першої також прийшов до вірно висновку про те, що матеріальна шкода підлягає стягненню з урахуванням індексу інфляції у розмірі 29,8 % станом на 01.01.2015 року, про що просила позивачка у заяві від 25.01.2015 року поданій в порядку ст. 31 ЦПК України (а.с.184-185).

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_4 щодо компенсації витрат на проїзд сина позивачки ОСОБА_8 не обгрунтовані, оскільки Цивільним Кодексом України не передбачено відшкодування витрат родичам потерпілого, а лише - відшкодування витрат потерпілому.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

З висновку судово-медичної експертизи Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи № 441/11 від 22.11.2011 року вбачається, що пошкодження виявлені у ОСОБА_4 відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня важності по ознаці тривалого розладу здоров»я.

Задовольняючи позов частково в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно виходив з того, що протиправними діями відповідача була завдана моральна шкода позивачеві, оскільки потерпіла вимушена була звертатися за наданням медичної допомоги, перебував на стаціонарному лікуванні тривалий час, та змушена був докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Суд першої інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди з урахуванням тяжкості завданої позивачці душевної травми, характеру та обсягу фізичних страждань, їх тривалості, виходячи з засад розумності та виваженості. Вищенаведене відповідає п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". При цьому районний суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що позивачкою не доведено завдання їй моральної шкоди у розмірі 125 000 грн.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.

Пунктом 6 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину.

З огляду на вищенаведені положення закону, районний суд прийшов для правильного висновку про стягнення судового збору з відповідача на користь держави, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору.

Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними у матеріалах справи.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення не вбачає.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, ст.317, ст.319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_4 ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 07 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий М.М.Шандра

Судді: Л.Б.Струс

Н.Л.Шумська