Рішення № 52215646, 24.09.2015, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/5493/15-ц

2/264/2849/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

"24" вересня 2015 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Іванченко А. М. , при секретарі Сагайдак Є.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованої заробітної плати, середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованої заробітної плати, середнього заробітку, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що він з працював в ПАТ «Азовзагальмаш» з 05.01.2011 року, 01.04.2015 року його було звільнено за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію, на підставі ст. 38 КЗпП України. Починаючи з серпня 2014 року і по квітень 2015 року (включно) відповідачем йому була нарахована, але не сплачена заробітна плата. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2014 року по квітень 2015 року в розмірі 14250,73 грн., компенсацію за порушення трудового законодавства на піставі ст. 44 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.04.2015 року по день винесення рішення суду, моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн

Представник позивача в судове засідання не зявився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність та просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких позов визнав частково, в частині середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, іншу частину позовних вимог не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02.01.2011 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. 01.04.2015 року його було звільнено за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується записами у трудовій книжці. Як вбачається з заперечень на позовну заяву ПАТ «Азовзагальмаш» та довідки №238/ро-98 від 16.09.2015 року заборгованість у підприємства перед ОСОБА_1 станом на 16.09.2015 року складає 11739,17 грн. При цьому суд зазначає, що вказана сума заборгованості по заробітній платі вказана вже з урахуванням утримань передбачених законом податків та обов'язкових платежів.

Відповідно до ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 2 ст.233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 не була виплачена заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2014р. - квітень 2015р. (включно) року в розмірі 11739,ю17 грн. та саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На теперішній час заборгованість з виплати заробітної плати перед позивачем не погашена.

На підставі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 було визначено, що положення ч.1ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до п.20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно із графіком №1 роботи працюючих в одну зміну з робочим днем тривалістю 8 год. 12 хвил. на 2015р. кількість робочих днів з 02.04.2015 року (наступний день з дня звільнення) по 24.09.2015 року (день винесення рішення ) складає 119 днів. Таким чином, відповідно до вказаного графіку роботи кількість робочих днів з 02.04.2015 року (наступний день з дня звільнення) по 24.09.2015 року (день судового розгляду) складає 119 днів.

Згідно з розрахунку позивача, який визнано відповідачем, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 107,24 грн. При цьому суд зазначає, що цей розрахунок зроблений відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Таким чином, розмір середньої заробітної плати за весь час затримки заробітної плати, яка підлягає виплаті на користь позивачки, тобто з 02.04.2015 року по 24.09.2015 року (день судового розгляду) становить 12761,56 грн. (119 робочих днів х 107,24 (середньоденна заробітна плата).

За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних) та з урахування інших обставин.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Що стосується вимог про стягнення вихідної допомоги слід зазначити наступне. Відповідно до заяви позивача про звільнення та запису у трудовій книжці, він звільнений з роботи за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України .

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ст. 44 КЗпП країни при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до п.2.25 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівникові, затвердженої Наказом міністерства праці України, Міністерством юстиції України та Міністерством соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Частиною 5 статті 48 КЗпП України порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи , формулювання причин звільнення внесеної до трудової книжки позивачем не оспорювалось (за власним бажанням). З наданих доказів не вбачається, що працівник звільнявся в звязку з невиплатою йому заробітної плати. А тому підстав для стягнення вихідної допомоги не вбачається і вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином судом встановлено, що внаслідок не виплати відповідачем позивачу частини заробітної плати, останньому була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачем у 1000 гривень є завищеним.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, приходить до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 400,00 грн.

У відповідності до ч. 3 ст. 79 ЦПК України до судових витрат належать, в тому числі, витрати на правову допомогу.

Враховуючи засуду обґрунтованості розміру витрат позивача на правову допомогу слід зазначити, що складена позовна заява фактично є типовою для цього виду судових спорів, не відрізняється особовою складністю, а доданий до позову розрахунок вимог містить звичайні математичні дії, виконання яких не потребує тривалого часу та особових специфічних знань.

Виходячи з наведеного, суд вважає , що витрати за надання правової допомоги підлягають задоволенню частково в розмірі 400 грн. та саме у такій сумі вона підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в сумі 243,60 грн. за вимоги майнового характеру та 243,60 грн. за вимоги немайнового характеру, а всього 487,20 грн..

Керуючись ст.ст.10, 60, 61, 88, 174, 209, 212-215, 218, 224 ЦПК України, ст.ст. 115, 116, 117, ст. 237-1 КЗпП України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованої заробітної плати, середнього заробітку задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» 87535, Донецька область, м.Маріуполь, Площа Машинобудівельників, буд.1, ЄДРПОУ 13504334) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН:НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, заборговану заробітну плату у розмірі 11739,17 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 12761,56 грн., моральну шкоду у розмірі 400,00 грн., а також витрати на правову допомогу у розмірі 400,00 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» 87535, Донецька область, м.Маріуполь, Площа Машинобудівельників, буд.1, ЄДРПОУ 13504334) на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

На заочне рішення відповідачем може бути подана заява про його перегляд до Іллічівського райсуду міста Маріуполя, протягом 10 днів з дня отримання копії заочного рішення.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський райсуд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: А. М. Іванченко