Рішення № 52213711, 01.10.2015, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/8510/15-ц

Провадження № 2/127/3250/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2015 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Волошина С.В.,

при секретарі Тонкопій Ю.І.,

представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним - ОСОБА_1,

представників відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним - ОСОБА_2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Кредитної спілки "АЙ-ДАР" до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про стягнення суми кредиту, процентів за користування та неустойки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Кредитної спілки «АЙ ДАР», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5, про визнання недійсним окремого положення договору -

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2015 року КС «АЙ ДАР» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_5, про стягнення суми кредиту, процентів за користування та неустойки який мотивовано тим, що 09.10.2012 року, між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 60 12к, за яким позичальнику була відкрита кредитна лінія з лімітом 149000 грн., строком на 18 фактичних місяців від дня отримання першого траншу за кредитом, зі сплатою 0,2137% за день від загальної суми щоденного залишку заборгованості по кредиту в рамках кредитної лінії плюс один відсоток від суми кредиту, який сплачується авансово в день отримання кредиту. На підставі додаткового договору № 1 від 09.10.2012 року позичальнику був наданий кредит в розмірі 94500 грн., на підставі додаткового договору № 2 від 06.11.2012 року позичальнику наданий кредит в розмірі 50000 грн., на підставі додаткового договору № 3 від 07.03.2013 року позичальнику наданий кредит в розмірі 4500 грн., на підставі додаткового договору № 4 від 09.10.2013 року позичальник отримав кредит в розмірі 8 000 грн. Згідно наведених додаткових Договорів № 1,2,3,4 визначено термін їх дії по 09.10.2014 року.

В забезпечення виконання зобовязань за вказаними договорами 09.10.2012 року укладено договір поруки № 60 12к, за яким ОСОБА_5 взяла на себе обовязок відповідати за зобовязаннями ОСОБА_5

Згідно договору позивач виконав свої зобовязання з надання кредиту, проте відповідач ОСОБА_2 взятих на себе зобовязань не виконав, тому станом на 30 березня 2015 року виникла заборгованість в розмірі 767 260,60 грн., в тому числі пеня в розмірі 482 516,99 грн.

Позичальнику та поручителю надсилались повідомлення з проханням погасити заборгованість, проте зобовязання за договором кредиту та поруки не були виконані та заборгованість не погашено.

Враховуючи наведені вище обставини позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів та просив стягнути з них 135 920,28 грн. суму неповернутого тіла кредиту; 96 313,23 грн. проценти за користування кредитом; 482 516,99 грн. пеню; 48 544,21 грн. інфляційні втрати та 3% річних у розмірі 3 965,89 грн.

В ході розгляду цивільної справи представник позивача збільшив позовні вимоги та просив стягнути солідарно з відповідачів 811831,01 грн., з яких: 135 920,28 грн. суму неповернутого тіла кредиту; 96 313,23 грн. проценти за користування кредитом; 482 516,99 грн. пеню; 97080,51 грн. інфляційні втрати. Від стягнення з відповідачів трьох процентів річних в сумі 3965,89 грн. представник позивача відмовився.

В частині позовних вимог про стягнення 3 % річних, ухвалою суду від 30.09.2015 року провадження у справі залишено без розгляду, оскільки в судовому засіданні представник первісного позивача вказав на те, що він своєю заявою просив позов в цій частині залишити без розгляду а не закрити провадження у справі.

10 червня 2015 року відповідачем ОСОБА_2 засобами поштового звязку на розгляд суду внесено зустрічну позовну заяву, в якій він просить суд визнати п.6.1 договору кредиту №60-12к від 09.10.2012 року недійсним, оскільки вважає умову договору, за якою позичальник сплачує кредитодавцю пеню у розмірі 1% від загальної суми неповернутого кредиту за кожен день прострочення (фактично 365% річних) несправедливою та такою, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Ухвалою суду від 07.07.2015 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 змінені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задоволити посилаючись на підстави та доводи, що наведені у позовній заяві, просив суд відмовити відповідачам в задоволенні зустрічного позову, оскільки вони були ознайомлені та погодились з умовами договору кредиту, про що свідчить підпис позичальника на кредитному договорі та підпис поручителя на договорі поруки.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, та ОСОБА_4,первісний позов визнали частково, а саме в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми неповернутого тіла кредиту у розмірі 135920, 28 грн., процентів за користування кредитом в розмірі 16758,97 грн. (тобто проценти, що нараховані до завершення терміну дії договору 10.04.2015 року) та інфляційних втрат в розмірі 97080, 51 грн. просили задоволити зустрічний позов та визнати недійсним п. 6.1. Кредитного договору № 60 12к від 09.10.2012 року, посилаючись на доводи зустрічної позовної заяви. Також заявляли, що вимоги про стягнення суми боргу солідарно з поручителем не відповідають вимогам закону, оскільки порука в силу закону є припиненою. У разі якщо судом буде відмовлено у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним п. 6.1. Кредитного договору просили суд застосувати положення ч.3 ст.551 ЦК України та зменшити розмір пені, оскільки нарахована пеня значно перевищує розмір збитків. В судових дебатах представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 зазначила, що на даний час позиція ОСОБА_2 змінилась та вони на даний час також визнають у повному обсязі розмір нарахованих відсотків у сумі 96313 грн., 23 коп. В іншій частині їх позиція залишається без змін.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, та представлені суду докази в їх сукупності та взаємозвязку, суд прийшов до переконання в тому, що первісний позов слід задовольнити частково, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а в ч.1 ст. 626 ЦК України зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено судом, 09 жовтня 2012 року між КС «АЙ ДАР» та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір кредиту №6012к, відповідно до якого позивач зобовязався надати позичальнику кредитну лінію з лімітом кредитування у сумі 149 000 грн. (а.с. 5-6).

Відповідно до Додаткового договору № 1 від 09 жовтня 2012 року укладеного між КС «АЙ ДАР» та ОСОБА_2, останній отримав перший транш за договором кредиту № 60 12к від 09 жовтня 2012 року в розмірі 94 500 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,2137 % від суми залишку кредиту, за кожен день користування кредитом, що підтверджується видатковим касовим ордером № 554 від 09 жовтня 2012 року (а.с. 7,12).

Відповідно до Додаткового договору № 2 від 06 листопада 2012 року, укладеного між КС «АЙ ДАР» та ОСОБА_2, останній отримав черговий транш за договором кредиту № 60 12к від 09 жовтня 2012 року в розмірі 50 000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,2137 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, що підтверджується видатковим касовим ордером № 612 від 06 листопада 2012 року (а.с. 8,13).

Відповідно до Додаткового договору № 3 від 07 березня 2013 року укладеного між КС «АЙ ДАР» та ОСОБА_2, останній отримав черговий транш за договором кредиту № 60 12к від 09 жовтня 2012 року в розмірі 4 500 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,2137 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, що підтверджується видатковим касовим ордером № 124 від 07 березня 2013 року (а.с. 9,14).

Відповідно до Додаткового договору № 4 від 09 жовтня 2013 року укладеного між КС «АЙ ДАР» та ОСОБА_2, останній отримав черговий транш за договором кредиту № 60 12к від 09 жовтня 2012 року в розмірі 8 000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,16438 % від суми залишку кредиту, за кожен день користування кредитом, що підтверджується видатковим касовим ордером № 520 від 09 жовтня 2013 року (а.с. 10,15).

Згідно п.2.1 кредитного Договору № 60 12к від 09.10.2012 року кредит надається строком на 18 фактичних місяців від дня отримання позичальником усієї суми кредиту або першого траншу за кредитом. Пунктом 2.3. Договору передбачено, що позичальник зобовязується повернути кредитодавцю фактично отримані суми кредиту та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1. Договору. З п.3.1. Договору вбачається, що плата за користування кредитом (проценти) становить 0,2137% за день від загальної суми щоденного залишку заборгованості позичальника по кредиту в рамках кредитної лінії плюс один відсоток від суми кредиту, який сплачується авансово в день отримання кредиту. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що за порушення визначеного графіком терміну повернення отриманого кредиту та прострочення сплати суми процентів за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю пеню у розмірі 1 (одного) проценту від загальної суми неповернутого кредиту за кожен день прострочення виконання (фактично 365 % річних).

Згідно договору поруки № 60 12к від 09 жовтня 2012 року ОСОБА_5 взяла на себе обовязок відповідати за зобовязанням ОСОБА_2, що випливають із Договору кредиту № 60 12к від 09 жовтня 2012 року. (а.с. 11).

Згідно п. 4.1. наведений договір поруки вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами умов Даного Договору.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору та Закону.

Згідно ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно розрахунку суми боргу, представленої позивачем, заборгованість відповідачів по договору кредиту та додатковим договорам № 1,2,3,4 до нього, враховуючи зміну позовних вимог, становить 811831,01 гривня (а.с.50).

Суд погоджується з твердженнями представника позивача за первісним позовом, з приводу порушень відповідачами взятих на себе при укладенні договорів (кредиту та поруки) зобовязань, щодо неповернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом, а як наслідок прострочення грошового зобовязання і з нарахуванням індексу інфляції за відповідний період, за невиконання (неналежне виконання) умов договору, однак вважає, що розмір заборгованості існує у меншому, ніж передбачено у розрахунках заборгованості позивача розмірах, а також приходить до переконання в тому, що встановлений судом розмір реальної заборгованості має бути стягнутий виключно з відповідача ОСОБА_2, оскільки договір поруки №60 12к від 09 жовтня 2012 року, що укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_5 є припиненим в силу закону, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.4ст.559 ЦК Українипорука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів,що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до ч.4ст.559 ЦКпорука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зіст.526 ЦКзобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.1) про його дію до повного виконання боржником своїх зобовязань перед кредитором за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Отже, порука це строкове зобовязання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

У кредитному договорі строк виконання основного зобовязання чітко визначений строк повного погашення кредиту є 09 квітня 2014 року.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя (постанова Верховного суду України від 17.09.2014 року у справі № 6-6 цс 14).

Тому, навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Оскільки, зобовязання ОСОБА_5 за договором поруки №60-12к від 09.10.2012 року є припиненим по завершенню шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобовязання, а саме з 10 жовтня 2014 року, в силу Закону, а отже і договір поруки суд визнає припиненим. Як наслідок, позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором кредиту №60-12к від 09.10.2012 року з ОСОБА_5, як поручителя задоволенню не підлягають.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог, приходить до висновку, що позичальник неналежним чином виконував зобов'язання, існує порушення прав позивача, яке підлягає відновленню. При цьому, визначаючись щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, суд враховує, що заборгованість по тілу кредиту в розмірі 135920,28 грн. сторонами визнається, не оспорюється, а тому вказана сума заборгованості підлягає стягненню.

Щодо стягнення заборгованості по відсотках в розмірі 96313,23 грн., то слід зазначити, що згідно ч.ч. 1, 4ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1ст.252 ЦК Українистрок визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Як вбачається, кредит надався по 09 квітня 2014 року, разом з тим, суд звертає увагу на те, що сторони при укладенні договору передбачили (досягли домовленості), що проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту. (останнє речення п. 3.1. Договору, а.с.5).

Таким чином сторони домовились про можливість нарахування процентів за передбаченою Договором (додатковими Договорами) відсотковою ставкою, поза межами дії кредитного Договору (після 09.04.2014 року), як додаткову гарантію кредитодавцю за неналежне виконання позичальником взятих на себе зобовязань з повернення кредиту.

З карточки платежів по гривневій кредитній лінії до Договору кредиту №60-12к від 09.10.2012 року вбачається, що останній платіж по кредиту ОСОБА_2 внесено 24.01.2014 року в сумі 7582,00 гривні. Станом на 30.03.2015 року боржнику ОСОБА_2 нараховано проценти за користування кредитним коштами в розмірі 96313, 23 грн., які також підлягають до стягнення, оскільки проценти нараховані за фактичне число календарних днів користування кредитом (за умовами Договору п. 3.1.) та відповідно в межах позовних вимог. Представники ОСОБА_2 в судових дебатах також визнали вказаний розмір заборгованості позичальника по відсоткам, а тому вказаний розмір заборгованості в силу ст. 61 ЦПК України також не підлягає доказуванню. (а.с. 16 17).

Згідно ч.ч.1,2 ст.509ЦПК України,зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу.

Зі змісту ч.2ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язання є договори та інші правочини. Таким чином, зобов'язання є більш ширшим поняттям ніж договір, а останній являється лише однією із підстав виникнення зобов'язання.

Згідност.599 ЦК Українизобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України визначається, що зобов'язання повинно бути виконано у встановлений строк його виконання.

Відповідно дост. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків, сплата неустойки.

Згідно зіст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно дост. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Таким чином, суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення вимогу позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції в розмірі 97080,51 гривень. Ззаначений розмір інфляційних втрат сторонами не оспорюється.

Згідно ст.ст. 546, 548, 550 ЦК України виконання зобовязань може забезпечуватись зокрема й неустойкою; виконання зобовязання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом; право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобовязання.

Згідно п.6.1. Договору кредиту №6012к від 09 жовтня 2012 року, за порушення визначеного графіком терміну повернення отриманого кредиту та прострочення сплати суми процентів за користування кредитом Позичальник сплачує Кредитодавцю пеню у розмірі 1% від загальної суми неповернутого кредиту за кожен день прострочення виконання.

У цьому звязку позивачем нараховано неустойку з 10.04.2014 року по 30.03.2015 року в сумі 482 516,99 грн.

За результатами розгляду справи, суд прийшов до висновку, що в частині стягнення зазначеної суми пені з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача слід відмовити, а зустрічний позов про визнання п. 6.1. кредитного Договору № 60 12к від 09 жовтня 2012 року задовольнити в повному обсязі, з наступних підстав.

Кредитні кошти надавалися ОСОБА_2 на споживчі цілі, тому на спірні правовідносини поширюється діяЗакону України «Про захист прав споживачів».

Конституційний Суд України у своєму Рішенні № 15 рп/2011 від 10 листопада 2011 року у справі у справі N 1-26/2011 дійшов висновку, що положення Закону «Про захист прав споживачів», які є предметом офіційного тлумачення у справі (які просить застосувати до правовідносин, що склались між сторонами позивач за зустрічним позовом), спрямовані на захист прав споживачів кредитних послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою. Тому, зокрема й вказані положення закону у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що до правовідносин, що склались між позивачем та відповідачем, норми Закону України «Про захист прав споживачів» слід застосовувати в системному звязку з нормами Цивільного кодексу України, що врегульовують спірні правовідносини.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційний суд України в своєму рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 наголосив, що згідно з частиною другою статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 Кодексу).

Як зазначено в положеннях пунктів 22, 23 статті 1, частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами (далі - Закон про захист прав споживачів) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Кодексом також передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

Таким чином, правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов'язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Які умови є несправедливими, визначає ч.3 ст. 18 цього Закону. Зокрема, несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону).

Конституційний Суд України також зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем неустойки (штрафу, пені) за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року N 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважив Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Таким чином, умови договору кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Як встановлено судом, згідно з п. 6.1. Договором кредиту від 09 жовтня 2012 року за порушення визначеного графіком терміну повернення отриманого кредиту та прострочення сплати суми процентів за користування кредитом Позичальник сплачує Кредитодавцю пеню у розмірі 1% від загальної суми неповернутого кредиту за кожен день прострочення виконання. Зазначена умова договору фактично встановлює річну процентну ставку у розмірі 365% у разі прострочення виконання зобов»язання та не відповідає критерію встановленому п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону (щодо справедливості умови договору), та відповідно перевищує розумну межу плати за послугу, що встановлена Законом.

У цьому звязку суд зважає на те, що умова Договору кредиту, встановлена п.6.1 щодо відповідальності позичальника у разі прострочення ним виконання зобовязання у виді стягнення пені у розмірі 1 % від загальної суми неповернутого кредиту за кожен день прострочення виконання є несправедливою, оскільки за таких обставин, всупереч принципу добросовісності, така умова договору створює істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, та входить в пряму суперечність з ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема в частині встановлення в договорі вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.

Таким чином, п.6.1 договору кредиту, що встановлює стягнення пені у розмірі 1 % від загальної суми неповернутого кредиту за кожен день прострочення виконання, не відповідає передбаченим п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч.1,2 ст. 627 ЦК України, щодо базових засад цивільно правових відносин: добросовісності, розумності та справедливості, оскільки встановлення такого розміру цивільної відповідальності в даному випадку є явно завищеною (встановлення такого виду додаткової відповідальності суперечить правовій природі пені як виду неустойки). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові кошти як неустойку (штраф, пеня) спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобовязання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Вказане узгоджується з Рішенням КСУ від 11.07.2013 року № 7 рп/2013.

Як передбачено ст.215 ЦК України, підставою визнання недійсності правочину є недодержання стороною на момент його вчинення вимог, встановлених ст.203 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положення договору, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 1ст. 217 ЦК Українинедійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що зустрічний позов щодо визнання п. 6.1 Договору кредиту недійсним, слід задовольнити, зазначений пункт 6.1 Договору кредиту відповідно визнати недійсним.

На підставі викладеного, в задоволенні позовної вимоги первісного позивача щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 пені в розмірі 482516,99 гривень, нарахованої на підставі п.6.1 Договору кредиту, слід відмовити в повному обсязі, оскільки зазначена неустойка нарахована кредитором на підставі пункту договору, що визнаний судом недійсним.

Таким чином, суд встановлює розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача за Договором кредиту №60-12к від 09.10.2012 року у відповідних розмірах:

-135920,28 гривень (сума неповернутого тіла кредиту);

-96313,23 гривень (проценти за користування кредитом);

-97080,51 гривень (втрати від інфляції).

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, за користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи те, що первісний позов на користь позивача задовольняється частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у виді судового збору у розмірі 3293, 14 грн., в іншій частині судові витрати підлягають залишенню за позивачем.

Також, враховуючи те, що зустрічний позов задоволено судом в повному обсязі, тому з відповідача за зустрічним позовом КС «АЙ-ДАР» на користь позивача за зустрічним позовом підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 243 грн. 60 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3,11,203,215,217,251-252,509,526,530,546,548-551,599,610-611,625,627,629,631,1054 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, 123, 212-218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Кредитної спілки «АЙ-ДАР», код ЄДРПОУ 33802046, адреса: м. Вінниця, вул. Червонохрестівська, 4 к.5, заборгованість за договором кредиту №60-12к від 09.10.2012 року в наступному розмірі: 135920,28 гривень (сума неповернутого тіла кредиту); 96313,23 гривень (проценти за користування кредитом); 97080,51 гривень (втрати від інфляції).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Визнати недійсним пункт 6.1 Договору кредиту №60-12к, укладеного 09.10.2012 року між Кредитною спілкою «АЙ-ДАР» та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Кредитної спілки «АЙ-ДАР», код ЄДРПОУ 33802046, адреса: м. Вінниця, вул. Червонохрестівська, 4 к.5, судові витрати у виді судового збору в розмірі 3293, 14 грн.

Стягнути з Кредитної спілки «АЙ-ДАР», код ЄДРПОУ 33802046, адреса: м. Вінниця, вул. Червонохрестівська, 4 к.5, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), судові витрати у виді судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Вінницький міський суд Вінницької області.

Суддя: