Рішення № 52205675, 12.10.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/11041/15-ц Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 5 Доповідач Широкова Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Широкової Л.В.,

суддів Талько О.Б., Худякова А.М.,

при секретарі судового

засідання Ходаківській О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 серпня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен банк Аваль») про визнання права власності на майно, визнання договору дарування недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на ? частину нежилого приміщення магазину промислових товарів «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А») по АДРЕСА_1, про визнання недійсним договору дарування частини вказаного майна та земельної ділянки від 15.09.2003 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та витребування від останнього у її власність частину вищевказаного магазину.

Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що між нею та ОСОБА_4 було укладено договір про спільну участь та інвестування у створенні об'єкту нерухомого майна - зазначеного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», зобов'язання по якому вона виконала, тому вважала, що набула право власності на ? його частину. Проте, за договором дарування від 15.09.2003 року, ОСОБА_4 без її згоди подарував ОСОБА_5 частину вказаного нерухомого майна та земельної ділянки площею 500 кв.м. по АДРЕСА_1. Крім того, між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_4, також без її згоди, був укладений договір іпотеки щодо спірного нерухомого майна, чим були порушені її права співвласника, відтак просила суд задовольнити позов.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 11 серпня 2015 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину (50%) нежилого приміщення магазину промислових товарів «ІНФОРМАЦІЯ_1» (літ. «А»), загальною площею 163,0 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1. Визнано недійсним договір дарування частини магазину та земельної ділянки від 15 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 3487. Витребувано від ОСОБА_5 у власність ОСОБА_3 частину зазначеного магазину. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен банк Аваль» просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду прийняте з порушенням ст. 213 ЦПК України, є незаконним та необґрунтованим.

Апелянт зазначає, що ОСОБА_3 не надано належних доказів про виділення спірного приміщення в натурі, передання їй приміщень, які становлять ? частину від загальної площі нерухомого майна та правовстановлюючого документу за яким остання набула право власності на вказану частку. Крім того, на думку апелянта, судом не встановлено які саме об'єкти входили до складу магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Вказує, що договір про спільну участь та інвестування об'єкту від 22.02.2001 року і акт про виконання вказаного договору не є правочинами, які передбачають перехід права власності на спірне майно.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачка набула право власності на частку у спірному майні з огляду на таке.

Кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим. Об'єктом такого позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Як зазначено у ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (ст. 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (ст. 5 ЦК).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 22.02.2001 року був укладений договір № 1 про спільну участь та інвестування у створенні (реконструкції) об'єкту нерухомого майна (а.с.13,14).

За умовами вказаного договору ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання здійснити фінансування будівництва (реконструкції) нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 та робіт з благоустрою території біля вказаного приміщення, а ОСОБА_4 повинен здати в експлуатацію об'єкт нерухомого майна та передати позивачу у власність 50 % ідеальної долі даного майна.

Земельна ділянка, на якій знаходиться спірне майно належить ОСОБА_4 згідно державного акту на право приватної власності на землю № 5690 від 19.07.2000 року (а.с.33).

20.12.2002 року між позивачем та відповідачем було укладено акт про виконання вищезазначеного договору, який є підставою набуття ОСОБА_3 права власності на 50 % вказаного магазину (а.с.15).

Право власності на частину спірного приміщення магазину ОСОБА_3 набуто відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 128 ЦК УРСР, який діяв на той час.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_3, згідно договору, укладеного між сторонами, є інвестором та з огляду положень ч. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» в редакції, чинній на час здійснення правовідносин між позивачем та ОСОБА_4, має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи інвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_3 виконала свої зобов'язання за інвестиційною угодою, провівши фінансування об'єкта будівництва (а.с.16-31), тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт.

ОСОБА_4 15.09.2003 року подарував вищевказане спірне нежитлове приміщення ОСОБА_5 в тому числі і частину об'єкта нерухомості, яку повністю профінансувала ОСОБА_3 (а.с.69).

Передаючи у дарунок зазначені майнові права на вищевказане приміщення та земельну ділянку 500 кв. м. по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 у порушення ч. 1 ст. 358 ЦК України, не отримав згоди у інвестора ОСОБА_3

Відтак, суд дійшов правильного висновку, що зазначений договір не відповідає вимогам закону та порушує права позивачки і вона, як власник, має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним відповідно до ст. 387 ЦК України.

При цьому суду першої інстанції слід було визнавати вказаний правочин лише в ? частині, оскільки ОСОБА_4, розпорядившись своєю часткою у спірному майні, вимог чинного законодавства не порушив. Відтак, рішення суду в цій частині слід змінити, визнавши спірний правочин недійсним лише в ? частині.

Із матеріалів справи вбачається, що 14.12.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачами укладено договір іпотеки для забезпечення вимог банку, що виникли з кредитного договору № Z012/110/838 від 13.12.2007 року, предметом якого є магазин промислових товарів «ІНФОРМАЦІЯ_1», про укладення якого позивачка дізналася з листа від 15.04.2015 року, яким ОСОБА_4 повідомив її, що за вищевказаним договором спірний магазин було передано в іпотеку. Відтак, підстав вважати, що ОСОБА_7 в порушення передбаченого чинним законодавством строку звернулась до суду немає. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції заяв від сторін про застосування строків позовної давності до суду не надходило.

Інші доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», висловлену в ході розгляду справи і полягають в переоцінці доказів, які належним чином перевірені і оцінені судом першої інстанції і не доводять порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 серпня 2015 року змінити, визнавши недійсним договір дарування магазину та земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 15 вересня 2003 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсарем В.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 3487 в ? частині.

У решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: