Рішення № 52203429, 05.10.2015, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2015 р.Справа № 924/989/15

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О., розглянувши матеріали

за позовом Прокурора Красилівського району Хмельницької області м. Красилів в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації м.Хмельницький

до 1. Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області м.Красилів Хмельницької області

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м.Красилів Хмельницької області

3. Красилівського районного управління юстиції в особі Реєстраційної служби Красилівського районного управління юстиції м. Красилів Хмельницької області

про 1. Визнання недійсним договору оренди земельної ділянки водного фонду від 01.04.2006р.

2. Визнання недійсною додаткової угоди від 19.03.2010р.

3. Скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки водного фонду від 01.04.2006р. та додаткової угоди від 19.03.2010р.

4. Зобов'язання повернути земельну ділянку водного фонду площею 36,1553 га у державну власність

Представники сторін:

позивач: не з'явився

відповідач 1: ОСОБА_2 - представник за довіреністю №45/03-1496/2015 від 02.06.2015р.

відповідач 2: ОСОБА_3 - представник за довіреністю від 04.08.2015р.

відповідач 3: ОСОБА_4 - представник за довіреністю № 01-01-16/12/237 від 15.05.2015р.

від прокуратури: ОСОБА_5 - прокурор відділу прокуратури Хмельницької області, посвідчення № 033154 від 24.04.2015р.

В судовому засіданні відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: розпорядженням голови Красилівської РДА №73/2006-р від 18.02.2006р. ФОП ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на оренду земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб та відпочинку, площею 31,8720 га, що розташована за межами населеного пункту с. Заставки Заставківської сільської ради Красилівського району. 29.03.2006р. головою Красилівської РДА видано розпорядження №146/2006-р, яким ФОП ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку водного фонду строком на 5 років для рибогосподарських потреб. На підставі вказаного розпорядження укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. Додатковою угодою від 19.03.2010р. внесено зміни щодо строку дії договору, який вважається укладеним на 25 років з переважним правом поновлення його на новий строк. Крім того, внесені зміни у частині нормативно-грошової оцінки, яка згідно додаткової угоди становить 641744,54 грн. Прокурор вважає, що договір оренди від 01.04.2006р. та додаткова угода від 19.03.2010р. укладені з порушенням законодавства та підлягають скасуванню. Так, прокурор вказує, що земельні ділянки для рибогосподарських потреб у власність або у користування мають надаватись обласними державними адміністраціями відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України. Крім того, Красилівською РДА не видавалось розпорядження, на підставі якого було укладено додаткову угоду від 19.03.2010р. Також прокурор зазначає, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки водного фонду, яка перебуває в користуванні на умовах оренди у ФОП ОСОБА_1, не проводилася. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду площею 31,8720 га, не розроблявся. Таким чином, спірний договір та додаткова угода укладені з порушенням вимог ст.ст. 17, 122 ЗК України, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", ст. 50 Закону України "Про землеустрій", тому мають бути визнані недійсними.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив.

Прокурор позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача 1 позовні вимоги повністю визнає. У відзиві зазначає, що договір оренди земельної ділянки водного фонду від 01.04.2006р. та додаткова угода до нього від 19.03.2010р. укладені з порушенням вимог ст.ст. 17,122 Земельного кодексу України, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", ст. 50 Закону України "Про землеустрій", а тому мають бути визнані недійсними.

Відповідач 2 проти задоволення позову заперечує. У відзиві на позовну заяву вказує, що спірний договір оренди та додаткова угода були укладені відповідно до вимог чинного законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин. Зазначає, що на підставі розпорядження Красилівської РДА від 18.02.2006р. відповідачем 2 було виготовлено технічну документацію, яка затверджена розпорядженням Красилівської РДА. Посилання прокурора на те, що розпорядження прийнято з порушення вимог ст.ст. 122, 123 Земельного кодексу України, вважає безпідставними, оскільки вказані статті в редакції чинній на дату видання розпорядження від 29.03.2006р., регулювали повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування, а також порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам, тобто не розповсюджувалися на спірні правовідносини (оренду). Також згідно з положеннями ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та роз'ясненнями Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", для поновлення договору оренди земельної ділянки, належної до комунальної або державної власності, не є необхідними прийняття її власником відповідного рішення. Додатково в обґрунтування своїх заперечень відповідач 2 посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії".

Представник відповідача 3 позов в частині позовних вимог щодо скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього не визнає. У письмових запереченнях зазначає, що договір оренди земельної ділянки водного фонду Заставківської сільської ради від 01.04.2006р. був зареєстрований у Красилівському районному відділі Центру ДЗК в червні 2006 року за №040675600001. Державна реєстраційна служба жодного рішення про державну реєстрацію вищевказаного договору не приймала, а, отже, належним відповідачем у цій справі стосовно позовної вимоги про скасування державної реєстрації договору оренди є відділ Держземагенства у Красилівському районі, а не реєстраційна служба Красилівського районного управління юстиції. Також вказує, що у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди державний реєстратор на підставі рішення суду, самостійно, без відповідного рішення суду про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору, за заявою зацікавленої особи, переносить у державний реєстр прав запис про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього, та вносить запис про скасування державної реєстрації прав.

Судом під час розгляду матеріалів справи встановлено наступне:

Розпорядженням голови Красилівської районної державної адміністрації №73/2006-р від 18.02.2006р. фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на оренду земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб та відпочинку, площею 31,8720 га, що розташована за межами населеного пункту с. Заставки і перебуває в державній власності.

29.03.2006р. головою Красилівської РДА видано розпорядження №146/2006-р, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на оренду земельної ділянки водного фонду ФОП ОСОБА_1 та передано в оренду останньому земельну ділянку водного фонду строком на 5 років для рибогосподарських потреб та відпочинку, площею 36,1553, що розташована за межами населеного пункту с.Заставки.

На підставі вищевказаного розпорядження 01.04.2006р. між Красилівською районною державною адміністрацією (далі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду Заставківської сільської ради, згідно п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться за межами населеного пункту Заставківської сільської ради.

Відповідно до п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка водного фонду загальною площею 36,1553 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки 511 706,14 грн. (п. 5 договору).

Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк (п. 8 договору).

Відповідно до п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: у грошовій формі у розмірі 0,6 % від грошової оцінки землі в сумі 3070,24 грн. в рік на період вкладення інвестицій. В подальшому орендна плата може бути збільшена до прийнятого по району рівня.

Земельна ділянка передається в оренду для риборозведення, організації відпочинку населення та любительського лову риби. Цільове призначення земельної ділянки: риборозведення (п.п. 15, 16 договору).

Згідно п. 18 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Договір підписаний, скріплений печатками сторін та зареєстрований у Красилівському районному відділі центру ДЗК, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.06.2006р. за №040675600001.

01.04.2006р. згідно акту передачі - прийому земельної ділянки водного фонду Заставківської сільської ради, орендодавець передав, а орендар прийняв згідно договору оренди земельну ділянку водного фонду, площею 36,1553 га.

19.03.2010р. між Красилівською районною державною адміністрацією (далі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар) укладено додаткову угоду про зміну договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006р., згідно п. 1 якого орендодавець та орендар погодилися змінити і доповнити договір оренди земельної ділянки від 01.04.2006р., зокрема, виклали п.п. 2.1, 2.4, 8, 9 в наступній редакції: "2.1 В оренду передається земельна ділянка загальною площею 36,1553 га, у тому числі: під водним дзеркалом 36,1553 га (при нормальному підпірному рівні), прибережними захисними смугами - га, під гідротехнічними спорудами - га, сіножатями - га, болотами - га, пасовищами - га, рілля - га, меліоровані - га.

2.4. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 641 744,54 грн.

8. Договір укладено на 25 років (п. 8 договору).

9 Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та в розмірі 1,0% від грошової оцінки землі в сумі 6417,45 грн. в рік."

Інші умови вищевказаного договору, не змінені цією угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше, і сторони підтверджують їх обов'язковість для себе (п. 4 додаткової угоди).

Вважаючи, що договір оренди землі від 01.04.2006р. не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки був укладений на підставі розпорядження, прийнятого Красилівською РДА з перевищенням повноважень, без проведення нормативної грошової оцінки землі, розроблення проекту відведення, прокурор звернувся до суду із даним позовом. Також прокурор вважає, що додаткова угода до спірного договору від 19.03.2010р. суперечить законодавству, оскільки укладена без прийняття відповідного розпорядження Красилівської РДА.

На підтвердження позовних вимог прокурором подано в матеріали справи листи Красилівської РДА №46/08-43-1431/2015 від 26.05.2015р, № 46/08-43-1549/2015 від 08.06.2015р., із змісту яких вбачається, що технічна документація на спірну земельну ділянку водного фонду у райдержадміністрації відсутня, а додаткова угода до договору оренди землі укладалась без прийняття відповідного розпорядження Красилівською РДА; акт обстеження земельної ділянки від 16.04.2015р., листи відділу Держземагенства у Красилівському районі Хмельницької області №10-2213-0.3-1773/2-15 від 03.06.2015р., №10-2213-0.3-1904/2-15 від 17.06.2015р., в яких повідомлено, що технічна документація на спірну земельну ділянку водного фонду відсутня, її нормативна грошова оцінка не проводилася, проект землеустрою не розроблявся, хоча його розробка була обовязковою у звязку із тим, що не були сформовані межі спірної земельної ділянки.

На підтвердження своїх заперечень, викладених у відзиві на позов, відповідачем 2 подано в матеріали справи належним чином завірену копію технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ФОП ОСОБА_1 під ставом, що знаходиться за межами населеного пункту с.Заставки, яка була погоджена Красилівським районним відділом земельних ресурсів (висновок № 628 від 07.04.2006р.), технічну документацію по нормативній грошовій оцінці земель водного фонду ФОП ОСОБА_1, погоджену Красилівським районним відділом земельних ресурсів (висновок від 07.04.2006р.) та Красилівським районним відділом архітектури та містобудування (висновок від 10.04.2006р.). При цьому пунктом 2 висновку районного відділу земельних ресурсів визначено, що після затвердження у встановленому порядку, матеріали грошової оцінки запроваджуються у виробництво. Також відповідачем 2 долучено до справи звіт про експертну грошову оцінку гідротехнічної споруди, технічний паспорт ставка, дозвіл № 607 на спеціальне водокористування.

Аналізуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, судом до уваги приймається наступне:

За приписами статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Законом України "Про місцеві державні адміністрації" визначено організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій та статтею 13 встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань, в тому числі, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до статті 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з приписами частини 3 статті 122 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття Красилівською РДА розпорядження від 29.03.2006р. № 146/2006-р), районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Частиною 4 цієї норми передбачено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Таким чином, на момент прийняття розпорядження від 29.03.2006р. № 146/2006-р, а також і на момент укладення спірного договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006р. положення ст.122 ЗК України (в редакції, яка діяла по 14.10.2008р.) регулювали порядок надання земельних ділянок в постійне користування.

Відповідно до ст.ст. 92, 93 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою. Оренда може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.

Оскільки предметом розпорядження від 29.03.2006р. № 146/2006-р є надання в оренду земельної ділянки, то при прийнятті вказаного розпорядження положення статті 122 ЗК України не підлягали застосуванню.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на момент винесення райдержадміністрацією розпорядження від 29.03.2006р. № 146/2006-р) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Наведене свідчить, що законодавство, яке було чинним на момент прийняття розпорядження від 29.03.2006р. № 146/2006-р та укладення договору оренди від 01.04.2006р., не встановлювало розмежування повноважень обласних та районних державних адміністрацій щодо передачі в оренду земельних ділянок залежно від цільового призначення земель.

Тому посилання прокурора на порушення ст. 122 ЗК України при прийнятті розпорядження від 29.03.2006р. № 146/2006-р є безпідставним.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про землеустрій" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2. Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли: земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення; земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів).

Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 10 вищевказаного Порядку визначено, що погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства.

Як вбачається із змісту листа відділу Держземагенства у Красилівському районі Хмельницької області №10-2213-0.3-1904/2-15 від 17.06.2015р. при передачі земельної ділянки в оренду відповідачу 2 межі вказаної земельної ділянки не були сформовані. Доказів на спростування вказаного в матеріали справи не подано.

Крім того, судом приймається до уваги, що розпорядженням голови Красилівської районної державної адміністрації №73/2006-р від 18.02.2006р. фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на оренду земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб та відпочинку, площею 31,8720 га. А згідно розпорядження Красилівської РДА №146/2006-р від 29.03.2006р. ФОП ОСОБА_1 було передано в оренду земельну ділянку водного фонду площею 36,1553 га, що також свідчить про відсутність визначених меж земельної ділянки.

Отже, при передачі спірної земельної ділянки в оренду ФОП ОСОБА_1 розроблення проекту відведення земельної ділянки було обовязковим.

Однак, всупереч вищевказаним нормам спірна земельна ділянка була передана в оренду відповідачу 2 без розроблення проекту відведення, що суперечить приписам ст. 50 Закону України "Про землеустрій", Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 677.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. ст. 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 вищевказаного Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Статтею 1 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 ст. 13 цього Закону визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Зокрема, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Тобто законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України в постановах від 8 квітня 2015 року у справі № 3-41гс15, від 20 травня 2015 року у справі № 3-70гс15, від 01 липня 2015 року у справі №3-297гс15, від 01 липня 2015 року у справі № 3-298гс15.

З вищенаведених положень вбачається, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством; дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 Цивільного кодексу України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин. Порушення цього порядку суперечить частині 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель".

Згідно з ч.3 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 вказаного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а також звіти з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу підлягають державній експертизі відповідно до закону (ст. 21 Закону України "Про оцінку земель").

Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст. 23 Закону України "Про оцінку земель").

Приписами ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" передбачено, що обов'язковій державній експертизі підлягає, зокрема, технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а також звіти з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Однак, всупереч зазначеним нормам технічна документація ФОП ОСОБА_1 по нормативній грошовій оцінці земель водного фонду не затверджувалась у встановленому законом порядку. Також в матеріалах справи відсутній висновок державної експертизи вказаної документації та витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, виданий відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Отже, вказана документація не може вважатись належним доказом проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Укладення договору оренди від 01.04.2006р. із визначенням орендної плати без проведеної у встановленому законом порядку нормативної грошової оцінки суперечить приписам чинного законодавства. Тому даний договір не відповідає приписам ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Також суд вважає обґрунтованими доводи прокурора з приводу того, що укладенню додаткової угоди від 19.03.2010р. мало передувати прийняття органом виконавчої влади відповідного розпорядження.

Так, згідно ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірної додаткової угоди) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Пунктом 2.17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Зокрема, слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Отже, укладення між відповідачами додаткової угоди від 19.03.2010р. без прийняття відповідного розпорядження уповноваженим органом виконавчої влади суперечить приписам ст.33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення додаткової угоди).

Додатково судом також враховується, що на момент укладення спірної додаткової угоди стаття 122 Земельного кодексу України діяла в редакції, яка регулювала повноваження органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Так, відповідно до ч.3 вказаної статті районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а)сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Частиною 4 зазначеної статті передбачено, що обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

За змістом постанови Верховної ОСОБА_6 України від 14.01.2000 № 1390 "Про Концепцію розвитку водного господарства України" водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості.

Отже, поняття "водне господарство" та "рибне господарство" не є тотожними. Вказана правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 24.02.2015р. у справі №913/1086/14.

Тому передача спірної земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів Заставківської сільської ради для рибогосподарських потреб, на момент укладення спірної додаткової угоди належала до повноважень Хмельницької обласної державної адміністрації.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 , 6 ст.203 цього кодексу. Частина 1 ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом в ході розгляду справи встановлено, що договір оренди земельної ділянки водного фонду від 01.04.2006р. та додаткова угода від 19.03.2010р. не відповідають приписам чинного законодавства, тому позовні вимоги про визнання їх недійсними є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

При цьому судом враховується, що оскільки зобов'язання за договором оренди може бути припинено лише на майбутнє, в зв'язку з неможливістю повернення одержаного за ним, то договір та додаткова угода підлягають визнанню недійсними з припиненням зобов'язань за ними лише на майбутнє, що відповідає п. 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

З огляду на усунення в судовому порядку обставини (визнання недійсним договору оренди та додаткової угоди до нього), в силу дії якої спірна земельна ділянка перебувала в користуванні у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, суд вважає, що позовні вимоги прокурора в частині зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку Хмельницькій обласній державній адміністрації, до компетенції якої віднесено розпорядження зазначеними земельними ділянками для рибогосподарських потреб, є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання відповідача 2 на рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. "Стретч проти Сполученого Кололівства" судом до уваги не приймаються з огляду на наступне

За змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Зазначеним вище рішенням Європейського суду з права людини також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже, визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі 6-92цс13.

У даній справі звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу у користування земельної ділянки, яка відповідно до ст. 13 Конституції України є об'єктом права власності Українського народу, та повернення вказаної земельної ділянки у державну власність, оскільки остання була передана в користування відповідачу 2 з порушенням встановленого законом порядку.

Судом враховується, що в даній господарській справі порушення закону допущено не лише державним органом, а й суб'єктом господарювання, оскільки замовником технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель водного фонду виступав ФОП ОСОБА_1, який в силу ст.68 Конституції України мав бути обізнаним про порядок проведення та оформлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки з метою забезпечення правильного визначення розміру орендної плати. При цьому для визнання договору недійсним не має значення, чи вважали, чи не вважали його сторони свої дії такими, що відповідають положенням закону, оскільки останній не пов'язує можливість визнання даного договору недійсним з усвідомленням сторонами протиправності своїх дій.

Дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового (в тому числі договірного) врегулювання, що виключає невизначеність у правовідносинах сторін, безпосередньо належить до інтересів держави (аналогічна позиція в постанові Вищого господарського суду України від 02.12.2014р. у справі №916/2287/14).

Отже, суд дійшов висновку що позовні вимоги прокурора є правомірними і заявлені з дотриманням справедливого балансу між інтересами держави, за захистом яких він звернувся із зазначеним позовом, та правами відповідачів.

Що ж стосується позовних вимог, заявлених прокурором до відповідача 3 щодо скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки водного фонду від 01.04.2006р. та додаткової угоди від 19.03.2010р., то судом приймається до уваги наступне.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, повязаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" передбачено, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах

а) про оскарження нормативно-правових актів, ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність;

б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, у сфері господарювання;

в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління;

г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 5 ст. 3 вищевказаного Закону визначено, що державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав.

Систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень"), в тому числі і реєстраційна служба Красилівського районного управління юстиції

Отже, зважаючи на вищевикладені положення законодавства, Реєстраційна служба Красиліського районного управління юстиції у правовідносинах щодо вчинення оспорюваних дій є суб'єктом владних повноважень - органом державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, а спори, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень управлінських функцій, не є підвідомчими господарським судам (аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі №906/1415/14 від 09.07.2015р., постанові Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 906/26/15 від 08.06.2015р.).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

З огляду на зазначене, провадження у справі в частині позовних вимог прокурора Красилівського району Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації до Красилівського районного управління юстиції в особі Реєстраційної служби Красилівського районного управління юстиції про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки водного фонду від 01.04.2006р. та додаткової угоди від 19.03.2010р. належить припинити.

Розподіл судових витрат по справі здійснюється з врахуванням ст. 49 ГПК України та положень Закону України "Про судовий збір" із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015р.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Прокурора Красилівського району Хмельницької області м. Красилів в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації м. Хмельницький до 1.Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області м. Красилів Хмельницької області, 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м.Красилів Хмельницької області, 3. Красилівського районного управління юстиції в особі Реєстраційної служби Красилівського районного управління юстиції м. Красилів Хмельницької області про 1.Визнання недійсним договору оренди земельної ділянки водного фонду від 01.04.2006р., 2.Визнання недійсною додаткової угоди від 19.03.2010р., 3. Скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки водного фонду від 01.04.2006р. та додаткової угоди від 19.03.2010р., 4. Зобов'язання повернути земельну ділянку водного фонду площею 36,1553 га у державну власність задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки водного фонду від 01.04.2006р., укладений між Красилівською районною державною адміністрацією Хмельницької області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, з припиненням його дії на майбутнє.

Визнати недійсною додаткову угоду від 19.03.2010р., укладену між Красилівською районною державною адміністрацією Хмельницької області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, з припиненням її дії на майбутнє.

Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (Хмельницька обл., м.Красилів, вул.Булаєнка, 6, код НОМЕР_1) повернути земельну ділянку водного фонду площею 36,1553 га Хмельницькій обласній державній адміністрації (м.Хмельницький, майдан Незалежності, ОСОБА_6, код 22985083).

Видати наказ.

Провадження за позовом прокурора Красилівського району Хмельницької області м.Красилів в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації м.Хмельницький до Красилівського районного управління юстиції в особі Реєстраційної служби Красилівського районного управління юстиції м. Красилів Хмельницької області про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки водного фонду від 01.04.2006р. та додаткової угоди від 19.03.2010р. припинити.

Стягнути з Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області (Хмельницька обл., м. Красилів, пл.Незалежності, 2, код 21326527) в дохід Державного бюджету України (по коду класифікації доходів бюджету 22030001, рахунок отримувача 31218206783002, отримувач коштів УДКСУ у м.Хмельницькому, код ЄДРПОУ отримувача 38045529, банк отримувача ГУДКСУ у Хмельницькій області, МФО 815013, призначення платежу: "Судовий збір, код 03500128, пункт ставок судового збору") судовий збір в розмірі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 коп.).

Видати наказ.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Хмельницька обл., м.Красилів, вул.Булаєнка, 6, код НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України (по коду класифікації доходів бюджету 22030001, рахунок отримувача 31218206783002, отримувач коштів УДКСУ у м.Хмельницькому, код ЄДРПОУ отримувача 38045529, банк отримувача ГУДКСУ у Хмельницькій області, МФО 815013, призначення платежу: "Судовий збір, код 03500128, пункт ставок судового збору") судовий збір в розмірі 10 844,17 грн. (десять тисяч вісімсот сорок чотири гривні 17 коп.).

Видати наказ.

Повне рішення складено 09.10.2015р.

СуддяЛ.О. Субботіна

Віддрук. 7 прим. : 1 - до справи, 2 - позивачу (29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, ОСОБА_6 рад) - рекомендованим, 3 - відповідачу 1 (31000, м. Красилів, пл. Незалежності, 2) 4 - відповідачу 2 (31000, м. Красилів, вул. Булаєнка, 6 ), 5 - відповідачу 3 (м. Красилів, вул. Театральна, 1), 6- прокуратура Красилівського району (31000, м. Красилів, вул. Театральна, 4), 7 - прокуратура Хмельницької області (29000, м.Хмельницький, пров.Військоматський, 3).