Рішення № 52203199, 06.10.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.10.2015 Справа № 920/1156/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ТРИ ВЕДМЕДІ, м. Київ;

до відповідача: Колективного підприємства торгівлі КОРАЛ-1, м. Шостка

Сумської області;

про стягнення 1 109 221 грн. 17 коп.,

СУДДЯ ДЖЕПА Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 17.06.2015);

від відповідача: не прибув;

при секретарі судового засідання Куриленко О.В.

Суть спору: позивач, згідно уточнень, просить суд стягнути з відповідача 1 109 221 грн. 17 коп. заборгованості, з яких: 739 039 грн. 72 коп. основного боргу, відповідно до укладеного між сторонами Дистрибюторської угоди № 20 від 29.12.2011, 157 064 грн. 33 коп. пені, 57 513 грн. 53 коп. 20% річних, 155 603 грн. 59 коп. інфляційних втрат, а також судові витрати, повязані з розглядом справи.

29.09.2015 представником позивача подано заяву про забезпечення позову на підставі ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України шляхом заборони КПТ «Корал-1» здійснювати відчуження у будь-який спосіб та/або передати у заставу (іпотеку) основних фондів в межах ціни позову в розмірі 1 109 221 грн. 17 коп.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, відзив на позов не подав, повноважного представника в судове засідання не направив, про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про що свідчить в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 117, 199).

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

29.12.2011 між позивачем та відповідачем укладено Дистрибюторську угоду № 20.

Згідно п. 2.1 Дистрибюторської угоди продавець у відповідності до умов даної Угоди зобовязується передати Дистрибютору у власність товар, а Дистрибютор зобовязується прийняти товар та здыйснювати його оплату у порядку, встановленому данною Угодою.

Продавець надає Дистрибютору статусу офіційного дистрибютора на території Сумської області (п. 2.2 Дистрибюторської угоди).

Товаром, що постачається на умовах Дистрибюторської угоди є продукція торгової марки «ТРИ ВЕДМЕДІ» (морозиво, заморожені напівфабрикати (пельмені, вареники) та інші товари) в асортименті, що поставляється Дистрибютору продавцем, згідно накладних (п. 1.4Дистрибюторської угоди).

Дистрибютор прийняв на себе зобовязання прийняти товар у продавця згідно замовлень та накладних, оплатити прийнятий товар в порядку та у строки, визначені даною Угодою та продавати на території від власного імені та за власний рахунок такий товар (п. 3.3.1 Дистрибюторської угоди).

Відповідно до п. 6.5 Дистрибюторської угоди оплата за кожну окрему партію товару здійснюється Дистрибютором шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті протягом 21 (двадця одного) календарного дня з моменту поставки партії товару продавцем Дистрибютору.

Відповідно до п. 11.1 Дистрибюторської угоди дана Угода набуває чинності з дня її підписання та діє до 31.12.2012.

Угода вважається пролонгованою на один рік, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку дії Угоди письмово не повідомить іншу сторону про бажання припинити або переукласти Угоду.

Як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою № 2 від 19.12.2013 сторони продовжили строк дії Дистрибюторської угоди до 31.12.2014, додатковою угодою № 3 від 31.12.2014 сторони продовжили строк дії Дистрибюторської угоди до 31.12.2015.

Позивач зазначає, що відповідно до строків оплати, встановлених п. 6.5 Дистрибюторської угоди строк виконання зобов'язань з оплати поставленого товару за видатковими накладними настав. Заборгованість в сумі 773 539 грн. 72 коп. визнається відповідачем, що підтверджується Актом зведення взаєморозрахунків за січень-квітень 2015.

Факт часткової оплати за видатковими накладними підтверджується Актом взаємної звірки розрахунків станом на 06.07.2015, складеним за весь період фінансово-господарських відносин сторін з початку дії Дистрибюторської угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з заяви позивача про зменшення позовних вимог, в якій позивач зазначає, що 21.07.2015 відповідачем сплачено 34 500 грн. 00 коп. основного боргу, в звязку з чим просить стягнути з відповідача 739 039 грн. 72 коп.

Частина 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження заперечень проти вимог позивача, не надано суду аргументованого відзиву у письмовому вигляді, тому суд, з врахуванням встановлених обставин справи на підставі наявних в справі доказів та положень чинного цивільного законодавства, вважає, що позовні вимоги стосовно стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Крім цього, позивачем заявлені вимоги по стягненню пені в розмірі 157 064 грн. 33 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобовязань відповідно п. 8.2 Дистрибюторської угоди № 20 від 29.12.2011.

Оскільки, права позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 157 064 грн. 33 коп., передбачені умовами Дистрибюторської угоди, пеня нарахована з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України і Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», тому позовні вимоги в зазначеній частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 549-552 Цивільного Кодексу України.

За несвоєчасне виконання грошових зобовязань по Дистрибюторській угоді № 20 від 29.12.2011 (п. 8.2 Дистрибюторської угоди) позивач просить стягнути з відповідача 57 513 грн. 53 коп. 20% річних та 155 603 грн. 59 коп.

Порушенням зобовязання, в розумінні ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимоги кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги стосовно нарахування 20% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Щодо заяви позивача про забезпечення позову, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими повязується застосування певного виду забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (клопотання).

Зазначене вище відповідає розясненням, наданим у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

Враховуючи, що заявником не наведено ґрунтовних обставин, у звязку з якими поданий ним позов необхідно забезпечувати та не надано відповідних доказів на їх підтвердження, в задоволені клопотання суд відмовляє.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобовязань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 22 874 грн. 43 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 549, 610, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України ст. ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Колективного підприємства торгівлі КОРАЛ-1 (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Кутузова, б. 2, код 14025140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТРИ ВЕДМЕДІ (02099, м. Київ, вул.. Зрошувальна, 7, код 31450478) 739 039 грн. 72 коп. основного боргу, 157 064 грн. 33 коп. пені, 57 513 грн. 53 коп. 20% річних, 155 603 грн. 59 коп. інфляційних втрат, 22 874 грн. 43 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили

Повне рішення складено 12.10.2015

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА