Постанова № 52198488, 27.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2011 р. № 2а- 12628/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Смоляр Є.А.

за участю представників сторін

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Приватне підприємство "Гарант_СДМ" до Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та скасування наказувстановив:

Позовні вимоги заявлені до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова про скасування наказу на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Гарант-СДМ»від 27.07.11 за №1585, винесений ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова; визнання неправомірними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення невиїзної документальної позапланової перевірки фінансово господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ПП «Гарант-СДМ»по взаємовідносинам з ТОВ «Промспецконсалтинг»за період з 01.10.10 по 31.12.10, за результатами якої складено акт перевірки від 16.08.11 за №3696/2302/34632220. У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав у повному обсязі пославшись на те, що у позивача відсутні повноваження на встановлення порушень позивачем положень ч. 1 ст. 203, ст.. 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України, зміни податкових зобовязань платника податку без винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, пославшись на те, що при проведенні перевірки встановлені взаємовідносини з контрагентами, які згідно інформаційних баз даних податкового органу не мають можливості здійснювати господарську діяльність, тому актом перевірки встановлено, що діяльність позивача у перевіряємому періоді фактично зводилась до транзиту фінансових потоків та не мала на меті здійснення господарської діяльності. Перевірка діяльності платника податків, результати якої оформлені відповідним актом проведена в межах повноважень податкових органів та за наявності підстав, визначених законом.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що 18.03.2011 року за вихідним номером 5011/10/18-018 на адресу позивача направлено лист про надання інформації та її документального підтвердження стосовно відносин з ТОВ «Промспец Консалтинг»з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року та відповідно до вхідного штампу податкової інспекції відповідь на запит отримана 23.03.2011 року.

27.07.2011 року в.о. начальника ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова із посиланням на пп.78.1.1, п.78.1 ст.78, ст..79 ПК України виданий наказ № 1585 на проведення документальної невиїзної позапланової перевірки позивача, термін проведення перевірки з 09.08.2011 року по 10.08.2011 року

На підставі вказаного наказу фахівцями відповідача проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Промспецконсалтинг»за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року. За результатами перевірки складено акт від 16.08.2011 року № 3696/2302/34632220, яким встановлено порушення:

п.4.1. ст.4, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в наслідок чого підприємством у деклараціях з податку на прибуток за 4 квартал 2010 року завищено дані по валовим витратам у розмірі 56285,00грн.;

п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1. ст.4, п.п.7.3.1. п.7.3. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого підприємством завищено базу оподаткування в результаті ознак нікчемності правочинів на суму 67542,00 грн., що призвело до завищення податкового зобовязання по ПДВ на суму 11257,00, грн.., в т.ч.: у жовтні 2010 на суму 3646,67 грн.; у листопаді 2010 року на суму 5968,33 грн.; у грудні 2010 року на суму 1642,01 грн.;

пп.7.4., пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті ознак нікчемності правовідносин на суму 60787,80 грн., в наслідок чого завищено податковий кредит по ПДВ у сумі 10131,30 грн., в тому числі у жовтні 2010 року 3282,00 грн.; у листопаді 2010 року 5371,50 грн., у грудні 2010 року -1477,80 грн.

Перевіряючи оскаржувані дії субєкта владних повноважень на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Щодо позовної вимоги про скасування наказу на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Гарант-СДМ»від 27.07.11 за №1585, винесеного ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, суд зазначає наступне.

Перевіривши вказаний наказ на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає, що він винесений у відповідності до вимог ст.ст.78-79 ПК України та п.п.1.1. наказу ДПА України від 14.04.2011 року № 213, яким затверджено Методичні рекомендації щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків перевірки з підстав, визначених п.п.77.4 ст.77, п.78.4 ст.78, п.79.2 ст.79, п.80.2 ст.80 ПК України.

Проте суд зауважує, що при винесенні вказаного наказу відповідачем не дотримано положень ст..42 ПК України та п.2.3.17 Тимчасової інструкції з діловодства в органах державної податкової служби України в частині оформлення вказаного рішення. Так відповідно до вказаних положень, наказ про проведення перевірки має містити відповідні реквізити: оформлення на бланку податкового органу окремо на перевірку кожного субєкта господарювання; підпис керівника податкового органу, який скріплюється відповідною печаткою; визначення підстав проведення перевірки, дати її початку та закінчення. Із оглянутої в судовому засіданні копії наказу від 27.07.2011 року № 1585 (а.с.154) вбачається, що він не містить печатки податкового органу, яка є обовязковим реквізитом наказу та відповідно не наділений ознаками легітимності.

Судовим розглядом встановлено, що фахівцями відповідача проводилася невиїзна документальна позапланова перевірка (тобто перевірка, яка проводиться у приміщенні податкового органу та, яка в силу положень п.79.3 ст.79 ПК України не передбачає обовязкової участі платника податків у її проведенні), а тому позивач не мав можливості скористатися правом наданим йому ст..81 ПК України в частині не допуску посадових осіб податкового органу до проведення перевірки у випадку недотримання вимог законодавства в частині ненаправлення (непредявлення) відповідних документів, на підставі яких проводиться перевірка (ст.81, п.79.2 ст.79 ПК України)

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову в цій частині вимог, оскільки скасування наказу на проведення перевірки відповідно до положень ст..11, ч.2 ст.162 КАС України гарантує позивачеві захист його прав у спірних правовідносинах

Щодо позовної вимоги про визнання неправомірними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення невиїзної документальної позапланової перевірки фінансово господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ПП «Гарант-СДМ»по взаємовідносинам з ТОВ «Промспецконсалтинг»за період з 01.10.10 по 31.12.10, за результатами якої складено акт перевірки від 16.08.11 за №3696/2302/34632220, суд зазначає наступне.

З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України. Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ Про державну податкову службу в Україні. У судове засідання доказів такого звернення представником відповідача не надано.

Суд також звертає увагу на те, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

Даючи оцінку висновкам податкової інспекції стосовно нікчемності договорів, укладених позивачем із контрагентами, суд звертає увагу на те, що згідно положень ст.ст.215,216,228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки позивача суд зазначає, що вказаний документ не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п. 5. 1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Згідно з пп. 5.3.9 пункту 5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Факт здійснення господарських операцій, повязаних з формуванням валових витрат і податкового кредиту при виконанні позивачем обовязків по договору купівлі продажу з ТОВ «Промспец консалтинг», підтверджуються первинним документами бухгалтерського обліку і податкової звітності, а саме: договором купівлі продажу партії товару від 01.09.2010 року № 9/01; рахунками фактурами ТОВ «Промспец консалтинг»(а.с.40-42,50-52); рахунками-фактурами, видами позивачем на адресу ОЖД ОСОБА_3, ПП «Шляховик», ТОВ «Луганське ДСУ № 3», ПП «Трактор-запчасть», ЗАТ «Сумимостобуд», ЧП «Ликбу», ЧП «Доля», ТОВ «Союзпромресурси-98», тощо (а.с.53-62); видатковими накладними та дорученнями на отримання ТМЦ (а.с.63-90); податковими накладними(а.с.38-39, 91-111), виписками з банку на підтвердження факту здійснення оплати за вказаними договорами (а.с.47-49).

У судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на відсутність реального постачання товарів за договором з ТОВ «Промсецконсалтинг», оскільки позивачем до перевірки не надано товарно - транспортних накладних на переміщення товару, придбаного у вказаного контрагента.

З цього приводу суд зазначає, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом відповідно до ст.11 Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», повинен виписувати вантажовідправник, який засвідчує екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Тобто, відповідальність за наявність (відсутність) товарно-транспортних накладних, несуть особи, які склали та підписали ці документи. При цьому, відсутність товарно-транспортних накладних, виписаних контрагентом позивача, за умови підтвердження подальшої реалізації товару, не є безумовним підтвердженням безтоварності операцій.

Крім того судовим розглядом встановлено, що між позивачем та гр. ОСОБА_4 укладено договір оренди автомобіля ВАЗ 21124 (номерний знак НОМЕР_1) від 05.01.2010 року.

Суд також звертає увагу на те, що згідно з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку відсутність податкової накладної, інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено.

Суд також зауважує, що із досліджених в судовому засіданні копій податкових накладних виданих ТОВ «Промспецконсалтинг»позивачеві вбачається, що вони містять усі необхідні реквізити, встановлені для податкових накладних приписами відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Щодо посилань представника відповідача на акт перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 10.03.2011 року № 349/23-03-05 щодо перевірки ТОВ «Промсец консалтинг»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог суд зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2011 року скасовано наказ Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова за №189 від 25.02.11 На проведення документальної планової невиїзної перевірки ТОВ Промспец консалтинг (код за ЄДРПОУ 37091549) та визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Промспец консалтинг(код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 по 31.12.2010 на підставі якої був складений акт перевірки від 10.03.2011 за №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ Промспец консалтинг (код за ЄДРПОУ 37091549) за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010. Означене рішення набуло законної сили (а.с.24-34).

Щодо вимоги про визнання незаконними дії відповідача із проведення перевірки в частині зміни податкових зобовязань та податкового кредиту позивачеві без винесення податкового повідомлення-рішення, суд зазначає наступне. Питання визначення суми податкових та/або грошових зобовязань платника податків, порядок їх сплати та оскарження рішень контролюючих органів, врегульовані положеннями розділу 4 ПК України, статтями 54, 58 якого визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54). У разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58), яке містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Виходячи із системного аналізу положень ст.. 58 ПК України та наказу ДПА України від 22 грудня 2010 року № 985 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків", зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за № 1440/18735 (далі - Порядок № 985), суд приходить до висновку, що законодавець встановив єдиний порядок складання та надіслання (вручення) платникам податків під час податкового контролю податкових повідомлень-рішень, в т. ч. за результатами всіх видів перевірок щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби, а також у випадках, коли визначити податкове зобов'язання платника відповідно до законодавства повинен орган державної податкової служби. Крім того, відповідно до зазначених нормативних актів складання податкових повідомлень-рішень передбачено не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Із пояснень представника відповідача та досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що у спірних правовідносинах органом ДПІ не винесено жодного податкового повідомлення-рішення, чим порушено положення вказаних вище нормативних актів.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання неправомірними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення невиїзної документальної позапланової перевірки фінансово господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ПП «Гарант-СДМ»по взаємовідносинам з ТОВ «Промспецконсалтинг»за період з 01.10.10 по 31.12.10, за результатами якої складено акт перевірки від 16.08.11 за №3696/2302/34632220

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено правомірності вчинення оскаржуваних дій та прийняття відповідних рішень, тому суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку визначеному ст.94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Гарант СДМ" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та скасування наказу - задовольнити у повному обсязі

Скасувати Наказ на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Гарант-СДМ» від 27.07.11 за №1585 винесений ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова.

Визнати неправомірними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення невиїзної документальної позапланової перевірки фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість ПП «Гарант СДМ» по взаємовідносинам з ТОВ «Промспецконсалтинг»за період з 01.10.10 по 31.12.10, за результатами якої було складено акт перевірки від 16.08.11 за №3696/2302/34632220.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 01.11. 2011 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.