Ухвала суду № 52190857, 30.09.2015, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Недашківська К.М.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

УХВАЛА

іменем України

"30" вересня 2015 р. Справа № 817/1727/15

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Хаюка С.М.

суддів: Бондарчука І.Ф.

ОСОБА_2,

при секретарі Лялевич С.С. ,

за участю представника ОСОБА_3 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "24" липня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України, ОСОБА_3 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії стягнення моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Державної виконавчої служби України, Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі "Москаленко та інші проти України" стосовно позивача в частині виконання рішення національного суду; зобовязати Державну виконавчу службу України вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження по виконанню рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі "Москаленко та інші проти України" на користь позивача шляхом виконання рішень національних судів; зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області провести перерахунок розміру пенсії по рішенню Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі «Москаленко та інші проти України» з 26.04.2011 дня зупинення виконання рішень національних судів, нарахувати суму заборгованої пенсії з урахуванням виплаченої суми, надати довідку про заборговану суму та виплатити заборгованість по рішенню національних судів по даний час; стягнути з Державного бюджету України 15000 грн. моральної шкоди.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.07.2015 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 «Москаленко та інші проти України» в частині виконання рішень національних судів у повному обсязі.

Зобовязано Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області виконати рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі «Москаленко та інші проти України» в межах виконавчого провадження №39399362, у повному обсязі.

Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) про закінчення виконавчого провадження ВП №39399362 від 06 квітня 2015 року по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18 липня 2013 року по справі «Москаленко та інші проти України».

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою відповідачі звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у позові відмовити .

Представник ОСОБА_3 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, подав до суду письмові пояснення по суті спору, в яких зазначив, що Львівський апеляційний адміністративний суд, задовольнивши 26.04.2011 позовні вимоги позивача та зобовязавши пенсійний орган провести перерахунок пенсії з 06.12.2010, не зазначив кінцевої дати, у строк до якої позивач мав би отримувати перераховану за рішенням суду пенсію. Це означає, що перерахований розмір пенсії не повинен виплачуватися заявнику довічно та може зазнавати змін в сторону зменшення.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 195 КАС України, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, перевіривши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою Дубровицького районного суду Рівненської області від 06.12.2010 позов ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області задоволено частково: зобовязано Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області здійснити перерахунок та виплатити позивачу державну пенсію та додатку пенсію за шкоду, заподіяну здоровю, у відповідності до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 143).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2011, прийнятою за наслідками розгляду апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області, останню задоволено частково: скасовано постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 06.12.2010 та прийнято нову постанову, якою зобовязано Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_4 з 19.05.2010, відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплачених сум (а.с. 36).

Рішенням Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі «Москаленко та інші проти України» одноголосно постановлено, що були порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції; постановлено (а) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) Євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ОСОБА_4 зазначена в переліку Додатку №3 до рішення Суду (порядковий номер 94) (прийняті заяви).

За результатами розгляду заяви позивача від 06.08.2013 про відкриття виконавчого провадження по виконанню Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі "Москаленко та інші проти України" (а.с. 137), старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №39399362 від 16.08.2013 по виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі "Москаленко та інші проти України" (а.с. 133).

Даним рішенням, окрім визначення основного предмета зобовязання, постановлено боржнику Державі, добровільно виконати рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі «Москаленко та інші проти України» у строк, встановлений Законом України від 21.04.1999 №606-XIV "Про виконавче провадження" та Законом України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до платіжного доручення від 08.10.2013 №4120 на рахунок позивача здійснено перерахування коштів у розмірі 21696 грн. 20 коп. (призначення платежу: еквівалент 2000 Євро, Рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013) (а.с. 166). Платіжним дорученням від 01.10.2014 №6856 позивачу перераховано пеню у розмірі 1515 грн. 82 коп., за несвоєчасне виконання рішення щодо стягнення суми відшкодування у розмірі 2000 Євро (а.с. 168). Згідно платіжного доручення від 20.06.2014 №908 позивачу перераховано суму пенсії у розмірі 61779 грн. 33 коп. (а.с. 167).

Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі "Москаленко та інші проти України" виконано в частині сплати на користь позивача суми відшкодування у розмірі 2000 Євро (матеріальна та моральна шкода, а також компенсація судових витрат, що мали бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу). Також, позивачу перерахована та виплачена пенсія у розмірі 61779 грн. 33 коп. станом на 20.06.2014. Даний факт не заперечується жодною із сторін по справі.

Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2015 ВП №39399362 (а.с. 30), щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі «Москаленко та інші проти України».

Зі змісту спірної постанови про закінчення виконавчого провадження від 06.04.2015 вбачається, що вона винесена на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 та статті 50 Закону України "Про виконавче провадження".

За приписами пункту 8 частини 1 статті 49 Закону "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У даному випадку, стаття 49 Закону України "Про виконавче провадження" визначає вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, а норми статті 50 регулюють питання наслідків завершення виконавчого провадження.

Спірна постанова містить посилання на те, що рішення суду виконано фактично у повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу (позивачу) та сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення.

Також, спірна постанова містить посилання на додаткову підставу закінчення виконавчого провадження: «ОСОБА_3 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.10.2014 №43500-0-61-14/12.0.1 повідомлено, що Європейський суд у своїй ухвалі у справі «Великода проти України», у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення, яким Управління Пенсійного фонду України було зобовязано здійснити перерахунок та виплачувати пенсію з 01.12.2008, визнав заяву неприйнятною як повністю необґрунтовану. Європейський суд дійшов висновку «що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні витрати заявниці, було внесено зміни. Відповідно обовязок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 1 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці»».

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зазначено, що вичерпний імперативний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, наведений у статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", не передбачає можливості розширеного або ж субєктивного тлумачення державним виконавцем таких норм. Натомість, висновки рішення Європейського суду з прав людини по справі «Великода проти України», яке відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, можуть бути застосовані при вирішенні спору по суті щодо правовідносин, які є аналогічними за своє суттю з описаними у такому рішенні, та стосуються визначення порушення певної статті Конвенції. Тобто, наявність рішення Європейського суду з прав людини за іншою справою, де містяться відповідні правові висновки та узагальнення, саме по собі не може являтись підставою для закінчення виконавчого провадження.

При цьому колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції, що рішення не виконано у повному обсязі.

Так, відповідач посилається на отримання ним інформації про повне виконання рішення національного суду в частині перерахунку та виплати пенсії, на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження". Разом з тим, відповідач вказує на те, що у звязку з внесенням змін до законодавства, що регулює питання виплати пенсій по даній категорії пенсіонерів, такі виплати повинні були здійснюватись лише до 01.11.2011. Проте, у даному випадку перерахунок та виплата позивачу пенсії не припинились 01.11.2011, а мали місце 26.04.2011, тобто ще до внесення у законодавство відповідних змін.

Так, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Закон України "Про виконавче провадження" регулює правовідносини в сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Водночас, порядок виконання рішення за яким боржник зобовязаний вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення передбачений статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Державний виконавець, як посадова особа, на яку покладено обовязок примусового виконання рішення суду, зобовязаний, згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження", вчинити дії, визначені цим Законом, спрямовані на фактичне виконання рішення суду боржником.

Варто також зазначити, що Закон України "Про виконавче провадження" передбачає застосування заходів примусового виконання рішення до боржника у випадку невиконання ним рішення суду без поважних причин.

Однак, припинення виплати пенсії в подальшому, вже після закінчення виконавчого провадження, не узгоджується з фактом повного виконання рішення національного суду.

Європейським судом з прав людини було надано правову оцінку факту припинення виплати пенсії з липня та листопада 2011 року.

Так, у рішенні вказано «Стосовно заяви №41016/12 Уряд надав документи, які підтверджують, що виплату частини боргу за рішенням суду було здійснено до листопада 2011 року; стосовно заяви №52222/12 надані документи свідчать, що заборгованість за рішенням суду була частково сплачена до липня 2011 року. У заяві №41356/12 підтвердження виконання рішення було відсутнє. Таким чином, Уряду не вдалося довести той факт, що виплата була проведена в повному обсязі». «20. Щодо низки заяв Уряд стверджував про відсутність порушень прав заявників. Він зазначив, що Закон України від 14 червня 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та Постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» зменшили суми, що виділяються з державного бюджету на виконання судових рішень про сплату соціальних виплат заявникам і що права заявників на ці виплати були відповідно зменшені. Він вважав, що скарги заявників були неприйнятними як явно необґрунтовані».

«21. Суд зазначає, ще рішення, про які йдеться, були остаточними і підлягали виконанню, але не виконувалися державними органами протягом тривалого періоду часу, за що вони залишаються відповідальними. У подібній справі Судом було встановлено, що нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на цю ситуацію (див. рішення від 11 червня 2013 року у справі «Цибулько та інші проти України» (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11, пункт 14). Більш того, Суд нагадує про свою усталену практику, згідно з якою нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання (див. рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України» (Voytenko v. Ukraine) заява № 18966/02, пункт 55). Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо прийнятності скарг заявників, і зазначає, що вищезгадані скарги не є явно необґрунтованими відповідно до підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що ці скарги не є неприйнятими з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятими.

22. Беручи до уваги свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «ОСОБА_5 проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov), заява № 40450/04 пп. 56-58 та 66-70), Суд постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням».

З матеріалів справи вбачається, що виплати позивачу належного розміру пенсії бути припинені вже у квітні 2011 року, тобто до 01 листопада 2011 року.

Факт сплати позивачу коштів (компенсації у розмірі 2000 Євро) та перерахованої пенсії, зазначених в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 №1270/12 є доведеним, однак не є підтвердженням виконання рішення національного суду в частині перерахунку та виплати позивачу належного розміру пенсії у повному обсязі, до моменту внесення змін у пенсійне законодавство.

Отже з боку відповідача 2 наявна бездіяльність по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 року в частині невиконання рішення національних судів у повному обсязі, що стосується перерахунку та виплати пенсії позивачу.

При цьому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідач 1 не є особою, яка може безпосередньо відновити попередній стан стягувана за рішенням Європейського суду з прав людини, оскільки не наділений визначеними законодавством механізмами, які можуть призвести до відновлення порушених прав позивача. За таких умов, виконання рішення національних судів про зобов'язання пенсійного органу вчинити певні дії, як частини Рішення Європейського суду з прав людини, не входить до компетенції відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. Державна виконавча служба України, з метою вжиття заходів індивідуального характеру, передбачених у рішенні Європейського суду з прав людини, в тому числі шляхом виконання рішення національного суду, наділена вичерпним переліком повноважень, а саме щодо здійснення постійного контролю за станом його виконання та повідомлення Секретаріату ОСОБА_3 уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про хід виконання останнього. Відповідачем 1 отримано документи від відповідача 2 щодо повного виконання рішень національних судів, а відтак з боку першого протиправної бездіяльності не було. Натомість, з боку відповідача 2 була допущена бездіяльність щодо невиконання рішення національних судів у повному обсязі.

Крім того, за приписами частини 2 статті 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

При зверненні до суду з адміністративним позовом, позивач не просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) про закінчення виконавчого провадження ВП №39399362 від 06 квітня 2015 року по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18 липня 2013 року по справі «Москаленко та інші проти України».

Проте, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що для повного захисту прав та інтересів позивача є необхідність у скасуванні постанови, оскільки наявність такого рішення субєкта владних повноважень унеможливлює виконання на користь позивача рішень національних судів у повному обсязі.

В той же час позовна вимога про зобовязання відповідача 1 вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження по виконанню рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі «Москаленко та інші проти України» на користь позивача шляхом виконання рішень національних судів не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 51 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Тобто, у разі набрання законної сили судовим рішенням про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №39399362 від 06 квітня 2015 року по примусовому виконанню рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18 липня 2013 року по справі «Москаленко та інші проти України», виконавче провадження №39399362 підлягатиме відновленню відповідачем 1.

В той же час, відповідно до попереднього висновку суду про протиправність дій відповідача 2 та спірного рішення виконавчого органу (постанови про закінчення виконавчого провадження), та встановлення того факту, що рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 (заява №1270/12 та 249 інших заяв) у справі «Москаленко та інші проти України» в частині виконання рішення національного суду щодо перерахунку пенсії позивачу, не виконано у повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення такої позовної вимоги.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обовязків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

В даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобовязання відповідача 2 виконати рішення Європейського суду з прав людини №1270/12 від 18.07.2013 по справі «Москаленко та інші проти України» у повному обсязі, є дотриманням судом гарантій на те, що спір буде остаточно вирішений.

В той же час позовна вимога про стягнення на користь позивача моральної школи у розмірі 15000 грн. 00 коп. не підлягає задоволенню.

Важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб є встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної шкоди. Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розяснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода полягає у немайнових втратах для особи, а саме: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За приписами частини другої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю субєкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів субєктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту цієї норми випливає, що в такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю субєкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів субєктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Понесення особою моральної шкоди повинно бути підтверджене відповідними належними доказами, яких позивач суду не надав.

Колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, дослідивши в судовому засіданні надані сторонами по справі докази, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, а тому її потрібно залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "24" липня 2015 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя С.М.Хаюк

судді: І.Ф.Бондарчук

ОСОБА_2

Повний текст cудового рішення виготовлено "05" жовтня 2015 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_4 вул.Шевченка,73,с.Берестя,Дубровицький район, Рівненська область,34109

3-4- відповідачу/відповідачам:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вул.Городецького,13,м.Київ 1,01001

Управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області вул. Миру,8,м. Дубровиця,Рівненська область,34100

5,6 третім особам

Державна казначейська служба України, вул.Бастіонна,6, м. Київ

ОСОБА_3 уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, вул. Городецького,13, м. Києв

7 - представнику позивача - ОСОБА_6, пр.Ярослава Мудрого,3, смт.Івано-Франкове Яворівського району Львівської області - ,