Ухвала суду № 52189913, 22.09.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 вересня 2015 рокусправа № 804/16806/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання:Комар Н.В.

за участю представників:

позивача:- ОСОБА_1 дов від 29.09.2014

відповідача:- ОСОБА_2 дов від 20.05.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємців ОСОБА_3

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року

у справі № 804/16806/14

за позовом фізичної особи-підприємців ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.09.2014 № НОМЕР_1;

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.09.2014 №0029771701;

- визнати неправомірною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 24.09.2014 №0000081701;

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 24.09.2014 №0000081701 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки не відповідають дійсності, є неправомірними та необґрунтованими, зроблені податковим органом у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів. Зазначає, що відповідачем не взято до уваги надані позивачем первинні документи та документи бухгалтерського обліку позивача, отже зроблено невірний висновок про заниження валового доходу та безпідставність віднесення витрат на зв'язок до витрат господарської діяльності позивача.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 в задоволенні адміністративного суду відмовлено.

Постанова суду мотивована обґрунтованістю висновків податкового органу про заниження позивачем валового доходу з операцій надання нерухомого майна в суборенду та безпідставне віднесення до витрат вартості послуг стільникового звязку.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Позивач зазначає, що судом першої інстанції не надано правової оцінки тим обставинам, що нерухоме майно, яке було надане у суборенду юридичним особам, було, в свою чергу, орендоване фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 у інших юридичних осіб, а саме: у ТОВ «Метал Пром Сервіс 2005», в той час, як п.п.170.1.2 п.п.170.1 ст.170 ПК України та ОСОБА_4 визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1253, застосовуються до відносин оренди (суборенди) нерухомого майна лише фізичних осіб. Тобто судом першої інстанції було застосовано норму закону, яке не регулює господарську діяльність ФОП ОСОБА_3 щодо надання у суборенду нерухомого майна, що потягло неправомірне визначення відповідачем заниження валового доходу підприємця. Крім того, позивач посилається на неврахування судом першої інстанції того, що у договорах та рахунках щодо отримання послуг зв'язку вказано, що послуги зв'язку надаються саме ФОП ОСОБА_3, а не громадянину ОСОБА_3 При цьому, абз.«ґ» п.138.10 ст.138 розділу III ПК України дозволяє відносити до витрат всі витрати юридичних осіб та підприємців на зв'язок.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем - ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська проведена документальна планова невиїзна перевірка ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт № 7099/04-63-17-01/НОМЕР_2 від 08.09.2014 (т.1, а. с.17-47).

Перевіркою встановлено порушення:

- абз. 5 п.6 статті 128 Господарського кодексу України, п.п.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України, п.1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яки ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичних осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1025, в частині не ведення обліку доходів і витрат за період з 01.01.2011 по 31.12.2013;

- п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 52822,45 грн. у тому числі по періодам: за 2011 рік на 20059,42 грн.; за 2012 рік на 14414,88 грн.; за 2013рік на 18348,15 грн.;

- ст.188, п.198.3 ст.198, з урахуванням п.201.1 н.201.10 ст.201 та строків, визначених п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 48114 грн.;

- п.1 (2) ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування всього у сумі 120037,22 грн., у т.ч. по періодам: за 2011 рік на 44739,38 грн., за 2012 рік на 33346,40 грн., за 2013 рік на 41951,44 грн.

24.09.2014 на підставі даного акту перевірки відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 60 142,50 грн.: 48114 грн. - за основним платежем, 12028,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а. с.9);

- податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 66028,06 грн.: 52822,45 грн. - за основним платежем, 13205,61 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а. с.12);

- вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0000081701 зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 120037,22 грн. (т.1, а. с.14);

- рішення № НОМЕР_4 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 12143,12 грн. (т.1, а. с.16).

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій.

Суть виявлених податковим органом порушень полягає в наступному:

- позивачем занижено вартість об'єктів оподаткування - приміщень, наданих в суборенду підприємствам ТОВ «Квантметал» та ТОВ НВФ «Корвет-Сервіс», що призвело до заниження оподаткованого доходу; не включено суми податку на додану вартість в складі вартості суборенди до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також призвело до заниження внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування;

- до складу витрат включено витрати з отримання послуг зв'язку та, відповідно, до податкового кредиту податок на додану вартість, сплачений підприємцем у ціні цих послуг, які не повязані з господарською діяльністю позивача, що призвело до завищення витрат та податкового кредиту, а також призвело до заниження внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування;

- до складу витрат та податкового кредиту включено вартість послуг кранівника, які не повязані з господарською діяльністю позивача, що призвело до завищення витрат та заниження внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

Висновки податкового органу з приводу заниження валових витрат з операцій оплати праці кранівника, що також призвело до заниження внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, позивачем не оскаржуються, наявними в матеріалах справи не спростовуються.

Спір між сторонами виник з приводу висновків податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, стосовно порушень щодо оподаткування доходів від суборенди, а також щодо формування валових витрат за рахунок послуг звязку, що, за висновками відповідача, призвело до заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, до виникнення недоїмки зі сплати єдиного внеску і застосування у звязку з цим штрафних санкцій.

За правилами ст.177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III цього Кодексу.

Не належить до витрат фізичної особи - підприємця вартість придбаного рухомого і нерухомого майна, що підлягає державній реєстрації, у разі якщо таке майно придбано до державної реєстрації фізичної особи - суб'єктом підприємницької діяльності та/або не використовується в такій діяльності.

Стосовно правовідносин суборенди і формування позивачем складу оподатковуваного доходу колегія суддів зазначає наступне.

В акті перевірки від 08.09.2014 встановлено, що підприємцем занижено вартість об'єктів оподаткування - приміщень, наданих в суборенду підприємствам ТОВ «Квантметал» та ТОВ НВФ «Корвет-Сервіс», що призвело до заниження валового доходу на загальну суму 285238,71 грн.: у 2011 році - на 117432,40 грн.; 2012 рік - 81310,31 грн.; 2013 рік - 86496 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, не заперечується сторонами, позивач орендував у ТОВ «Метал Пром Сервіс 2005» (орендодавець) складські приміщення по вул.Гаванська у м.Дніпропетровську за договорами оренди № 3 від 01.09.2009, № 1/07/11 від 01.07.2011 та № 3/13 від 01.05.2013, згідно умов яких розмір орендної плати становить 4692,42 грн. щомісяця.

В подальшому орендовані складські приміщення по вул.Гаванська, 4 у м.Дніпропетровську ОСОБА_3, як приватний підприємець, передав в суборенду ТОВ «Квантметал» та ТОВ НВФ «Корвет-Сервіс» за відповідними договорами суборенди:

- № 1/03/10 від 01.03.2010 (згідно якого визначено розмір орендної плати із розрахунку 4,74 грн./кв. м, 1422 грн. щомісяця),

- №1/01/2012 від 30.12.2011 (згідно якого визначено розмір орендної плати із розрахунку 12,00 грн./кв. м, 7615,20 грн. щомісяця),

- № 1/12/12 від 01.12.2012 (згідно якого визначено розмір орендної плати із розрахунку 12,00 грн./кв. м, 7615,20 грн. щомісяця),

- № 02/12/10 від 01.12.2010 (згідно якого визначено розмір орендної плати із розрахунку 4,74 грн./кв. м, 1580,32 грн. щомісяця),

- № 1/10/11 від 30.09.2011 (згідно якого визначено розмір орендної плати, із розрахунку 4,74 грн./кв. м, 1580,32 грн. щомісяця).

При цьому ОСОБА_5 є засновником ТОВ «Квантметал» з часткою в статутному капіталі 100%, отже відповідно до п.п.14.1.159 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України є повязаними особами (пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема, платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання).

Статтею 170 ПК України, якою визначені особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів, встановлені правила оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм).

Відповідно до п.170.1.2 ст.170 ПК України податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об'єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

На виконання п.п.170.1.2 п.170.1 ст.170 ПК України постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1253 затверджена ОСОБА_4 визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб.

Як встановлено п. 1 ОСОБА_4, орендарі (крім орендарів - фізичних осіб, що не є суб'єктами господарювання), які згідно з підпунктом 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України є податковими агентами платників податку - орендодавців, визначають під час нарахування доходу від надання в оренду (суборенду), житлового найму (піднайму) нерухомого майна (включаючи земельну ділянку, на якій розміщується нерухоме майно, присадибну ділянку), крім земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю (далі - оренда нерухомого майна), мінімальну суму орендного платежу за повний чи неповний місяць такої оренди.

Пунктом 5 цієї ОСОБА_4 надано право органам місцевого самоврядування сіл, селищ, міст, на території яких розміщене нерухоме майно, що надається в оренду, визначати мінімальну вартість місячної оренди 1 кв. метра загальної площі такого майна за формулою, що міститься цій ОСОБА_4.

Згідно п. 6 ОСОБА_4, якщо орган місцевого самоврядування не визначив мінімальної вартості місячної оренди 1 кв. метра загальної площі нерухомого майна чи не оприлюднив її до початку звітного податкового року у спосіб, найбільш доступний для жителів територіальної громади, об'єкт обкладення податком на доходи фізичних осіб визначається орендарем (крім орендарів фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання), виходячи з розміру орендної плати, передбаченого в договорі оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно рішень Дніпропетровської міської ради від 15.12.2010 № 5/5, від 28.12.2011, № 4/19 від 26.12.2012 № 6/30 затверджена мінімальна вартість місячної орендної плати одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб у грн. (з податку на додану вартість) в залежності від функціонального використання та місцезнаходження об'єкта оренди, а саме: на 2011 рік для об'єктів оренди, розташованих у ІІІ поясі (до складу якого входить орендовані складські приміщення за вищенаведеними договорами за адресою: вул.Гаванська, 4) з функціональним використанням - комерційна діяльність - 23,28 грн., на 2012 рік для таких обєктів - в розмірі 23,43 грн., на 2013 рік - 25,63 грн.

Зазначеними рішеннями затверджено мінімальну вартість місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб відповідного періоду у гривні (з ПДВ) в залежності від функціонального використання і місцезнаходження обєкта оренди.

Пунктами 3 прийнятих рішень передбачено, що орендарям (крім орендарів фізичних осіб, які не є субєктами господарювання) при визначенні мінімальної суми орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди нерухомого майна фізичних осіб слід керуватись затвердженою мінімальною вартістю місячної оренди (п. 1 цього рішення), що свідчить про обовязків характер рішень про затвердження мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб та необхідність врахування встановленої мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна.

Виходячи з наведених правових актів, апеляційний суд вважає помилковими доводи позивача, що наведена вище ОСОБА_4 застосовується до відносин оренди (суборенди) нерухомого майна лише фізичних осіб.

ОСОБА_4 не містить будь-яких застережень щодо нерозповсюдження її положень на фізичних осіб підприємців, навпаки, із п.1 ОСОБА_4 вбачається виключення лише щодо фізичних осіб, що не є суб'єктами господарювання.

Отже доводи позивача не спростовують висновків податкового органу про заниження оподатковуваного доходу з податку на доходи фізичних осіб та заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість внаслідок заниження вартості об'єктів оподаткування приміщень, наданих в суборенду ТОВ «Квантметал» та ТОВ НВФ «Корвет-Сервіс», відповідно, не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення в цій частині.

Стосовно порушень, які повязані з отримання послуг звязку, колегія суддів зазначає наступне.

Основними видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 є: неспеціалізована оптова торгівля; складське господарство; транспортне оброблення вантажів; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; надання інших допоміжних комерційних послуг.

В акті перевірки від 08.09.2014 встановлено, що позивачем у період, який перевірявся, до складу витрат неправомірно віднесена сума в розмірі 60690,07 грн. - витрати на зв'язок від ТОВ «ОптімаТелеком», ПрАТ «Київстар», ПрАТ «Фарлеп-Інвест», які не пов'язані з господарською діяльністю, з отриманням доходів від здійснення підприємницької діяльності у 2013 року за видом: надання в суборенду нерухомого майна.

Обставини щодо витрат позивача на зв'язок від ТОВ «ОптімаТелеком», ПрАТ «Київстар», ПрАТ «Фарлеп-Інвест» викладені в постанові суду першої інстанції, підтверджені матеріалами справи, позивачем не спростовуються.

Суд першої інстанції погодився з позицією відповідача щодо правомірності виключення вказаних витрат з витрат господарської діяльності підприємця та зазначив, що позивачем не надано належних доказів використання послуг зв'язку саме для здійснення його господарської діяльності.

Як зазначено вище, відповідно до п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

За положеннями абз.1 п.138.2 ст.138 розділу III ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених норм вбачається, що однією з підстав для формування платником податків витрат та податкового кредиту є наявність зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, і за відсутності такого звязку підстави для такого формування відсутні.

Положеннями Кодексу адміністративного судочинства України встановлено не лише обов'язок субєкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.71 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАС України).

Суд першої інстанції встановив, і з цим погоджується колегія суддів, що позивачем не надано належних доказів використання послуг зв'язку при здійсненні господарської діяльності, зокрема надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на неврахування судом першої інстанції того, що у договорах та рахунках щодо отримання послуг зв'язку вказано, що ці послуги надаються саме ФОП ОСОБА_3, а не громадянину ОСОБА_3, а абз.«ґ» п.138.10 ст.138 розділу III ПК України дозволяє відносити до витрат всі витрати юридичних осіб та підприємців на зв'язок.

Однак, судом першої інстанції не заперечується право платника податків відносити до витрат всі витрати юридичних осіб та підприємців на зв'язок, а лише вимагається дотримання норм чинного податкового законодавства, яке надає платнику податків права на формування витрат та податкового кредиту за рахунок вартості товарів (робіт, послуг) лише у разі використання у власній господарській діяльності, чого позивачем доведено суду не було всупереч ч.1 ст.71 КАС України.

Зазначення у договорах і рахунках про надання послуг звязку не громадянину ОСОБА_3, а ФОП ОСОБА_3, не є свідченням того, що послуги звязку, надані ФОП ОСОБА_3, мали безпосередній зв'язок з його господарською діяльністю.

Крім того, подані позивачем первинні документи на підтвердження надання послуг звязку містять адресу надання послуг іншу, ніж адреса, за якою позивач здійснює свою підприємницьку діяльність.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про не доведення позивачем факту використання послуг зв'язку для здійснення його господарської діяльності.

Щодо правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.09.2014 № Ф-0000081701 зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 120037,22 грн., рішення від 24.09.2014 № НОМЕР_4 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 12143,12 грн. колегія суддів зазначає, що з огляду на те, що нарахування єдиного внеску здійснюється на суму доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а висновки податкового органу щодо заниження позивачем чистого доходу не спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак означені рішення та вимога є правомірними, позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції з цього приводу.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно із ч.3 ст.9 цього Закону, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Статтею 7 вказаного Закону встановлена база нарахування єдиного внеску.

Зокрема п.2 ч.1 ст.7 передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб

- підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону, нарахування єдиного внеску фізичним особами-підприємцями здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого цим Законом.

За приписами п.4 ст.1 Закону, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - це максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 01.01.2011р. по 30.09.2011р. - п'ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб) встановленого Законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Згідно із ч.11 ст.8 наведеного Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Таким чином, з урахуванням встановленого заниження позивачем оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7%, йому правомірно донараховано єдиний внесок в сумі 120037,22 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини і зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Висновки суду першої інстанції позивачем не спростовані.

Передбачені статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відсутні, у звязку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємців ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі № 804/16806/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:І.Ю. Добродняк

Суддя:Н.А. Бишевська

Суддя:Я.В. Семененко