Рішення № 52180327, 06.10.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2167/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Галаган О. В.

Доповідач Белінська І. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

06.10.2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

Белінської І.М. - головуючої,

Франко В.А.,

Чельник О.І.,

при секретареві Постоєнко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кіровограді апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 3 липня 2015 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_8, - про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 та ОСОБА_8 про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів до ОСОБА_6, ОСОБА_7, яким просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь 92000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 28.12.2006 року ним був придбаний автомобіль марки МАN18.224, реєстраційний номерНОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 з причепом за 39 000 доларів США. Автомобіль належав йому та його колишній дружині ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності подружжя. Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 21.11.2013 року між ним та ОСОБА_7 було розділене належне їм майно, у тому числі і вищезазначений автомобіль, з виділом автомобіля у його власність і стягненням з нього на користь ОСОБА_7 грошової компенсації вартості ? частки автомобіля.

При поділі майна не було враховано, що на час розірвання шлюбу з ОСОБА_7 існував борг у сумі 23 000 доларів США, які були позичені ним 20.12. 2006 року у ОСОБА_8 і витрачені для придбання зазначеного автомобіля. Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 20.12.2013 року з нього на користь ОСОБА_8 стягнуто 184 000 грн. боргу за договором позики від 20.12.2006 року. Він повністю розрахувався з ОСОБА_8 2.02.2014 року.

Посилаючись на те, що при поділі майна не був врахований борг подружжя, який виник з договору позики, укладеному ним в інтересах сім»ї, членом якої була на той момент також ОСОБА_6.( мати ОСОБА_7.), просив стягнути з відповідачів солідарно ? частину сплаченого ним боргу.

У жовтні 2014 року ОСОБА_7 подала зустрічний позов до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору позики, який об'єднано в одне провадження з первісним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що договір позики від 20.12.2006 року, укладений між її колишнім чоловіком ОСОБА_5 і ОСОБА_8, є недійсним, оскільки він не відповідає вимогам закону, оскільки укладений без її згоди, як дружини.

Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 3.07.2015 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення у частині відмови у задоволенні його позову через порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновку суду обставинам справи. Вказує на те, що суд безпідставно визнав недоведеним факт витрачання ним позичених коштів в інтересах сім»ї, а саме на придбання автомобіля МАН.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_5 ОСОБА_9, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення представника ОСОБА_7 адвоката Грицини В.І. та представників ОСОБА_6 ОСОБА_11 і ОСОБА_12, які заперечували проти скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення коштів з ухваленням нового рішення і залишенням без зміни в іншій частині - з таких підстав.

Встановлено, що з 09.08.1996 року по 24.05.2011 року ОСОБА_5 і ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу, у грудні 2006 року, вони придбали автомобіль марки МАН 8.224 з причепом, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належав їм на праві спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 21.11.2013 року було поділено майно колишнього подружжя. Зокрема, за ОСОБА_5 визнано право власності на зазначений автомобіль та зобов»язано його сплатити ОСОБА_7 грошову компенсацію у розмірі 65171,41 грн. вартості ? належної їй частки.

Рішенням Кіровського районного суду м.Кіровограда від 20.12.2013 року задоволено позов ОСОБА_8 і стягнуто з ОСОБА_5 на її користь 184 000 гривні боргу за договором позики, укладеним 20.12.2006 року. Цей борг був повернутий ОСОБА_5, що підтверджується розпискою ОСОБА_8, виданою 02.02.2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідачів 92 000 гривень, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог, а саме того, що кошти, отримані ним за договором позики, були витрачені на придбання автомобіля МАН з причепом, та про безпідставність позовних вимог, заявлених до ОСОБА_6

Проте, з таким висновком не можна погодитись у повній мірі, оскільки рішення у цій частині ухвалене з порушенням норм процесуального права (ст.212 ЦПК України), що призвело до ухвалення необгрунтованого рішення.

Суд першої інстанції правильно визначив норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Так, відповідно до ч.4ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно,одержане за договором, використане в інтересах сім»ї. При поділі майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов»язаннями, що виникли в інтересах сім»ї.

Та обставина, що під час поділу майна подружжя судом позивачем не були заявлені вимоги про наявність невиконаних боргових зобов»язань, не є підставою для відмови у задоволенні позову, яким заявлені вимоги про розподіл суми боргового зобов»язання подружжя, виконаного одним із колишнього подружжя після припинення шлюбу між ними за рахунок власних коштів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 28.12.2006 року він придбав автомобіль марки МАН, 1999 року випуску, за 39 000 доларів США, які були сплачені ним ОСОБА_13, про що свідчить видана останнім розписка про отримання грошей за продаж автомобіля. На придбання автомобіля були витрачені позичені у ОСОБА_8 та частково кредитні кошти, отримані у ПриватБанку. Відповідач ОСОБА_7 у своїх письмових поясненнях, поданих до суду першої інстанції, підтвердила, що цей автомобіль було дійсно придбано 28.12.2006 року, тобто у день реєстрації транспортного засобу, за 30 000 доларів США. Ці гроші були позичені у ОСОБА_14 і після одержання кредитних коштів за кредитним договором від 28.12.2006 року, одразу йому повернуті.(т.1,а.с. 136)

Обидві сторони стверджують, що дійсно, автомобіль було куплено 28.12.2006 року, а не 26.12.2006 року, як це вбачається з повідомлення про те, що даний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі довідки-рахунку від 26.12.2006 року та вантажно-митної декларації від 10.11.2006 року.

Отже, надана позивачем копія розписки про отримання грошей за продаж автомобіля (т.1,а.с.211) є допустимим доказом суми, за яку автомобіль було фактично придбано.

Визначена у договорі страхування наземного транспорту від 29.12.2006 року дійсна вартість спірного автомобіля - 166 650 гривень не спростовує доводів позивача про те, що фактично автомобіль було придбано за суму, що еквівалентна на час придбання 196 950 гривням. Частиною 1ст.632 ЦК України встановлено, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. Ціна товару, про яку домовились сторони договору купівлі-продажу, може не співпадати з дійсною вартістю цього товару.

Відповідач ОСОБА_7 також не заперечувала, що автомобіль було придбано за позичені у третьої особи кошти. Доказів, які б підтвердили її доводи про те, що такі кошти були позичені у ОСОБА_14, нею надано не було. З іншої сторони, позивачем надано належні та допустимі докази того, що для придбання автомобіля ним були позичені 23 000 доларів США у ОСОБА_8, які він повернув після припинення шлюбу за рахунок власних коштів. Такими доказами є розписка від 20.12.2006 року, яка свідчить про укладення договору позики з ОСОБА_8, рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 20.12.2013 року про стягнення боргу з ОСОБА_5, розписка ОСОБА_8 про повернення боргу ОСОБА_5 02.02.2014 року.

Крім того, доводи позивача про те, що для придбання автомобіля були використані кредитні кошти, підтверджується кредитним договором від 28.12.2006 року, показами свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16

Рішенням, яке переглядається, відмовлено ОСОБА_7 у задоволенні її зустрічного позову до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання договору позики недійсним з підстави, передбаченої ч.2ст.65 СК України. Рішення в апеляційному порядку у цій частині не оскаржене.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що гроші в сумі 23 000 доларів США, отримані позивачем за договором позики, укладеним ним 20.12.2006 року з ОСОБА_8, були використані в інтересах сім»ї для придбання автомобіля МАН з причепом.

Виконання позивачем обов»язку повернути борг за договором позики у повному обсязі, є відповідно до ч.4 ст.65 СК України, ч.3ст.528, ст. 540 ЦК України підставою для стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 ? частини боргу за цим договором.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції вирішив справу у частині позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи у зазначеній частині, і що, відповідно до п.4ч.1ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_6 суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна скарга не містить обґрунтування незаконності рішення суду у цій частині.

Заява представників відповідачів про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки про порушення свого права позивач дізнався після 02.02.2014 року, тобто після повної сплати боргу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 3 липня 2015 року скасувати у частині відмови ОСОБА_5 у задоволенні позову до ОСОБА_7 про стягнення коштів і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 92 000 ( дев»яносто дві тисячі) гривень.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів з дня набрання ним законної сили.

ГОЛОВУЮЧА:

СУДДІ: