Ухвала суду № 52169147, 02.10.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/8976/15-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2015 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В., при секретарі судових засідань Гаєвському О.С., за участю особи, що подала скаргу ОСОБА_2, представників ОСОБА_3, ОСОБА_4, прокурора Ільяшенко В.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві та прокуратури Дніпровського району м. Києва у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040006479, яка полягає у неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінального процесуального Кодексу України, та у нездійсненні слідчим процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений Кримінальним процесуальним Кодексом України строк, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність слідчого Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві та прокуратури Дніпровського району м. Києва у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040006479, яка полягає у неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінального процесуального Кодексу України, та просить зобов'язати слідчого повернути вилучене під час обшуку майно.

Скарга умотивована тим, що 17.09.2015 року у ОСОБА_2 було вилучено майно, на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 19.08.2015 року, однак при проведенні даної процесуальної дії було вилучено майно, яке не міститься у ухвалі суду від 19.08.2015 року, окрім того на момент звернення до слідчого судді, 24.09.2015 року, подальша доля вилученого майна є невідомою.

У судовому засіданні особа, що подала скаргу підтримала її в повному обсязі, просила задовольнити, зі вказаних в останній підстав, зокрема зауважив, що під час обшуку слідчими де-які вилучені речі та документи взагалі вказувалися у протоколі шляхом їх найменування, а просто поміщалися в пакети та опечатувалися, тож 18.09.2015 року він звернувся до слідчого з клопотанням про проведення огляду вилучених речей і документів, у тому числі з урахуванням положень ст. 237 КПК України, однак відповіді на дане клопотання не отримав по цей час, а тому просив слідчого суддя зобов'язати слідчого рзглянути це клопотання по суті.

Представники особи, що подала скаргу, кожен окремо, у судовому засіданні зазначили, що вилучене майно має статус тимчасово вилученого майна, оскільки не входить до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, у відповідності до ч. 7 ст. 236 КПК України, а слідчий чи прокурор не звернулись до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна в порядку ч. 5 ст. 171 КПК України, тож просили повернути їм тимчасово вилучене майно.

Прокурор у судовому засіданні поклалася на розсуд слідчого судді.

У судове засідання слідчий Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві, який здійснює досудове розслідування у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040006479, будучи належним чином повідомленим про розгляд скарги, не з'явився, про поважні причини неявки, визначені ст. 138 КПК України, не повідомив, у зв'язку з чим, слідчий суддя, враховуючи положення ч. 3 ст. 306 КПК України, вважає за можливе провести її розгляд у його відсутність.

Тож, слідчий суддя, вивчивши скаргу, заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали провадження за скаргою, приходить до наступного.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

За таких обставин, слідчий суддя вважає, що скарга відповідає вимогам КПК України, та виходячи з норм ст. 55 Конституції України, підлягає судовому розгляду.

Так, як убачається з матеріалів скарги та пояснень учасників процесу, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 19.08. 2015 року надано слідчим слідчого відділу Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві Власюк О.С., Орленку Р.В., Кишинській А.О., Юшко Л.О., Зайцевій А.О., Ємеліній Ю.С., Савенку О.М., Савченку В.М., Платку Т.М., Кононенку О.О., Воронюку Е.М., Луценку Я.Б., Левчуку Є.В., Бричник Л.В., Сивопляс О.К., Панченко Т.В. дозвіл на проведення обшуку в автомобілі ВМW Х6, держаний номерний знак НОМЕР_1, 2014 року випуску, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення.

З копії протоколу обшуку від 17.09.2015 року, проведеного у рамках цього кримінального провадження, слідує, що починаючи з 13 год. 35 хв. 17.09.2015 року до (години відсутні), на підставі ухвали суду від 19.08.2015 року, в автомобілі ВМW Х6, держаний номерний знак НОМЕР_1 було проведено обшук, за результатами якого було вилучено майно ОСОБА_2, як-то: перчатки чорні 2 шт. (пар) шкіряні; упаковка від стартового пакету «лайф» без абонплати; поліс страхування АС 18029488; поліс № АІ 12783582; договір прокату автомобіля №309 через ОСОБА_21 з однієї сторони та ОСОБА_22; акт виконаних робіт 340480 з квитанцією про оплату; заява на переказ готівки №13691483 від 21.05.15; анкета №001400039373 для надання банківських послуг; коробка від телефону Samsung Galaxy Stars Plus; акт виконаних робіт №ВМСН004879 з двома чеками; поліетиленовий пакет зі схемою електропостачання автомобіля; картка візитка на ім'я ОСОБА_23; ліхтарик чорного кольору похідний; візитна картка УКРСИББАНК з рукописом написаним номером телефону НОМЕР_4; візитна картка УКРСИББАНК на ім'я ОСОБА_24; візитна картка на ім'я ОСОБА_25; візитна картка ОСОБА_26; акт виконаних робіт 333201; папірець білого кольору з написом НОМЕР_2 ОСОБА_6; мобільний телефон чорного кольору сенсорного типу керування Samsung у вимкненому стані; мобільний телефон чорного кольору Nokia типу моноблок; паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_27; паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_28 у який вкладено ідентифікаційний номер 2 шт.

В свою чергу, ч. 1 ст. 167 КПК України, дає визначення підставам тимчасового вилучення майна, які зазначаються як фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Тобто, застосування інституту тимчасового вилучення майна можливе відносно підозрюваного і лише до вирішення питання про арешт такого майна або до його повернення, що свідчить про конкретне визначення законодавцем можливої наступної долі тимчасово вилученого майна, при цьому можливість визнання такого майна речовим доказом, законодавець не вказує.

Згідно частини 2 цієї ж процесуальної норми, тимчасово вилученим майном може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо…

Частиною 3 статті 168 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол.

Випадки припинення тимчасового вилучення майна передбачені в ст. 169 КПК України, де вказано, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною пятою ст. 171, частиною шостою ст. 173 цього Кодексу.

При цьому, в ч. 5 ст. 171 КПК України вказано, що клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

В даному випадку, зазначене в ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання про арешт тимчасово вилученого майна подано не було, при цьому слідчий не повернув тимчасово вилучене майно особі, у якої воно було вилучено.

Системний аналіз положень КПК України свідчить, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку або огляду, а речі і документи, вилучені при проведенні обшуку, мають один з двох процесуальних статусів: 1) речі та документи, які входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на їх відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку; 2) речі та документи, які не входять до цього переліку, тобто, - тимчасово вилучене майно, яке перебуває в такому статусі відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України до вирішення питання про його арешт або повернення (ч. 7 ст. 236, ч. 1 ст. 98, ч. 2 ст. 168 КПК України).

У резолютивній частині ухвали від 19.08.2015 року, не зазначено конкретного переліку речей та документів, щодо яких надано дозвіл судом на їх відшукання, а судове рішення містить загальні положення (відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення).

Враховуючи те, що в ухвалі суду від 19.08.2015 року не було надано прямого дозволу на відшукання будь-яких речей і документів, у відповідності до ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи мають статус тимчасово вилученого майна.

Такий процесуальний порядок щодо тимчасово вилученого майна узгоджується і з вимогами Глави 16 КПК України і ч. 7 ст.236 КПК України.

Оскільки, в протилежному випадку втрачається сенс у вирішенні питання щодо припинення тимчасового вилучення майна згідно ст. 169 КПК України, оскільки в такому процесуальному статусі воно перебуває лише до винесення постанови слідчим, прокурором про визнання його речовим доказом.

При цьому, згідно положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

З норм ст. 26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Однак, у ході судового розгляду слідчим суддею не було встановлено, що на тимчасове вилучене 17.09.2015 року майно, станом на момент розгляду скарги у суді 02.10.2015 року, арешт не накладався, речовим доказом воно не визнавалося, що власне і підтвердила прокурор.

Слідчий Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві, який здійснює розслідування цього провадження, як учасник процесу, у даному провадженні, станом на час судового розгляду, будучи вільним у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, правом на надання письмових заперечень до суду, з зазначенням належних та допустимих доказів, у розумінні ст.ст. 84-86 КПК України, які б в той чи інший спосіб спростовували або ж підтверджували доводи особи, що подала скаргу, не скористався, а висловлені у судовому засіданні доводи прокурора про те, що він покладається на розсуд суду свідчать про фактичну не визначеність даного органу та жодним чином не спростовують доводи власника майна викладені у скарзі.

Таким чином, в ході судового розгляду даної скарги суб'єктами оскарження, на думку слідчого судді, не було б надано жодного доказу, який б підвереджував законність їх дій та випливав зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а у відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98); у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним; уу справі "Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".

За таких обставини, викладені у скарзі доводи в цій частині є обґрунтованими, у зв'язку з чим слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку вважає, що скарга з даного питання підлягає задоволенню, а вилучене майно поверненню власнику, оскільки, у даному випадку, втручання державного органу у право на мирне володіння майном порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав власника майна, тобто становить "особистий і надмірний тягар для особи" враховуючи відсутність клопотання про арешт такого майна, як тимчасово вилученого з боку слідчого та його перебування у невизначеному стані.

Щодо скарги на бездіяльність прокуратури, яка полягає у не прийнятті процесуального рішення регламентованого п. 1 ч. 1 ст. 169 КПК України, то слідчий суддя вважає її обґрунтованою, оскільки прокурор дійсно враховуючи вищезазначені обставини, повинен був прийняти рішення про повернення майна власнику, однак дані про наявність такого процесуального рішення у судовому засіданні не встановлено, однак не убачає підстав для зобов'язання прокурора вчити таку дію, у зв'язку з тим, що прийшов до переконливого висновку про необхідність зобов'язання слідчого повернути вказане майна на підставі даної ухвали, а тому, на цей час, додаткова необхідність у прийнятті аналогічного за змістом рішення прокурором відсутня, адже судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України (ст. 124 КУ, ст. 533 КПК України), однак, враховуючи положення ст. 121 КУ, якою на прокуратуру покладено нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, вважає за необхідне покласти на неї обов'язок забезпечити контроль за виконанням даної ухвали в частині зобов'язання слідчого вчинити дію, що полягає у поверненні тимчасом вилученого майна.

В частині скарги про визнання бездіяльності прокурора (процесуального керівника в кримінальному провадженні №12015100040006479) прокуратури Дніпровського району міста Києва, котра полягає у неналежному здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва в кримінальному провадженні №12015100040006479, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений кримінальним процесуальним законом строк, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити, оскільки викладені у скарзі доводи з цього питання є сумнівними, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України), адже статтею 307 КПК України регламентовано, що за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу про : 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги, однак не про визнання бездіяльності незаконною, адже, апріорі, якщо слідчий суддя приходить до переконання про необхідність задоволення скарги, яка подана на бездіяльність певної особи, то факт такої бездіяльності є наявним та окремого встановлення в резолютивній частині судового рішення не потребує.

Аналізуючи доводи особи, що подала та зокрема заявлене у судовому засідання клопотання про зобов'язання слідчого розглянути його клопотання у цьому провадженні, слідчий суддя приходить до наступного.

Згідно ст.ст. 22, 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав та обов'язків у межах та у спосіб регламентований КПК України, а тому можливість порушення такого питання є правом ОСОБА_2, адже у нього було проведено обшук, вилучено майно, тож він має регламентоване Конституцією України право подати певні клопотання з метою його повернення до свого володіння, адже ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, а на слідчого суддю, як раз і покладено згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, повноваження на здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, за таких умов, слідчий суддя, вважає за необхідне розглянути це питання по суті.

Зокрема, у даному засіданні встановлено, що 17.09.2015 року було проведено обшук майна, яке належить ОСОБА_2 та вилучено останнє з автомобіля автомобілі BMW X6, державний номерний знак НОМЕР_1.

18.09.2015 року за вх. № С-4833 ОСОБА_2 подав до слідчого клопотання про проведення слідчих дій, а саме огляду, який передбачений ст. 237 КПК України, вилучено майна під час обшуку.

На час розгляду скарги відповіді на своє клопотання заявник не отримав, тож слідчий суддя, з метою дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, права ОСОБА_2 на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, враховуючи положення ст. 7, ч. 5 ст. 9, ст. ст. 28, 114, 220, 237 КПК України, вважає за необхідне зобов'язати слідчого розглянути по суті дане клопотання заявника в розумні строки регламентовані ст. 28 КПК України, а саме, виходячи з повноважень наділених ст. 114 КПК України, не більше трьох днів з моменту отримання даного судового рішення та постановити за наслідками такого розгляду відповідне процесуальне рішення, враховуючи положення ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-29, 131-132, 167-169, 171, 303-307, 309, 310, 369-372, 376, 395 КПК України слідчий суддя, -

п о с т а н о в и в :

Скаргу - задовольнити частково.

Зобов'язати слідчого Дніпровського РУГУ МВС України в м. Києві Власюк О.С. повернути вилучене під час обшуку 17.09.2015 у автомобілі BMW X6, державний номерний знак НОМЕР_1, у відповідності до протоколу обшуку від 17.09.2015року, майно, зокрема: перчатки чорні 2 шт. (пар) шкіряні; упаковка від стартового пакету «лайф» без абонплати; поліс страхування АС 18029488; поліс № АІ 12783582; договір прокату автомобіля №309 через ОСОБА_21 з однієї сторони та ОСОБА_22; акт виконаних робіт 340480 з квитанцією про оплату; заява на переказ готівки №13691483 від 21.05.15; анкета №001400039373 для надання банківських послуг; коробка від телефону Samsung Galaxy Stars Plus; акт виконаних робіт №ВМСН004879 з двома чеками; поліетиленовий пакет зі схемою електропостачання автомобіля; картка візитка на ім'я ОСОБА_23; ліхтарик чорного кольору похідний; візитна картка УКРСИББАНК з рукописом написаним номером телефону НОМЕР_4; візитна картка УКРСИББАНК на ім'я ОСОБА_24; візитна картка на ім'я ОСОБА_25; візитна картка ОСОБА_26; акт виконаних робіт 333201; папірець білого кольору з написом НОМЕР_2 ОСОБА_6; мобільний телефон чорного кольору сенсорного типу керування Samsung у вимкненому стані; мобільний телефон чорного кольору Nokia типу моноблок; паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_27; паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_28 у який вкладено ідентифікаційний номер 2 шт., володільцю (власнику) - ОСОБА_2.

Зобов'язати слідчого Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києва Власюк О.С. у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12015100040006479 від 05.05.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України розглянути клопотання ОСОБА_2 зареєстроване у РУ 18.09.2015 року за вх. № С-4833 по суті у строк не більше трьох днів з моменту отримання даного судового рішення та постановити за наслідками такого розгляду відповідне процесуальне рішення згідно положень КПК України та з безпосереднім урахуванням вимог ст.ст. 94, 237 КПК України.

В іншій частині у задоволенні скарги - відмовити.

Контроль за виконанням ухвали слідчого судді в частині зобов"язання вчитини дію орган досудового розслідування, на підставі ст. 121 Конституції України, покласти на прокурора прокуратури Дніпровського району м. Києва, який у розумінні положень ст. 37 КПК України, наділений повноваженнями прокурора/страшого групи прокурорів у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100040006479 від 05.05.2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України.

Ухвала оскарженню не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.

Повний текст ухвали оголосити 05.10.2015 року о 12 годині 00 хвилин в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, за адресою: м. Київ, вул.. І.Сергієнка, 3.

Слідчий суддя: О.В. Бірса