Рішення № 52164974, 02.10.2015, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/5169/13-ц

Провадження №2/442/41/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2015 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Коваля Р.Г.,

з участю секретаря Далявської Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2) ОСОБА_3 до ОСОБА_4 внутрішніх справ України, ОСОБА_5 Державної автомобільної інспекції ОСОБА_4 внутрішніх справ України, Державної Казначейської служби України, з участю третіх осіб ОСОБА_6, ОСОБА_7, спеціального загону ДПС особливого призначення при ОСОБА_5 ДАІ МВС України про відшкодування шкоди завданої незаконними діями працівниками міліції,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів про відшкодування шкоди завданої незаконними діями працівниками міліції та в процесі розгляду даної справи представник позивача уточнивши позовні вимоги просить стягнути за рахунок державного бюджету (Державна Казначейська служба України) на її користь завдану ОСОБА_4 внутрішніх справі України, майнову (матеріальну) шкоду у розмірі 39316 гривень 82 копійки та в рахунок відшкодування частини моральної (немайнової) шкоди 2000000 гривень; стягнути за рахунок державного бюджету (Державна Казначейська служба України) на її користь вартість на придбання спеціалізованого медичного інвентаря для подальшої реабілітації в сумі 38654 доларів США; стягнути за рахунок державного бюджету (Державна Казначейська служба України) на її користь втрачений заробіток за період з 16.05.2005 року ро 31.03.2015 року 93444 гривні, зобовязавши відповідачів щомісячно сплачувати їй втрачений заробіток в розмірі мінімальної заробітної плати - 1218 гривень; стягнути за рахунок державного бюджету (Державна Казначейська служба України) на її користь вартість витрат, понесених її сімєю на її лікування в сумі 116035 гривень; стягнути за рахунок державного бюджету (Державна Казначейська служба України) на її користь витрати на проїзд до місць лікування і в зворотному напрямку кошти в сумі 4931 гривню 33 копійки; стягнути за рахунок державного бюджету (Державна Казначейська служба України) на мою користь вартість витрат на необхідний (сторонній) догляд в сумі 46722 гривні зобовязавши відповідачів щомісячно виплачувати їй половину мінімальної заробітної плати на постійний сторонній догляд в сумі 609 гривень.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що підставою для звернення до суду з даним позовом були незаконні дії зі сторони старшого інспектора дорожньо-патрульної служби 1 оперативного батальйону Державтоінспекції Спеціалізованого загону «Кобра» особливого призначення імені ОСОБА_8 - працівника правоохоронного органу ОСОБА_7, який 13.02.2005 року наніс їй тілесніушкодження у вигляді сліпого проникаючого вогнепального поранення задньозовнішньої поверхні верхньої частини правого плеча з проникненням в праву плевральну порожнину, відламковим переломом III - го ребра справа, перелому кореня дужки XIIго грудного хребця зліва, наскрізного кульового поранення правої легені з забоєм II та правобічним гемоплевмотораксом, кульової хребетноспинномозкової травми з явищами забою спинного мозку та нижньою параплегією розладів функції тазових органів, травматичного правобічного плекситу, які супроводжувалися геморагічним шоком III ІV-го ступеня та спінальним шоком, і які по ступеню тяжкості відносяться до тяжких. На момент вчинення ОСОБА_7 злочину - вона була неповнолітньою, а тому її визнано інвалідом дитинства довічно. Постріли були здійснені працівником міліції ОСОБА_7 після остаточної зупинки автомобіля «Ауді - 100» з близької відстані. 22 жовтня 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області винесено постанову про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ст. 367 ч.2 КК України у звязку із закінченням строку давності та закрито провадження у справі. Вказані обставини не є реабілітуючими. В процесі судового розгляду кримінальної справи № 1306/3286/2012 підсудний ОСОБА_7 свою вину у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України визнав повністю. Наслідком незаконних дій ОСОБА_7 є втрата нею загальної працездатність на 100 %. Заподіювач шкоди діяв поза межами, встановленими для його правомірної поведінки і таким чином діяв проти законних прав інших осіб, порушуючи їх. Протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків, а шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки. Грубо порушивши вимоги п. 6 ст. 15 Закону України «Про міліцію», яким заборонено застосовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи, ОСОБА_7 заподіяв позивачці каліцтво. Вона змушена декілька разів на рік перебувати на стаціонарному лікуванні, яке потребує дуже великих коштів, а тому її батько змушений постійно їздити на заробітки за кордон. Вважає позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди, моральної шкоди, коштів на придбання спеціалізованого медичного інвентаря для подальшої реабілітації, втраченого заробітку, витрат на лікування та на проїзд до місця лікування і додому є цілком підставними.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2) І.О. позовні вимоги підтримала повністю, просила суд задоволити позов. Вказала, що в наслідок неправомірних дій працівників міліції вона є інвалідом на все життя, в кожний раз погіршується її стан здоровя, її сімя несе значні витрати на її утримання, їй завдано значної моральної шкоди.

Представники позивача ОСОБА_9, ОСОБА_10 в судовому засіданні позовні вимоги своєї довірительки підтримала повністю з підстав, які викладені в позовній заяві та за заявах про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_4 внутрішніх справ України в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову з підстав, які викладені в письмовому запереченні, вважає його безпідставним та таким що не може бути задоволеним, оскільки заявлений до неналежного відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_5 Державної автомобільної інспекції ОСОБА_4 внутрішніх справ України в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог позивача, просив відмовити в їх задоволенні, вказав що вони є не обґрунтованими, потерпіла ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2) І.О. свідомо сама себе наразила на небезпеку, відповідальність за спричинену їй шкоду повинен нести заподіювач.

Представник Державної Казначейської служби України в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог позивача з підстав, які викладені у письмовому запереченні, просив суд відмовити позивачу в позові, оскільки шкоду повинна відшкодовувати винна особа, яка її спричинила.

Представник третьої особи спеціального загону ДПС особливого призначення при ОСОБА_5 ДАІ МВС України, треті особи Йосифів. І.І., ОСОБА_7 в судове засідання не зявились з невідомих для суду причин, не повідомили суд про причини своєї неявки, неодноразово належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, а тому суд розглянув справу без їхньої участі.

Допитана в судовому засіданні в якості спеціаліста представник Дрогобицької міжрайонної МСЕК ОСОБА_11 суду пояснила, що 01.07.2005 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2) І.О. була визнана інвалідом першої групи з дитинства у звязку з тим, що отримала кульове поранення. 27.07.2009 року її було визнано інвалідом першої групи А інвалід дитинства довічно. Її стан здоровя вкрай важкий, вона потребує сторонньої допомоги та спеціальний інвентар для подальшої реабілітації.

Прокурор Дрогобицької міжрайонної прокуратури в судовому засіданні вказала, що беззаперечно встановлено, що 09.02.2005 року згідно наказу т.в.о. начальника спецзагону «Кобра» ОСОБА_12 № 7 «Про відрядження працівників спеціального загону «Кобра» України імені ОСОБА_8 в Львівську та Волинську області» з метою виконання розпорядження МВС України № 90 від 08.01.2005 року «Про проведення оперативно-профілактичних відпрацювань автошляхів Волинської та Львівської областей» ОСОБА_7 в складі екіпажів відряджений у Львівську область. 13.02.2005 року в м. Дрогобичі при переслідуванні, з метою зупинки та перевірки, автомобіля марки «Ауді -100», д.р.н. 298-45 ТВ, ОСОБА_7 прийняв рішення провести прицільні постріли в ділянку розташування задніх коліс даного автомобіля. Однак, в порушення ч.2 ст. 15 Закону України «Про міліцію», яка передбачає, що забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи, не переконавшись у тому, що в салоні автомобіля «Ауді - 100» знаходяться сторонні люди і застосування зброї може причинити шкоду їхньому життю та здоровю, провів чотири послідовні постріли з пістолета в напрямку задніх коліс автомобіля «Ауді-100», в результаті чого спричинив вогнепальні поранення пасажиру автомобіля ОСОБА_13, що призвели до смерті останнього, та спричинив тяжкі вогнепальні поранення позивачу ОСОБА_2 (на даний час прізвище - ОСОБА_1). На момент заподіяння працівником міліції ОСОБА_7 тяжких вогнепальних поранень позивачу, остання була неповнолітньою а тому, медико-соціальною експертною комісією визнана інвалідом дитинства довічно. Оскільки, 13 лютого 2005 року при застосуванні табельної зброї старший інспектор ДПС 1 оперативного батальйону спецзагону «Кобра» ОСОБА_7 порушив вимоги закону, а саме, ч.2 ст. 15 ЗУ «Про міліцію», відповідальність за шкоду, заподіяну життю та здоровю ОСОБА_2 покладається на МВС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. ст. 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Тому власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а лише конкретно визначеним законом способом захисту свого права. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений гл. 3 зокрема ст. 16 ЦК України, а інші способи визначаються спеціальними законами, які регулюють конкретні цивільні правовідносини.

Матеріалами цивільної справи встановлено, що постановою Дрогобицького міськрайонного суду від 22 жовтня 2012 року, залишеною без змін рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, передбачений ч.2 ст.367 КК України, у звязку з закінченням строків давності. Вищевказаною постановою суду встановлено, що наказом МВС України № 176 о/с «По особовому складу» від 09.04.2004 року ОСОБА_7 призначений на посаду старшого інспектора ДПС 1 оперативного батальйону ДПС ДАІ Спеціального загону «Кобра» особливого призначення імені ОСОБА_8 та являється працівником правоохоронного органу. 09.02.2005 року згідно наказу т.в.о. начальника спецзагону «Кобра» ОСОБА_12 № 7 «Про відрядження працівників спеціального загону «Кобра» України імені ОСОБА_8 в Львівську та Волинську області» з метою виконання розпорядження МВС України № 90 від 08.01.2005 року «Про проведення оперативно-профілактичних відпрацювань автошляхів Волинської та Львівської областей» ОСОБА_7 в складі екіпажів відряджений у Львівську область. 12.05.2005 року три патрульні наряди у кількості 6 чоловік, в т.ч. і ОСОБА_7 отримавши табельну вогнепальну зброю, набої до них та спеціальні засоби, після проведеного в У ОСОБА_14 у Львівській області інструктажу, з 20 год.00 хв. згідно дислокації прибули на службових автомобілях «Фольксваген - Пассат» до м. Дрогобича для відпрацювання району.

13.02.2005 року в м. Дрогобичі при переслідуванні, з метою зупинки та перевірки, автомобіля марки «Ауді -100», д.р.н. 298-45 ТВ, ОСОБА_7 прийняв рішення провести прицільні постріли в ділянку розташування задніх коліс даного автомобіля. Однак, в порушення ч.2 ст. 15 ЗУ «Про міліцію», яка передбачає, що забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи, не переконавшись у тому, що в салоні автомобіля «Ауді - 100» знаходяться сторонні люди і застосування зброї може причинити шкоду їхньому життю та здоровю, провів чотири послідовні постріли з пістолета в напрямку задніх коліс автомобіля «Ауді-100», в результаті чого спричинив вогнепальні поранення пасажиру автомобіля ОСОБА_13, що призвели до смерті останнього, та спричинив тяжкі вогнепальні поранення громадянці ОСОБА_2

На момент заподіяння працівником міліції ОСОБА_7 тяжких вогнепальних поранень громадянці ОСОБА_2, остання була неповнолітньою, а тому, медико-соціальною експертною комісією визнана інвалідом дитинства довічно.

Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи,а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, за виключенням випадків, передбачених ч.2 ст. 1167 ЦК України, коли така шкода має відшкодовуватись незалежно від вини.

Відповідно до вимог ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно вимог ч.ч. 1, 2, 9 та 10 ст. 5 Закону України "Про міліцію" міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування. Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт. У разі невиконання працівниками міліції вимог, встановлених цією статтею, особа, права якої були порушені, та/або її представники (родичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди у встановленому законом порядку.

Як встановлено постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.10.20012 року, працівник правоохоронного органу ОСОБА_7, який працював на посаді старшого інспектора дорожньо-патрульної служби 1 оперативного батальйону Державтоінспекції Спеціалізованого загону «Кобра» особливого призначення імені ОСОБА_8 - 13.02.2005 року наніс позивачу ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище -ОСОБА_2) І.О. тілесні ушкодження у вигляді сліпого проникаючого вогнепального поранення задньозовнішньої поверхні верхньої частини правого плеча з проникненням в праву плевральну порожнину, відламковим переломом III - го ребра справа, перелому кореня дужки XIIго грудного хребця зліва, наскрізного кульового поранення правої легені з забоєм II та правобічним гемоплевмотораксом, кульової хребетноспинномозкової травми з явищами забою спинного мозку та нижньою параплегією розладів функції тазових органів, травматичного правобічного плекситу, які супроводжувалися геморагічним шоком III ІV-го ступеня та спінальним шоком, і які по ступеню тяжкості відносяться до тяжких.

Суд вважає, що за дії працівника міліції ОСОБА_7 перед позивачем має нести цивільну відповідальність МВС України за рахунок державного бюджету Державна Казначейська служба України, оскільки вчинення злочину особою, яка приступила до виконання своїх службових обов'язків, є злочином, вчиненим працівником юридичної особи під час виконання своїх службових обов'язків.

Законом України "Про міліцію" передбачено, що міліція в Україні - це державний озброєний орган державної виконавчої влади, а працівники міліції є представниками державного органу виконавчої влади.

Особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, є службовими особами.

Оскільки працівник міліції ОСОБА_7 був службовою особою державного органу виконавчої влади і під час виконання своїх службових обов'язків виконував функції представника влади, то за шкоду, спричинену ним позивачці, відповідальність повинна нести держава.

Разом з тим, правовою основою діяльності міліції є Конституція України, Закон України "Про міліцію" та інші законодавчі акти України.

Згідно вимог чч.1 та 2 ст. 25 Закону України "Про міліцію" працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися. Тому за шкоду, завдану неправомірними діями працівника міліції, відповідальність несе міліція.

ОСОБА_12 особа має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пункт 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними постановою ВСУ № 5 від 25.05.2001 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди дає визначення поняття „моральної шкоди Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з конкретних обставин справи, враховує виключно значні моральні страждання позивачки, які полягають у постійному фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала і надалі зазнає у звязку з каліцтвом, у порушенні нормальних життєвих звязків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми.

З урахуванням викладеного суд вважає, що сума відшкодування моральної шкоди, яку визначила сама позивачка, є занадто великою.

Враховуючи обставини справи, суд вважає, що відшкодування моральної шкоди має бути здійснено відповідачем позивачу у розмірі 200000 гривень.

Відповідно до вимог ч.ч.1-3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. ОСОБА_12 сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 1195 ЦК України встановлено, що обовязок фізичної чи юридичної особи, яка завдала шкоди каліцтвом або інше ушкодження здоровя фізичній особі, зобовязана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно - курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоровя фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається, виходячи з розміру мінімальної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом, або іншим ушкодженням здоровя, відшкодовується без урахування пенсії, а також інших доходів.

В ході розгляду даної цивільної справи суд вважає доведені позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача ОСОБА_4 внутрішніх справ України на її користь за рахунок державного бюджету Державна Казначейська служба України втрачений заробіток з моменту досягнення позивачем повноліття в сумі 93444 гривні та про зобовязання відповідача щомісячно сплачувати втрачений заробіток в розмірі мінімальної заробітної плати 1218 гривень.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим установлюється половини розміру мінімальної заробітної плати на постійний сторонній догляд. Для інвалідів І групи висновок МСЕК чи судово-медичної експертизи про потребу в звичайному сторонньому догляді або в побутовому обслуговуванні не вимагається, а отже позовні вимоги позивача щодо зобовязання відповідача відшкодувати вартість витрат на необхідний сторонній догляд в сумі 46722 гривні та виплачувати їй половину мінімальної заробітної плати на постійний сторонній догляд в сумі 609 гривень підлягають задоволенню.

Відповідно до представлених позивачем копій квитків нею підтверджено та доведено суду витрати на проїзд до місць лікування і в зворотному напрямку в сумі 4931 гривня, а тому така вимога про стягнення в її користь з відповідача вказаних грошових коштів є підставною.

Одночасно суду не представлено доказів та їх не здобуто під час розгляду даної справи про те, що позивачу спричинено матеріальної шкоди на суму 39316 гривень, жодним чином не підтверджено допустимими доказами вартість витрат на лікування в сумі 116036 гривень, а також вартість спеціалізованого медичного інвентаря для подальшої її реабілітації на суму 38654 доларів США, а тому в задоволенні зазначених позовних вимог позивача слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснював особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджував про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяв здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача слід задоволити частково.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 208, 209, 212- 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 внутрішніх справ України в користь ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2) ОСОБА_3 за рахунок державного бюджету Державна Казначейська служба України - втрачений заробіток за період з 16.05.2005 року по 31.03.2015 року в сумі 93444 гривні, зобовязавши відповідача сплачувати позивачу втрачений заробіток в розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 1218 гривень, 4931 гривню 33 копійки витрати на проїзд до місць її лікування та в зворотному напрямку, 46722 гривні витрат на необхідний сторонній догляд, зобовязавши відповідача сплачувати позивачу 609 гривень - половину мінімальної заробітної плати на постійний сторонній догляд, а також 200000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя Р.Г.Коваль