Рішення № 52158722, 12.10.2015, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/3132/15-ц

Провадження № 2/362/1931/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2015 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Корнієнка С.В., при секретарі Дрозденко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області до ОСОБА_1, про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та її витребування,-

в с т а н о в и в:

Прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним державного акту серії ЯЗ № 444716 від 13 жовтня 2009 року на земельну ділянку відповідача площею 0,2500 га в с. Бориси Васильківського району по вул. Матросова,1а , оскільки рішення № 32-ІІІ-У від 3 липня 2006 року про її надання відповідним органом місцевого самоврядування Крушинською сільською радою, не приймалося.

В судовому засіданні представник прокуратури вимоги позову підтримав в повному обсязі.

Представники Крушинської сільської ради в судове засідання не зявилося, хоча про дату, час та місце розгляду справи судом були повідомлені належним чином.

Представник відповідача вимоги не визнав, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, наполягав на застосуванні строків позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.ст. 1 та 3 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, за захистом яких кожна особа має право звернутися до суду.

У відповідності до положень ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З положень ст.ст.57 і 58 ЦПК України вбачається поняття доказів в цивільному процесі та їх допустимість.

Як вбачається з положень ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, п.1 ст.17 Закону України „Про міжнародні договори України є частиною національного законодавства, та ст.41 Конституції України та ст.ст. 321, 328 ЦК України, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, право власності набувається із підстав не заборонених законом, зокрема правочинів. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні крім у випадках і в порядку, встановлених законом.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1, зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Суд також враховує положення п.п.32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, за якими майном у зазначені ст.1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права за договором, укладеним з органом публічної влади. Наявність порушень з боку органу публічної влади при укладені договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обовязок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Зазначені права гарантовані ст.41 Конституції України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з положень ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Порушення порядку набуття права власності на землю є порушенням публічного порядку та інтересів держави.

Положення ст.ст. 387 і 391 ЦК України та ст.ст.152 і 155 ЗК України передбачають, що власник та користувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права користування земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок здійснення громадянами приватизації земельних ділянок визначений положеннями ст.118 ЗК України.

У відповідності до положень п.34 ч.1 ст. 26, п.п.2 п. «б» ч.1 ст.33, ч.2 ст.59 Закону України Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції пленарного засідання сільської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, до делегованих повноважень саме виконавчих органів сільських рад належить реєстрація права користування на землю та видачу документів, що посвідчують право користування землею.

Як вбачається з положень ст.21, ч.3 ст.393 ЦК України та п.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», правовий акт органу місцевого самоврядування, що не відповідає Закону визнається незаконним та скасовується судом.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

У відповідності до державного акту серії ЯЗ № 444716 від 13 жовтня 2009 року відповідачеві на праві власності на підставі рішення Крушинської сільської ради № 32 від 3 липня 2006 року належить земельна ділянка площею 0,2500 га в с. Бориси Васильківського району по вул. Матросова,1а, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

З огляду протоколу № 3 від 3 липня 2006 року ІІІ сесії У скликання Крушинської сільської вбачається, що органом місцевого самоврядування розглядалися питання попереднього погодження на відвід земельних ділянок та їх затвердження, надання земельних ділянок під будівництво.

З документації органу місцевого самоврядування не вбачається про вирішення земельного питання стосовно відповідача.

Разом з тим, з технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1, наданої Управління Держземагенства у Васильківському районі Київської області, вбачається текст рішення Крушинської сільської ради № 32-ІІІ-У від 3 липня 2006 року про передачу відповідачеві безоплатно у приватну власність спірної земельної ділянки (а.с.58).

Крім того, в зазначеної документації міститься довідка Крушинської сільської ради № 829 від 11 квітня 2008 року про облік за відповідачем спірної земельної ділянки.

Приймаючи по справі рішення суд враховує правові позиції Верховного суду України викладені в постанові від 1 липня 2015 року по цивільній справі № 6-319цс15, за якими державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, а тому, у спорах, повязаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

У звязку з чим, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку без установлення незаконності рішення відповідного органу, на підставі якого він виданий, не є належним та окремим способом захисту порушених прав.

З урахуванням зібраних у справі доказів, суд зазначає, що прокурором не доведена недійсність спірного рішення органу місцевого самоврядування на підставі якого відповідач отримала державний акт на земельну ділянку, та з такими вимогами до суджу прокурор не звертався, а тому, ним обраний невірний спосіб захисту, у звязку з чим, в задоволені позову необхідно відмовити.

При цьому, позивач, як орган місцевого самоврядування, як юридична особа, знав і повинен був знати про видання оспорюваного рішення, оскільки останній на його підставі отримав відповідний державний акт на спірну земельну ділянку, також підписаний головою Крушинської сільської ради.

Суд критично ставиться до заяви представника позивача щодо застосування строків позовної давності, оскільки відмовляє прокурору в задоволені вимог саме через невірно обраний спосіб захисту інтересів органу місцевого самоврядування.

На підставі наведеного та керуючись, ст.ст. 1, 3, 10, 16, 58 - 61, 74, 88, 208, 209, 212- 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволені позову Заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги або по закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Корнієнко С.В.