Рішення № 52155766, 06.10.2015, Баришівський районний суд Київської області

Справа № 355/1143/15-ц

Провадження № 2/355/503/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Баришівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Лисюка О.Д.

при секретарі Ющенко Л.А.

за участю представників: позивача адвоката ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

3-ї особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засiданнi в смт. Баришівка справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, 3-я особа служба в справах дітей та сімї Баришівської районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,

В с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із названим позовом в якому просить суд позбавити батьківських прав відповідачку ОСОБА_5 по відношенню до сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 посилаючись на те, що відповідач тривалий час умисно ухиляється від виконання своїх обовязків по вихованню дитини та наданню матеріальної допомоги, не турбується та не піклується про фізичний, духовний та моральний розвиток свого сина.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 підтримуючи свої позовні вимоги суду пояснила, що 23 грудня 2001 року народився її онук - ОСОБА_7, батьком якого є її син ОСОБА_8, а матір'ю відповідач ОСОБА_5.

Відповідно до рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 20 листопада 2006 року шлюб між її сином ОСОБА_8 та відповідачем було розірвано та 29 жовтня 2006 року син, забравши за згодою матері неповнолітнього онука, разом з ним приїхали на постійне місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2, де і проживають до даного часу. Причиною через яку син забрав дитину від матері, був поганий стан здоров'я онука через неналежний догляд його матері.

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10 липня 2008 року місце проживання онука ОСОБА_7, було визначено з його батьком та бабусею ОСОБА_4.

З 29 жовтня 2006 року і по даний час відповідач не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з дитиною взагалі. За останніх дев'ять років онука не отримав від своєї матері жодного подарунка на день народження, жодної іграшки. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не цікавиться її життям, не відвідувала та не відвідує її вдома, в дитячому дошкільному закладі, у школі.

Крім того, ситуація ускладнюється тим, що дитина, після неналежного догляду за нею впродовж 2001 - 2006 років має погане здоровя та періодично хворіє на даний час у зв'язку з чим потребує лікування та належного догляду, якого її мати не бажає та не може забезпечувати.

Вважає, що через неналежний догляд відповідача за своїм сином, призвело до ушкодження здоров'я та хвороби останнього, дитині спричинена моральна шкода, оскільки через тривалий неналежний догляд, онука відчував фізичний біль, нервові переживання, стривоженість та дискомфорт. В результаті отриманих ушкоджень здоров'я, дитина не може жити спокійним, повноцінним життям, у неї часто проявлялись емоційні спалахи та нервові переживання.

З урахуванням вищенаведеного, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини, просить суд стягнути з ОСОБА_5 заподіяну моральну шкоду в розмірі 20000 грн. та позбавлення її батьківських прав відносно свого сина ОСОБА_6.

Представник позивача адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги своєї довірительки підтримав повністю.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача ОСОБА_2 суду пояснив, що він є рідним братом відповідача ОСОБА_5, яка в звязку з певними подіями на сході України, не має змоги сама бути присутньою в судовому засіданні.

В 2006 році, ввівши сестру в оману, позивач ОСОБА_4 разом із своїм сином ОСОБА_8 забрали ОСОБА_7 та вивезли його до Баришівського району Київської області, куди переїхала проживати позивач.

Оскільки намагання сестри повернути сина були марними, вона звернулася до Станично-Луганського районного суду Луганської області із позовною заявою про відібрання дитини. Проте, рішенням даного суду, в позові ОСОБА_5 було відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_4 та ОСОБА_8 про визначення місцем проживання сина ОСОБА_6 саме в Баришівському районі Київської області було задоволено. При цьому, судом не було прийнято до уваги ту обставину, що служба в справах дітей Станично -Луганської РДА та виконкому Красноталівської сільської ради, які вважали за необхідне залишити сина ОСОБА_6 з матірю, яка веде здоровий спосіб життя та має всі необхідні умови для проживання сина з нею. Також судом не було прийнято до уваги і ту обставину, що батько дитини, є психічно хворим.

Причиною, через яку його сестра не може спілкуватися із своїм сином, є повне небажання цього із сторони позивача ОСОБА_4, яка всіляко чинить цьому перешкоди, народження сестрою в 2005 році сина ОСОБА_9 та події на сході України.

Висловлюючи позицію своєї сестри, просить суд в позові відмовити та не позбавляти ОСОБА_5 її батьківських прав відносно її сина ОСОБА_6.

Представник третьої особи головний спеціаліст служби у справах дітей та сімї Баришівської районної державної адміністрації ОСОБА_3 пояснила суду, що після ознайомлення із зібраними матеріалами по даній справі, служба у справах дітей вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 відносно малолітньої неповнолітнього сина ОСОБА_6. Так, отримавши від позивача ОСОБА_4 звернення щодо позбавлення батьківських прав її колишньої невістки ОСОБА_5, з метою обєктивного вивчення обставин справи, службою були направлені листи до Красноталівської сільської ради Станично - Луганського району за місцем проживання відповідача та служби у справах дітей Станично-Луганського району з метою перевірки умов проживання її сімї.

На адресу служби у справах дітей та сімї Баришівської районної державної адміністрації надійшла відповідь із якої вбачається, що ОСОБА_5 мешкає з двома дітьми, займається підсобним господарством, що є джерелом забезпечення сімї. За характером трудолюбива, відповідальна, веде здоровий спосіб життя.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд вважає, що заявлений позов не підлягає до задоволення виходячи з наступних міркувань.

Згідно з вимогами ч.2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Частинами 2,3,4 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ч.4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Частиною 2 статті 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

В абзаці 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, в усiх дiях щодо дiтей, незалежно вiд того, здiйснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соцiального забезпечення, судами, адмiнiстративними чи законодавчими органами, першочергова увага придiляється якнайкращому забезпеченню iнтересiв дитини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є колишньою свекрухою відповідача ОСОБА_5. Рішенням Станично Луганського районного суду Луганської області від 07 лютого 2006 року шлюб між відповідачем та сином позивача ОСОБА_8, який був зареєстрований 15 грудня 2001 року, був розірваний. Загалом, сторони проживали однією сімєю до лютого місяця 2004 року. Від спільного подружнього проживання, вони мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, якого 29 жовтня 2006 року, батько, з дозволу матері взяв до себе погостювати на одну неділю і назад не повернув. Причиною таких дій слугував поганий стан здоровя неповнолітнього ОСОБА_7.

Оскільки добровільно повертати дитину ОСОБА_8 та його матір ОСОБА_4 наміру не мали, то 06 грудня 2006 року ОСОБА_5 звернулася до Станично-Луганського районного суду Луганської області із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_8 з позовом про відібрання дитини.

В ході судового розгляду ОСОБА_4 та ОСОБА_8 предявили зустрічний позов про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_7 посилаючись на ту обставину, що умови проживання для останнього у них кращі ніж у матері.

Під час розгляду справи Станично Луганським районним судом було встановлено, що проживання неповнолітнього ОСОБА_7, можливе як з матірю ОСОБА_5 так і з батьком ОСОБА_8, який проживає разом і з своєю матірю ОСОБА_4 Однак, відповідно до резолютивної частини рішення вказаного суду від 10.07.2008 року, місцем проживання ОСОБА_7 було визначено с. Бзів Баришівського району Київської області, куди позивач ОСОБА_4 разом із своєю сімєю, сином та онуком переїхали на постійне місце проживання.

Таким чином судом безспірно встановлено, що відповідач ОСОБА_5 не спілкувалася із своїм сином ОСОБА_6 із жовтня місяця 2006 року, що було підтверджено в судовому засіданні і самим неповнолітнім ОСОБА_7

За роз'ясненням п.15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавленнята поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов'язків іухилення від їх виконання можна розцінювати лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. У ч. ч. 4, 5 ст. 19 СК України передбачено, що при розгляді судом справ щодо позбавлення батьківських прав, орган опіки та піклування надає суду письмовий висновок щодо розвязання спору.

13 липня 2015 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_5 батьківський прав відносно сина ОСОБА_6, проте, доказів тому, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, а також доказів її винної поведінки у цьомута свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками суду не надала.

В позовній заяві не зазначено, а в ході судового розгляду справи не було встановлено конкретних обставин, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню сина ОСОБА_6 і пропричинитакого її ухиленнявід батьківських обов'язків.

Між тим судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 разом із своєю сімєю, до якої входить і її син ОСОБА_8, який, як було встановлено судом, має 2 групу інвалідності, захворювання якого повязане із психічними розладами та онуком ОСОБА_7, проживають в ІНФОРМАЦІЯ_2, однак засобів звязку для можливого спілкування відповідач із своїм сином, їй свідомо не повідомляють.

Судом також приймається до уваги поведінка самої відповідачки, яка приймала всі необхідні дії для повернення свого сина, те, що вона виховує ще двох дітей, в тому числі і сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьком якого записаний ОСОБА_8. Суд не може не прийняти до уваги ситуацію, яка склалася на сході України, що на його думку, є також великою перешкодою для відповідача приймати участь у фізичному та духовному розвитку свого сина.

Судом при прийнятті рішення, приймається до уваги також позиція представника служби у справах дітей та сімї Баришівської районної державної адміністрації, яка вважає за недоцільне позбавлення ОСОБА_10 батьківських прав, характеристику з місця проживання останньої, відповідно до якої, ОСОБА_5 характеризується виключно з позитивної сторони, актом обстеження житлово-побутових умов проживання її сімї.

Окрім того, аналізуючи причини, за яких позивач ОСОБА_10 звернулася до суду з названим позовом, то за поясненнями останньої, такою причиною є усунення в подальшому її онука ОСОБА_7, від обовязку надавати допомогу своїй матері.

Відповідно до ст.164 СК України, позбавлення батьківських прав є засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Такий засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду.

Закон встановлює ряд підстав, за яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками;

3) жорстоко поводяться з дитиною. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Вказана стаття передбачає вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав і кожна з цих підстав повинна бути доведена в суді належними доказами.

Враховуючи заперечення відповідача ОСОБА_5 проти позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 та те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батьків, а інші дієві заходи впливу відносно відповідача не здійснювались, суд, враховуючи інтереси неповнолітнього вважає, що відсутні підстави для позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_6.

Окрім того, подаючи позов про позбавлення відповідача ОСОБА_5 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_6, позивач ОСОБА_4 також просить суд стягнути із відповідача на користь свого онуки ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 20000 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначала, що дитина, після неналежного догляду за нею відповідачем впродовж 2001-2006 роки захворіла, хворіла на час постановлення рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області та періодично хворіє на даний час у звязку з чим, потребує лікування та належного догляду, якого його мати не бажає та не може забезпечити.

Вирішуючи питання відшкодування позовних вимог в частині моральної шкоди суд вважає, що дані вимоги ОСОБА_4 є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкодавідшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженнямздоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, якихфізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характерувнаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Тобто розмір на відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань, характеру немайнових втрат, стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках тощо.

Відповідно до п. 5 вищевказаної постанови суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В судовому засіданні, предявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в інтересах свого онуки, позивачка ОСОБА_4 не навела переконливих доказів, які б підтвердили сам факт заподіяння такої шкоди, що є підставою для відмови в задоволенні даних вимог.

Встановлені судом обставини підтверджуються показами свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які кожен окремо, в судовому засіданні повідомили, що позивач ОСОБА_4 віддає своєму онуці ОСОБА_7 всю материнську любов, оскільки від своєї рідної матері, ОСОБА_7 такого почуття не отримує.

Окрім показів свідків встановлені судом обставини підтверджуються:

-копією свідоцтва про народження ОСОБА_7 ( а.с.9 );

-копією рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 10.07.2008 року ( а.с. 10-12 );

-довідкою директора НВК ОСОБА_14 № 91 від 26 травня 2015 року ( а.с 12);

-довідкою в.о. директора Бзівського НВК № 100 ОСОБА_15 від 27.05.2015 року;

-випискою із форми 026/у ОСОБА_7 від 13.07.2007 року ( а.с. 14);

-листом служби в справах дітей та сімї Баришівської районної державної адміністрації ( а.с. 19);

-копією характеристики депутата Красноталінської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області на ОСОБА_5 ( а.с. 58);

-актом обстеження житлово-побутових умов проживання сімї ОСОБА_5 складений комісією Красноталінської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області ( а.с 59-60);

-іншими письмовими матеріалами справи.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст.17, 19, 141, 150, 155, 157, 164, п.15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавленнята поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року, суд

В И Р I Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей та сімї Баришівської районної державної адміністрації Київської області про відшкодування шкоди, спричиненої здоровю та позбавлення батьківських прав, залишити без задоволення.

На дане рішення апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Баришівського

районного суду ОСОБА_16