Ухвала суду № 52153846, 08.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/31064/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Брую О.Д.,

за участю представника позивача Нестеренка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 по справі № 2а/0470/2921/11

за позовом Приватного підприємства "РК-Дніпро"

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Підприємством до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.08.2010 №0000172335/0/29441 та №0000182335/0/29443, від 22.09.2010 №0000172335/1/32958 та №0000182335/1/32959, від 08.12.2010 №0000232335/2, №0000182335/2 та №0000242335/2, від 22.02.2011 №0000232335/3/5509, №0000182335/3/5506, від 12.04.2011 №0000242335/3/12164, якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та визначено податкові зобов'язання з ПДВ.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що відображення податкових зобов'язань та податкового кредиту в деклараціях повинно відбуватися саме за звітний період, в якому ці зобов'язання та право на податковий кредит виникли.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.

Рішення вмотивовано висновком про те, що Закон України "Про податок на додану вартість" не обмежує право платника податку на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що Підприємство зобов'язане декларувати суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання. Позивач на дату виникнення такого права не скористався ним, оскільки одночасно із поданням декларації з ПДВ не подав скарги стосовно контрагентів щодо відмови у наданні податкових накладних, а тому, на думку контролюючого органу, Підприємство не мало право включати до складу податкового кредиту квітня 2010 року податкові накладні попередніх звітних періодів. Крім того контролюючий орган зазначив про неможливість підтвердити факт сплати податкових зобов'язань з ПДВ до бюджету по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ (позивача), у зв'язку з відсутністю матеріалів зустрічних перевірок таких постачальників.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ та визначення сум податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій), відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, слугував висновок контролюючого органу, викладений у акті позапланової виїзної перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за квітень 2010 року від 17.08.2010 № 6842/23-3/32702331, в якому зазначено про допущені позивачем порушення пп.7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок включення до податкового кредиту квітня 2010 року податкових накладних попередніх звітних періодів, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 2 244 259,00 грн. та до заниження ПДВ за січень 2008 року на суму 368 062,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки та результатів адміністративного оскарження відповідачем ухвалено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Так, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Факт наявності належно оформлених податкових накладних, на підставі яких Підприємством було сформовано податковий кредит, відповідачем не оспорюється.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що Закон № 168/97-ВР не обмежує право платника на включення до податкового кредиту, сум податку, що підтверджуються податковими накладними, які отримані після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), а суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Отже, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, згідно якого підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними чи митними деклараціями, факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, а також аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про протиправність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування та визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ

Також суд зазначає, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від наявності чи відсутності матеріалів зустрічних перевірок, а також від встановлення факту сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ.

Таким чином, підтвердження чи не підтвердження факту сплати контрагентами податку до бюджету не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ таким постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з ПДВ з наступним його отриманням.

Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню податкових зобов'язань чи по їх сплаті, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 по справі № 2а/0470/2921/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко