Ухвала суду № 52153817, 06.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/46931/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача Кравченко Ю.О.від відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіна постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2013та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013у справі № 804/9747/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровський центр технічного аудиту»доДніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровський центр технічного аудиту» звернулось до суду з адміністративним позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів України, в якому просить:

- скасувати податкові повідомлення-рішення №0000392205/10628, №0000382205/10629 від 21.03.2013;

- визнати протиправними дії Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів та зборів України щодо винесення податкових повідомлень-рішень №0000392205/10628, №0000382205/10629 від 21.03.2013.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- на виконання постанови старшого слідчого, керуючись пп.78.1.1, пп. 78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, на підставі наказу № 331 від 22.02.2013 відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам та взаєморозрахункам з ТОВ «Шоковіта», ПП «АТМ», TOB «ВК» Віконні системи», ПП «Екоскан Сервіс», ТОВ «Лігран», ТОВ «Ферріт Д», ТОВ «Матадор» ТОВ «Старт Д», ТОВ «Супутник», «Транс Атлантика Сервіс» за період з 01.01.2010 по 31.01.2013, за результатами якої складено акт №2258/93/22.5.-07/34704812 від 11.03.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог: ч.1, ч.5 ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.655, ст.656, ст.662 Цивільного Кодексу України, в частині недодержання в момент вчинення правочинів вимог про те, що зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, обов'язковості спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 199 987,66 грн., п.44.1, п.44.2, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 189 715,75 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000392205/10628 від 21.03.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 237 145 грн. (з яких: 189 716 грн. - основний платіж та 47 429 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000382205/10629 від 21.03.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 247 725 грн. (з яких: 199 988 грн. - основний платіж та 47 737 грн. - штрафні санкції).

Задовольняючи позов повністю, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем всупереч положень п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.

В частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо винесення спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що, звертаючись до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними дій контролюючого органу, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод.

Дане право закріплене і в ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного суду України, в якій зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Крім того, відповідно до ст.2, п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Враховуючи, що наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то при розгляді заявлених позивачем позовних вимог до відповідача у цій справі судами має бути встановлено, чи є оскаржувані дії відповідача такими, що породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків і безпосередньо впливають на його права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено випадки, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платників податків.

Тобто, дії щодо прийняття податкових повідомлень-рішень є частиною процесу реалізації контролюючим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. А результатом реалізації таких повноважень є винесення у відповідній формі податкового повідомлення-рішення, яке породжує юридичні наслідки для платників податків.

Отже, в даному випадку, саме результат реалізації повноважень контролюючого органу (тобто, податкові повідомлення-рішення), а не процес реалізації його повноважень (як то, дії щодо винесення податкових повідомлень-рішень) має бути об'єктом оскарження та належним способом захисту порушеного права платника податку, за захистом якого він звернувся.

В той же час, дотримання контролюючим органом вимог актів законодавства щодо порядку та підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень входить до предмету доказування при розгляді спору про їх правомірність.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень, колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті, помилково застосував до спірних правовідносин положення п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України в редакції, яка не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

За змістом п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що диспозиція пункту 86.9 ст.89 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент прийняття відповідачем спірних податкових повідомлення-рішень, зобов'язує контролюючий орган прийняти податкове повідомлення-рішення протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили, виключно у випадку, коли грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, в якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (осіб) платника податків, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори.

Проте, розглядаючи справу по суті, судами попередніх інстанцій не досліджено та не встановлено обставин справи щодо підстав для призначення постановою слідчого перевірки позивача, а саме, чи призначена перевірка в рамках кримінального провадження, в якому розслідується кримінальне правопорушення безпосередньо щодо посадової особи (осіб) позивача, предметом якого є податки та/або збори.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що у випадку, коли за результатами нового розгляду справи вищенаведені фактичні обставини не підтвердяться належними та допустимими доказами, то дослідженню судами підлягають фактичні обставини щодо правомірності визначення відповідачем позивачу суми грошових зобов'язань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, тобто, фактичні обставини щодо наявності та/або відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням вимог, встановлених ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2013 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний