Постанова № 52150867, 06.10.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2015 року № 826/12019/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопром Альянс"

до

Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопром Альянс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002772202 від 03.06.2015 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв’язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 28.04.2015 р. по 06.05.2015 р. ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Фабенс" за період з 01.12.2014 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт №2402/26-58-22-02/37441736 від 13.05.2015 р. (надалі – акт перевірки №2402).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №2402, позивачем порушено вимоги п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2014 р. – на суму 110 400,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №2402 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0002772202 від 03.06.2015 р. (надалі – ППР №0002772202), яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 165 600,00 грн., з яких 110 400,00 грн. – за основним платежем, а 55 200,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

При наданні оцінки спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ "Енергопром Альянс" зареєстровано як юридична особа 14.12.2010 р., з 16.12.2010 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, зареєстровано як платник податку на додану вартість 24.02.2011 р.

Між ТОВ "Енергопром Альянс", як покупцем, та ТОВ "Фабенс", як продавцем, був укладений Договір купівлі-продажу №2912/14 від 29.12.2014 р. (надалі – Договір №2912/14), відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця продукцію в асортименті, у кількості та за ціною відповідно до специфікацій, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти зазначену продукцію та оплатити її вартість на умовах цього договору.

Відповідно до наявної в матеріалах справи специфікації №1 до Договору №2912/14 ТОВ "Фабенс" зобов’язувалось поставити на склад ТОВ "Енергопром Альянс" товар (20 комплектів засувок шиберних) загальною вартістю 662 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 110 400,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов зазначеного вище Договору №2912/14 ТОВ "Фабенс" поставило позивачу відповідний товар (20 комплектів засувок шиберних) загальною вартістю 662 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 110 400,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковою накладною та актом прийому-передачі, що містять всі обов’язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ "Фабенс" оформлено на користь позивача податкову накладну №405 від 30.12.2014 р. на загальну суму 662 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 110 400,00 грн., що оформлена у відповідності до вимог ст.201 ПК України та містить всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів.

Факт оплати позивачем товару, поставленого ТОВ "Фабенс" згідно зазначеного вище Договору №2912/14 підтверджується, дослідженим судом, наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №664 від 03.02.2015 р. з відміткою банку про проведення операції.

Крім того, на підтвердження реальності Договору №2912/14 позивачем було надано до суду журнал реєстрації довіреностей, технічний паспорт на товар, складську довідку про наявність такого товару на складі позивача, інвентаризацію товарів на складі №1 від 01.07.2015 р., Договір №1089 від 23.04.2012 р. майнового найму складського приміщення, куди був поставлений згідно Договору №2912/14 товар (20 комплектів засувок шиберних) загальною вартістю 662 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 110 400,00 грн.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача - ТОВ "Фабенс" було належним чином зареєстроване як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мало належний обсяг правосуб’єктності для здійснення господарських операцій.

Суд зазначає, що згідно вимог чинного законодавства України, обов’язок контролювати звітність контрагентів на суб’єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб’єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на інформацію з бази даних ІС "Податковий блок", як на доказ недійсності зазначеного вище правочину, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання зазначеного вище Договору №2912/14 недійсним.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов’язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманих товарів за вказаним вище Договором №2912/14 у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ "Енергопром Альянс" здійснює такі види діяльності: надання допоміжних послуг у сфері добування нафти та природного газу; неспеціалізована оптова торгівля; розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи (основний); торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що товар (20 комплектів засувок шиберних), отриманий за вказаним вище Договором №2912/14, придбаний ТОВ "Енергопром Альянс", як стверджував позивач та не спростовано відповідачем, з метою використання у власній господарській діяльності, а саме, з метою реалізації іншим контрагентам.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, суд зазначає, що отримання товару від ТОВ "Фабенс" за Договором №2912/14 відповідає меті та видам господарської діяльності позивача.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність зазначеного вище Договору №2912/14, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст.228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Фабенс", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що в силу положень ч.3 ст.228 ЦК України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.201.8., п.201.9 та п.201.10. ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З огляду на те, що судом встановлено наявність усіх обов’язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами реальних господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ "Фабенс" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість за грудень 2014 р. – на суму 110 400,00 грн., а, відтак, у відповідача також відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 1 827,00 грн., а тому, керуючись вимогами ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 827,00 грн. підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопром Альянс" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0002772202 від 03.06.2015 р.

3. Судові витрати в сумі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. грн. стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопром Альянс" (код ЄДРПОУ 37441736) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева